 |
|
Режим Народно- демократичної партії Афганістану
27 квітня 1978 р. (7 саура 1351 р. за мусульманським календарем) Народно-демократична партія Афганістану здійснила державний переворот і скинула уряд М. Дауда. В цих подіях
брало участь лише кілька батальйонів кабульського гарнізону, але вони дістали назву квітневої національно-демократичної революції. Була проголошена Демократична Республіка Афганістан. Влада зосередилась у руках Революційної ради на чолі з Н.М. Таракі.
НДПА приступила до здійснення в країні радикальних заходів за радянським зразком, які не відповідали способу життя і традиціям афганського народу. Були прийняті декрети про конфіскацію земель і розподіл її серед селянства, про обмеження норм шаріату. Проводились репресії проти духівництва, поміщиків, коафісковувались окремі підприємства, землі, майно. Земельні реквізиції зачепили не лише поміщиків, а й велику кількість дрібних і середніх землевласників із числа офіцерів, чиновників, богословів.
Селяни не'були готові ні соціальне, ні психологічнодо одержання землі, яку насильно відняли у законних власників, бо релігія і звичаї виховали в них повагу до приватної власності. Навіть якщо селяни й погоджувались отримати землю, нові закони забороняли її продавати, закладати, здавати в оренду, ділити на частини ари успадкуванні, застосовувати найману працю. Ліквідовувалось лихварство, але не існувало іншої системи одержання позик для ведення господарства. Селяни не могли ні обробляти землю, оскільки не мали насіння і води, ні розпорядитися нею. Заборона на поділ землі при одержанні спадку суперечила шаріату і традиціям. Ліквідація калиму і вікові обмеження при вступі в шлюб розцінювались як втручання в сімейне життя. Навіть ті групи населення, які спочатку підтримували НДПА, відійшли від неї, а потім зайняли ворожу позицію щодо її політики. Вона втратила соціальну базу і зробила ставку на зовнішню підтримку з боку Радянського Союзу.
В грудні 1978 р. був підписаний договір про дружбу, добро-сусідство і співробітництво між СРСР і ДРА, який і став основою для радянського втручання у внутрішні справи Афганістану. Всередині НДПА продовжувались конфлікти між ії лідерами. X. Амін знищив'Н'іМ.лТаракі і намагався звільнитися від контролю Радянського'Союзу. 25 грудня 19,79 р. в Афганістан були введені радянські війська. Вони захопили в Кабулі президентську резиденцію. X. Амін був убитий. Вищі пости в партії і в державі зайняв радянсабкийіставленик Б. Кармаль.
Введення військ в Афганідта&було грубою політичною помилкою радянського керівництвіа. Щ дії викликали осуд світового співтовариства, падіння міжнародного авторитету СРСР, різке погіршення двосторонніх відносив з багатьма країнами. В січні 1980 р. 104 держави - члени 00Н проголосували за резолюцію, яка засуджувала радянську військову присутність в Афганістані.
В країні виникла сильна збройна опозиція, яка боролася проти кабульського режиму і радянської окупації під лозунгами ісламу. В 1981 р. в Пакистані був створений Ісламський союз , моджахедів Афганістану, до якого ввійшло сім мусульманських партій і організацій. Моджахеди сформували збройні сили, отримали значну матеріальну і військову допомогу від СІЛА, Пакистану, Саудівської Аравії, Китаю та інших країн. Розпочалися \
бойові дії проти урядових і радянських військ. :
Кількість радянських військовослужбовців у Афганістані досягла 100 тис. чол., але вони так і не змогли взяти ситуацію під контроль. У цій війні загинуло близько 15 тис. радянських воїнів, і у тому числі 3 220 громадян України. 37 тис. чол. було поране- | но. За рішеннями нового радянського керівництва 15 лютого 1989 , р. радянські війська були виведені з Афганістану. СРСР і США домовились з 2 січня 1992 р. припинити допомогу ворогуючим
сторонам.
