 |
|
Рух «Талібав». Режим талібів
Рух «Талібан» виник у.сетеДЗД1 ^Р"^ років XX ст. як воєнізоване угруповання пуштунської мрлрді - випускників і учнів релігійних шкіл (медресе) в ІЇакистані, зокрема в Белуджистані і Північно-Західній прикордсодрай провінції. Пакистанські власті, спецслужби, ультрарелігійніпартії та організації допомагали руху фінансами, зброєю, зв'язками, людьми. Рух розгортався під
гаслами ісламу. Ним керували дві Ради: Велика шура (ЗО чол.) і Мала шура (6 чол.). Його лідером був маулаві сеїд Мохаммад Омар Ахунд, пуштун-нурзай, 1962 р. народження, колишній польовий командир моджахедів.
Першу бойову операцію таліби провели в жовтні 1994 р., встановивши свій контроль над трасою Чаман-Кандагар. У листопаді | 1994 р. вони захопили найважливіший центр Південного Афгані- і стану Кандагар і перетворили його в свою опорну базу. Далі вони ° зайняли провінції Гільменд, Урузган, Заболь, Газні і розгорнули наступ на Кабул. Пуштунське населення їх підтримувало. Багато польових командирів, які самі були муллами, не хотіли воювати з «семінаристами». Загони талібів рідко застосовували партизанську тактику, а вступали у відкритий бій з противником. У вересні 1996 р. вони оволоділи Кабулом, скинули режим моджахедів і почали наступ на північ. Проти них була організована Північна коаліція на чолі з військовим міністром ЇДА А.Ш. Масудом. У серпні 1998 р. таліби розбили головні сили коаліції і взяли під свій контроль 90% території країни. А.Ш. Масуд утримував невеликі райони на північ від Кабула, долину Панджшир, провінцію Бадахшан. Військові успіхи талібів пояснювались їх організованістю, єдністю, а також потужною підтримкою з боку Пакистану, який надавав зброю і техніку, надсилав фахівців і бойовиків, що планували операції і часто безпосередньо керували ними. Таліби скористалися також суперництвом лідерів моджахедів, які не
змогли перебороти свої амбіції і об'єднатися.
Таліби прагнули створити ідеальну теократичну державу за канонами шаріату. Вони заперечували існування будь-яких інших законів, крім «вічних і незмінних законів Аллаха», і вважали, що кожен мусульманин мусить їх точно виконувати, а не намагатися удосконалити, доповнити чи змінити. З квітня 1996 р. , в Кандагарі на зборах 1500 представників духівництва лідер талібів Мохаммад Омар Ахунд був оголошений «повелителем
правовірних» (титул халіфа). ^ 28 жовтня 1997 р. Рада руху талібів на підконтрольних те- 5
риторіях створила свою державу - Ісламський емірат Афгані- | стан. Почалася тотальна ісламізація суспільства. Були сформо- | вані центральні і місцеві органи управління. На провінційному | і районному рівнях засновувались ісламські консультативні ради І з 10-ти учених-богословів, які'обирались населенням і мали сте- ] жити за діяльністю місцевої адміністрації. ;
Судова система емірату включала військові та цивільні суди і Верховний суд, які вели процеси за законами шаріату в найко-ротші терміни. Так, прокурор мав вивчити'справу протягом? тижня, а суд - винести вирок упродовж місяця. Основні види покарання- «припинення», «стримування», «помста». Єдинр^
158
апеляційною інстанцією був сам глава держави М. Омар. За побутовими злочинами, в т.ч. вбивствами, вирок обговорювався з родичами потерпілого, щоб забезпечити можливість належних за шаріатом особистої помсти або особистого помилування.
Зайнявши Кабул, таліби оголосили загальну амністію і обіцяли не вести репресій проти тих, хто служив попереднім режимам. Насправді ж проводились переслідування і вбивства цих людей без суду і слідства. Зокрема, був повішений талібами останній глава режиму НДПА Наджибулла, який не зміг покинути країну і в 1992-1996 рр. жив у місії 00Н. Розпочалась чистка державних структур від службовців, які не «сприймали законів аллаха», а на їх місце приймались «благочестиві спеціалісти». В листопаді 1997 р; буии звільнені з посад сотні чиновників! представників інтелігенції, в т.ч. 70% викладачів Кабульського університету. Наприкінці 1997 р. проводилась чистка армії, для чого засновувалась Надзвичайна комісія, яка мала оцінити моральний стан кожного військовослужбовця. Їм заборонялось носити довге волосся;.стрижки і зачіски західного зразка, курити, ухилятися від п'ятиразових молитов, займатися мародерством.
Створювалась «поліція нагляду» за поведінкою населення і її відповідністю нормам ісламу, яка наділялась широкими каральними повноваженнями. Заборонялось розвішувати кольорові рекламні плакати і робити яскраві написи, прикрашати стіни зображеннями живих істот, «аморальними» закликами і репродукціями, мати в будинках прозорі скляні вікна, носити білі шкарпетки і т.д. Чоловіки-кравці не мали права обмірювати жінок. Фотографи могли робити знімки лише для документів. Постраждало немало осіб, які не зачиняли торгові заклади під час щоденних п'ятиразових молитов, занадто коротко підстригали бороди, гралив і карти'тощо. Не відповідали шаріату такі види розваг, як музика','кіно, танці, телебачення. Жінки мали жити під суворим домашнім наглядом і вступати в шлюб у 8 років. Жіноча освіта визнавалась шкідливою. Дівчаткам викладались не предмети, а обмежений перелік фактів і практичних навичок з біології, медицини, арифметики, правознавства, релігії тощо.
Жорстоких переслідувань зазнавали немувульмани (індуси, сикхи). Один з указів вимагав від них ^негайно виселитися з житлових кварталів правовірних і носити жовту пов'язку, щоб їх можна було відрізнити від' мусульман. Після штурму міста Мазарі-Шарифа, населеного} в основному,- хазарейпями-шиїтами, таліби вчинили криваву різни» серед мирного населення, в результаті чого загинуло кілька тисяч чоловік. Тих, хто вцілів, примушували переходити в сунізм або'сплатити податок для немусульман. Таліби безжалісно знищили ряд видатних пам'ятників буддійської культури.
Казахстані, оскільки було вигідно будувати металургійні заводи, які виробляли продукцію для всього СРСР, ближче до родовищ вугілля і залізної руди, а заводи мінеральних добрив - поряд з покладами фосфоритів. У регіоні були створені підприємства високих технологій, .таких як Ташкентський авіаційний завод (Узбекистан), алюмінієвий завод у Регарі (Таджикистан), електро* вакуумний завод у Майлі-Сат (Киргизстан) та ін. В Казахстані знаходився радянський космічний комплекс Байконур.
Економіка СРСР являла собою єдиний народногосподарський комплекс, причому господарство всіх радянських республік, за винятком Росії, України; Білорусії і Азербайджану, було збитковим. Дефіцит покривався шляхом перерозподілу через центральний бюджет прибутків зазначених республік. У 80-х роках Казахстану надавалась дотація в розмірі 28% від його національного доходу, Узбекистану - 25%. На момент розпаду СРСР (1991) ВНП Казахстану оцінювався у 42,48 млрд. дол., Узбекистану - 29,3 млрд. дол., Туркменістану - 6,8 млрд. дол., Киргизстану - 7,13 млрд. дол., Таджикистану - 5,99 млрд. дол. (Росії -'479,78млрд. дол.). На душу населення в Казахстані припадало 2 470 дол., Узбекистані -1 350 дол., Туркменістані - 1 700 дол., Киргизстані - 1 550 дол., Таджикистані - 1050 дол. (Росії - 3 220 дол.). В умовах краху командно-адміністративної системи, припинення регулюючоїдіяль' ності центру, втрати дотацій, розриву господарських зв'язків у незалежних республіках почалося обвальне падіння виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня. Постало завдання реформування економіки на ринкових засадах. У 1998 р. ВНП ла душу населення; становив; у Казахстані -1330 дол., Узбекистані -г 970 дол., Туркменістані - 920 дол., Киргизстані - 700 дол., Таджикистані -340 д&д. (Росії - 2 680 дол.). Середньостатистичний працівник отримував зарнлатуцВ Казахстані - 105 дол., Росії - 96,4 дол., Білорусії—70дол.. Україні-46 дол. (1999). ' У радянські часи помітними були досягнення центральноазі- Я атських дародів у культурній і соціальній сфері. На 1917 р. гра-мотними.