Єдиновладдя НДПА, неприйнятність інакомислення, зневажливе
ставлення до ісламських традицій, переслідування впливових релігійних діячів, неефективна економічна політика викликали масове незадоволення кабульським режимом. Польові командири Ахмад Шах Масуд, Ісмаїл-хаи, Абдул Хак та інттл на контрольованих територіях сформували органи влади з усіма її атрибутами.
Режим Наджибулли пішов на деяку лібералізацію суспільного життя. В 1987 р. він оголосив введення багатопартійної системи. За директивою зверху були створені Селянська партія справедливості та Ісламська партія народу Афганістану. Кожна з них налічувала по кілька сотень чоловік і діяла під постійним контролем. Було випущено з тюрем ряд опозиційних лідерів. Держава стала називатись Республіка Афганістан. У 1988 р. відновив роботу парламент (розпущений ще в 1973 р. М. Даудом), який виконував дорадчі функції. Новий уряд очолив безпартійний діяч
даудівських часів X. Шарк.
Після виведення радянських військ зусилля режиму НДПА
спрямовувались на стримування натиску опозиції і моджахедів. Весною 1992 р. був розроблений план 00Н з афганського врегулювання, який передбачав відставку президента і уряду РА, формування нейтрального перехідного уряду, який мав провести вільні вибори. Передбачався перехідний період для організації нових владних структур. Пошуки компромісів виявились безрезультатними. Наступ моджахедів тривав. У березні 1992 р. на їхній бік перейшов генерал НДПА А. Дустом із 60-тисячною армією.
Режим моджахедів
У квітні 1992 р. загони польового командира А.Ш. Масуда, недавнього генерала НДПА А. Дустома і лідера ісламських фунда-
менталістів Г. Хекматіара без бою зайняли Кабул. Були сформовані нові органи влади - уряд, Керівна Рада із законодавчими функціями і Рада джихаду, яка об'єднувала керівників усіх угруповань. Моджахеди розпустили парламент, зобов'язали жінок надіти паранджу і звільнили їх з роботи.
ЗО грудня 1992 р. повноважні збори народних представників обрали президентом Ісламської Держави Афганістан терміном на два роки одного з лідерів моджахедів Б. Раббані. В 1994 р. він добився продовження своїх повноважень ще на шість місяців. Відповідно до черговогОіДлану врегулювання, запропонованого 00Н, Б. Раббані 21 березня 1995 р. мав передати повноваження президента тимчасовій радіз представників 25 різних політичних партій і рухів.
Одночасно утворились центри регіональної влади в провінціях, які контролювались польовими командирами. Таджик Ахмад Шах Мацуд; утримував північний схід країни, очолював Спостережну раду Півночі і був губернатором провінції Тахар. Сферою діяльності узбека А. Дустома були 4 північні провінції з урядом 9 Мааарі-Шарифі. П'ять західних провінцій з центром у Гераті підкорялися губернатору Ісмаїл-хану. В провінції Ваг-лан утвердився лідер ісмаїлітів С.М. Надірі. В інших провінціях при владі перебували теж польові командири, які не підкорялись центру. Вони очолювали створені органи джихаду і присвоювали собі титули «валі» (губернатор) або «амір» (правитель).
Політика Ісламської Держави Афганістан офіційно базувалась на нормах ісламу. В умовах суперництва між лідерами моджахедів і повнри безконтрольності влади на місцях центральна адміністрація в Кабулі немогла виробити єдину економічну політику, розробити заходи по відбудові зруйнованого господарства, налагодити мирне життя. Президент Б. Раббані зробив ряд різких антирадянських і антиросійських заяв. Він стверджував, що саме ісламському Афганістану .належала провідна роль у «розгромі наддержави і знищенні ракової пухлини комунізму» - СРСР. Росія ж, на його думку, будучи правонаступницею Радянського Союзу, результатом «мілітаристської -агресивної політики якого були всі викликані війною;,, руйнування і людські жертви в Афганістані» , має виплатитир^харації' В цей час у політичну боротьбу в Афганістані вступила иева, сила - рух «Талібан».