були 1,6% узбеків» 0,7% туркменів, 0,6% киргизів, 0»5% таджиків. За підрахунками західних спеціалістів, щоб ліквідувати неписьменність серед,чоловіків, потрібно було 180 років, серед жінок - 280 .років* Де завдання, в основному, було виконане в міжвоєнний період. ;У регіоні» де до більшовицької революції вд існувало жодного техіздкуму і вузу, створювалась система середт ньої спеціальної А вивдрї освіти. На їк^нець 30-зь років тут працювало 325 технікумів» уія^их навчалось 66ч4 тис, студентів. Заснот. вувались виші навчальаі заклади, кількість яких на кінець 80-х . років перевищила 105. Десятки тисяч молодих людей на пільго^ вих умовах направлялись у вузи Москви, Ленінграда, інших йя>'1 знаних, університетських-центрів. За рівнем освіченості центральт'
ноазіатські республіки набагато переважали сусідні Іран, Туреччину. Сформувалась національна інтелігенція. Були організовані національні Академії Наук. У всьому світі відомі досягнення науковців Інституту геологічних наук ім. К.іу Сатпаєва, Інституту ядерної фізики. Інституту фізики високих технологій (Казахстан), Інституту пустелі (Туркменістан). Науковим центром світового рівня стала Гіссарська обсерваторія (Таджикистан), де виникла своя астрономічна школа, що досліджувала метеорити і комети. До 1917 р. в Центральній Азії працювали три театри, в 1940 р. їх було вже 142. Вдалося перемогти туберкульоз, трахому, різні епідемії. Тривалість життя збільшилась із ЗО до 63-65 років.
На центральноазіатські республіки поширювались всі ті негативні явища, що були типовими для СРСР в цілому: контроль держави надсуспільствОм, відсутність демократичних свобод, переслідування на ідеологічному та релігійному ґрунті, сталінські репресії і т.д. Місцева партійно-адміністративна номенклатура, неухильно проводячи в життя політику центру, незабувала про власні інтереси. Не'чуваного розмаху набули перекручення звітності, приписки з дозволу деяких лідерій республік (наприклад, «бавовняна справа» в Узбекистані періоду А. Адилова і ПІ. РаїпидОва). Частина російськомовного населення зверхньо ставилась до корінних народів регіону, не бйжала сприймати їх мову і культуру, моральні цінності.' Активно велась політика русифікації. Відмова від існуючого в дорадянські часи арабського шрифту і введення кирилиці розірвало історико-культурну традицію, ускладнило роботу з історичними документами, літературними творами. У вищій школі відбулося витіснення національних мов російською. Нею видавалися практично всі підручники і посібники, особливо в Казахстані і Киргизстані.
За роки Радянської влади було кілька переселенських хвиль з Європейської частини СРСР в Центральну Азію. Робітники і спеціалісти приїздили в період індустріалізації та освоєння цілинних земель. Сюди насильно висилили розкуркулених «ворогів колгоспного ладу». ПізнІїгіе відбулися депортації німців, татар, турків-мес-хетинців та ін. На мбія'енї розпаду СРСР в центральноазіатських республіках проживали^, 5 млн. ]р0сійськомовн0го населення. Воно зосереджувалось, як п^авйло; в містах і промислових зойах. В Туркменістані 8% російськомовних робітників і інжеНерно-технічно-го персоналу, що працювали в нафтОґйзовОму комплексі, давали 80% щорічного доходу. Працівники, зайняті у золотовидобувній галузі Узбекистану, давали'бО-УОТ золота на рік.
Тривалий час республікам нав'язувались надмірні державні замовлення на вирощування бавовна на шкоду інших продовольчих культур. Часто порушувались екологічні стандарти, що призведе до засоленості значних територій.
Для всіх центральноазіатських республік типова перенаселеність землеробських районів на фоні високого демографічного приросту. В Північному Таджикистані розмір поливних площ на душу населення зменшився з 0,25 га в 1940 р. до 0,11 га на початку 90-х років. У 1990 р. частка працездатних безробітних чоловіків у регіоні складала 26-30%, або ж в Узбекистані -1,6 млн. чол., Казахстані - 1 мдн. чол., Таджикистані - 440 тис. чол., Киргизстані - 320 тис. чол., Туркменістані - 230 тис. чол. Частка жінок, особливо корінних національностей, зайнятих у суспільному виробництві, не перевищувала 30%, бо традиційне суспільство негативно ставилось до роботи жінок поза домівкою. Між трьома республіками - Узбекистаном, Таджикистаном і Киргизстаном - була розділена територія родючої Ферганської долини, де катастрофічне не вистачало землі і води. Безробіття, низький рівень життя викликали соціальну й етнічну напруженість, прагнення вирішити складні проблеми за рахунок докорінних народів. У 1989 р. відбулися погроми турків-месхетинців у Ферганській долині, в 1990 р. - жорстокі кир-шаько-узбецькі зіткнення в Оші.
Зростали антиросійські настрої. Російськомовна община сприйняла як дискримінаційний захід введення національних державних мов у діловодство, освіту, науку, що призвело до її витіснення з управлінських структур, високооплачуваних посад. Молодь, не знаючи місцевих мов, не могла навчатися у вузах;
значно звузилось російськомовне культурне середовище. Наростало недоброзичливе ставлення до російськомовного населення на побут'Ьвому рівні. Ці причини спонукали велику частку росіян і російськомовних до виїзду. На 1 січня 1995 р. держави Центральної Азії залишило 915,3 тис. чол.
Національна еліта вважала, що після завоювання незалежності в їх країні встановляться демократія і ефективний економічний лад. Однак там одразу ж розгорнулась боротьба за розподіл влади і власнос'їі. Гостро проявились кланово-етнічні суперечності, в т.ч. і в розстановці сил у владних структурах. Протягом радянського періоду цей фактор існував, але його наявність замовчувалась. Правлячі угруповання піклувались перш за все про свої регіони. В боротьбу адвладу, крім партійно-адміністративного апарату, включились лідери кланів і блоків, інтелігенція, мусульманське духівництво,
Казахстан
25 жовтня 1990 р. Верховна Рада Казахської РСР проголосила суверенітет республіки. На всенародних виборах 1 грудня 1991 р. єдиний кандидат Н. Назарбаєв отримав 99,88% голосів і був обраний президентом. Агентство Рейтер запропонувало
внести цей результат у книгу рекордів Гіннеса. 16 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон «Про державну незалежність Республіки Казахстан».
Політичне керівництво Казахстану відмовилось від однопартійної системи. Виникло близько ЗО партій і 400 громадських організацій, які виражали інтереси різних груп населення і претендували на представництво у владних структурах. Пропрези-дентською була Партія народної єдності Казахстану, її підтримували Демократична партія. Селянська спілка. Народно-кооперативна партія. Спілка молоді. Найбільш радикальні праві партії виступали за депортацію некорінного населення і побудову мо-ноказахської держави. Ісламська партія «Алаш» («Червоний вовк») висунула лозунги «іслам - тюркизм - демократія». Партія «Жолтокеан» («Грудень») взяла таку назву в пам'ять про грудневі події 1986 р. в Алма-Аті і пропагувала ідею про ісламську основу казахської державності. Було зареєстровано кілька політико-культуриих об'єднань некорінних народностей. Росіяни створили організації «Російська община», «Лад», організації семиріченського, уральського, північноказахського козацтва. Виникло уйгурське об'єднання «Східний Туркестан».
Хоча казахи відносно нерелігійний народ, посилилась роль ісламу в суспільстві. В 1991-1992 рр. було побудовано і відрес-тавровано 130 мечетей. Створювались Духовне управління мусульман Казахстану та Ісламський інститут. При мечетях відкривалися дворічні курси з вивчення основ мусульманської релігії.
Національні суперечності проявлялись у кількох напрямках. Зберігався неофіційний племінно-територіальний поділ країни. Район Семиріччя в Південному Казахстані був місцем розселення Старшого жузу (орди), а якого протягом радянського періоду виходила більшість національної номенклатури, зокрема й багаторічний перший секретар ЦК компартії Казахстану Д. Кунаєв. Середнійжуз займав степову частину Центрального Казахстану, домеяц річок Сирдар'я, Ішим, Тобол. У західних районах Казахстану проживав Молодший жуа. У різних частинах країни почалась дискримінація представників некорінних жузів. Лідери Середваого і Молодшого жузів боялися бути відстороненими від влади. Їйнував.і інший аспект міжказахських суперечностей - між російськомовними казахами, що не знали рідної мови (національна Інтелігенція, населення міст), і сільським казахомовним ввселенням. 47,7% казахів на 1990 р. не володіли рідною мовою. Насильницькі дії спрямовувались проти таких меншин, як чеченці, турки-месхетинці.
У Північному Казахоздйвії проживало численне російське і російськомовне населеная'Воно займало в промисловості 75% робочих місць і давало 2/9 ВНП країни. Етнічна конфронтація,
165
вороже ставлення викликали його масовий від'їзд, що спричинило 'дестабілізацію виробництва. У нову конституцію Казахстану внесено положення про російську мову як мову міжнаціонального спілкування.
Напружена ситуація склалася на південних кордонах Казахстану - в суміжному Сіньцзяно-Уйгурському районі КНР, де проживало близько 1 млн. казахів і 7^2 млн. уйгурів. Уряд КНР проводив лінію на розселення вздовж кордону китайців. Казахське Семиріччя було назване «тимчасово незаселеними територіями». Китайський посол у Казахстані припускав, що його країна «готова і збирається уточнювати кордони». В 1994 р. столиця Казахстану була перенесена з Алмати в Акмолу (Астану).
В 1993 р. президент Н. Назарбаєв розпустив парламент, перед цим отримавши від нього додаткові повноваження: призначати кабінет міністрів, голову Нацбанку, генерального про* курора,склад судів, проводити референдуми і вводити надзвичайний стан. Була прийнята нова конституція держави (1995). Створювався двопалатний парламент із Сенату (47 депутатів) і Мажалісу (67 депутатів). У результаті референдуму 1995 р. термін повноважень президента Н. Назарбаєва був продовжений до 2000 р. В жовтні 1998 р. парламент виступив з ініціативою обирати главу держави не на 5, а на 7 років і провести дострокові вибори. На багатопартійних виборах у січні 1999 р. Н; Назарбаєв залишив далеко позаду своїх суперників і знову здобув перемогу. Наступні президентські вибори в Казахстані відбудуться у 2005 р.
Близькі родичі глави держави займають високі посади у владних структурах і бізнесі. Неофіційним наступником Н. Назарбаєва на посаді президента вважається його зять, Р. Алієв, нині заступник'голови Комітету Національної безпеки, генерал, доктор наук. Найбільший'інформаційний холдинг «Хабар» очолює його дочка Д; Назарбаева-Аліева. Інший зять, Т. КулібаєвуЄ директором компанії«Казахтранссійл», а племінник К.' Назарбаєв ^ віце-президентом'фірми «Казахойл».
В економіці перехід Від <коі»іандно-адміністративної системи до ринкових віднооинЧвиклйКав спад виробництва і серйозну кризу. Розроблений пл'ан кайплексногоі розвитку і раціонального освоєння міперально-сировйвних ресурсів. Гїрничовидобувна промисловість визнана' базоаею 'для виведення господарства з кризового стану. В жовтні 1997'рї була оприлюднена програма «Стратегія розвитку Казахстаійу' на період до 2030 р.». На даний час було приватизовано 79Уо малих і середніх' підприємств та 93% сільськогосподарських підприємств. Визнано доцільним передати великі підприємства сировинного, паливно-енергетичного комплексу в трастове управління зарубіжним компаніям.
На 1998 р. виникло 1388 підприємств з іноземними інвесторами. У створенні змішаних виробництв узяли участь ділові кола 81 країни, в т.ч. Росії, Бельгії, Великобританії, Канади, Туреччини та ін. Планується створення кількох вільних економічних зон. Підписані'угоди з іноземними компаніями на 40 млрд. дол., які будуть вкладені в нафтовидобувну галузь протягом 40 років. Американська компанія «Шеврон» спільно з національними структурами веде видобуток і переробку нафти Тенгизького і КорольовсЙкого родовищ у Західному Казахстані, французька компанія «Ельф-Акітен» займається розвідкою і бурінням нафтових свердловин у Темір-Актюбинській області. Створюється Каспійський трубопровідний консорціум за участю компаній «Лукойл», «Роснафта», «Транснафта» (Росія), «Шеврон», «Мобіл ойл» (СІЛА), «Аджйн» (Італія), «Бритіш газ» (Великобританія). Фінансову допомогу і кредити для проведення економічних реформ Казахстану надали СІЛА, Японія, ФРН, Оман, Франція, Великобританія, Австрія, Китай, Індія, Пакистан та ін. На середину 1998 р. сума зовнішнього боргу Казахстану становила 3,6 млрд. дол. Проведені заходи дають позитивні результати.
Узбекистан
20 червня 1990 р. Верховна Рада Узбецької РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. 31 серпня 1991 р. вищий законодавчий орган республіки заявив про її державну незалежність і створення суверенної держави - Республіки Узбекистан. Референдуму грудні 1991 р. підтвердив це рішення. Формування нової політичної системи відбувалось в обстановці боротьби за владу кількох кланових угруповань (джизаксько-го, наманганського, самаркандського, ташкентського) і опозиційних об'єднань. На президентських виборах 29 грудня 1991 р. перемогу здобув представник самаркандського клану І. Кари-мов. В 1992 р. набрала чинності конституція Республіки Узбекистан. Законодавчу владу здійснює однопалатний Олій Мажліс із 250 депутатів, яїсйй обирається на 5 років. Президент Одночасно є і главоюдержави, і главою кабінету міністрів.
Провідною партйю стала Народно-демократична Ііартія Узбекистану, яка виникла на базі комуністйчнбї і керується «принципово новою ідеологією іполітикою »і ЇГояЬлює президент І. Каримов. У перші роки незалежності розгорнули діяльність такі політичні партії та об'^нання.'як «Ватан тар-ракієті»'( «Прогрес батьківщини»), «Адолат» («Справедливість»), «Міллій Тикланіїп» («Національне Відродження»), «Халк бир-личи» («Народна єдність») та ін. Товариство «Бирлик» («Єдність») виступало за економічну незалежність від Росії, створення спільної тюркської держави Туран, повернення до
167
арабської писемності, створення конфедерації мусульманських держав Центральної Азії. Від нього відділилась ліворадикальна Організація «Ерк» («Воля»). Взаємовідносини влади з опозицією розвивались за крилатою фразою президента І. Каримова: «В нашій державі може бути або демократія, або порядок». Опозиційні партії переслідувались. Деякі з них заборонені, інші перейшли на пропрезидентські позиції. Демократичні свободи обмежені, існує цензура.
Визнавались цінності ісламу на державному рівні. Президент під час інаугурації склав присягу на Корані. Він сам і його найближче оточення здійснили хадж у Мекку. Проте були припинені спроби духівництва втручатись у політичні процеси, поставлені під контроль впливові .мусульманські діячі. Зокрема, був усунутий з посади глава Духовного управління мусульман Узбекистану муфтій Мухаммед-Содик Мухаммед-Юсеф (1993), який живе в еміграції в Саудівській Аравії.
Режим дав рішучу відсіч бажаючим рекомендувати Узбекистану ліберальну модель розвитку західного зразка. Активно пропагуються національні пріоритети і ціннрсті. «Узбекистан, що дав людству Улугбека, Навої і Біруні, поширював світло цивілізації тоді, коли європейці ходили в шкурах, повинен зайняти одне з провідних місць у світі», - заявив президент І. Каримов. Символом нації оголошений «великий предок», завойовник Ти-мур (Тамерлан). Йому споруджений кінний монумент на місці пам'ятника К. Марксу в Ташкенті. Про діяльність Тимура розповідають музей і фільм. Цитати з його «Уложень» мають засвоюватися політиками, наприклад, ідея про те, що той, хто заволодів думками людей, панує над світом. З ініціативи президента | І. Каримова був реабілітований мафіозний діяч радянських часів А. Адилов, Політична амністія була надана й радянському керівникові У збезюистануЩ. Ращидову. Його іменем тепер названа колишня площа В. ,Деніна в Ташкенті, йому зведений пам'ятник у Джизаку. Склався режим особистої влади президента І. Каримова. На референдумі 1995 р. термін його повноважень продовжений без ви0орів^до 2000 р. Незважаючи на авторитарні методи управління, І. Каримов нагороджений американською медаллю «За визначну ^оль у встановленні співробітництва і за прагнення до свободи», ,
Після територіального розмежування 1924 р. по всьому периметру кордонів Узбекистану в сусідніх республіках запищи" лись великі узбецькі общини, що проживали компактно. Вони активно втручаються в сучасні процеси в центральноазіатських державах, у т.ч. і дестабілізаційні. Таджицькі узбеки сприяли перемозі на президентських виборах у пій країні Р. Набієва (1991>» а потім допомагали ходжентсько-кулябському угрупованню
(1992). Бійці таджицького Народного фронту - етнічні узбеки -готувались до штурму Душанбе в узбецькому м. Термез. Узбецька авіація бомбардувала села Кафарнихону, Рамитської ущелини, Каратегину, Гірського Бадахшану в Таджикистані. 600 тис. узбеків проживає в Ошській області Киргизстану, що становить 15% населення цієї держави. Тут відбувалися криваві сутички між узбеками і киргизами на етнічному і соціальному ґрунті. Ряд угруповань киргизьких узбеків неодноразово висували вимоги про приєднання до Узбекистану.
НаІ9$8 р. в Узбекистані проживало 71,4% узбеків, 8,3% росіян, 4,7°/о таджиків, 4,1% казахів, 2,4% татар, 2,1% каракалпаків, а також українці, киргизи, корейці, туркмени, турки та інші народи. Стосовно некорінних народів проводилась політика зниження їх суспільного статусу в «м'якому варіанті» (витіснення з керівних посад, відсутність перспектив у кар'єрі, нерівні умови отримання освіти і роботи, обмеження зв'язків з історичною батьківщиною, побутові конфлікти). З 1992 р, розпочався процес еміграції національних меншин. Євреї і греки масово виїхали в Ізраїль і Грецію, ЗД Західну Європу. Росіяни, українці, татари та інші неузбеки переселяються переважно в Росію. Узбекистан втратив велику кількість висококваліфікованих робітників і спеціалістів.
У радянські часи економіка Узбекистану залежала від дотацій із союзного бюджету і була прив'язана до господарства Росії та ЩШИ.Х республік. Негативні наслідки від розриву економічних зв^зків були меншими, ніж в інших регіонах колишнього СРСУ. 'Спад виробництва тривав до кінця 1995 р.» потім почалася поступова стабілізація і піднесення. Цього вдалося досягти шляхом розширення сільськогосподарського сектора, зростання видобутку нафти і газу, переорієнтації експорту на зовнішні ринки. На даний період в Узбекистані виявлено понад 2 700 родовищ 100 видів корисних копалин. Його загальний мінерально-сировинний потенщал оцінений зарубіжними експертами в 3,3 трлн. дод.^а видобутком природного газу він займає третє місце в СЇЩІ^^^рд,. куб. мн&^^^^
требі в 38-40 млрд. куЙ, м.) і,вхрдить у десятку найбільших газо-видобувних країн світу ^^бекистан має понад 160 нафтових родовищ. Запаси вугілля,в.і2 мл^Д< т зосереджені на Ангренському і Шаргунському родовиі^,ах«^ Зарівнем загального виробництва золота, в т.ч. і ка^еищо^і^^^уУ^^ місце у світі, за запасами - четв(8ртс|, відкрито ,38 покладів цього дорогоцінного металу. Країна, цостаяаеіна експорт уранові руди, за обсягом продажу урану поступається лише Австралії та Канаді. Значними є запаси руд міді, ц^б^етву, свинцю, цинку, вольфраму, літію тощо. Їх видобуток здійснюється відкритим способом, що
забезпечує високу рентабельність робіт. Ще одним джерелом валютних надходжень є експорт бавовни, за виробництвом якої Узбекистан перебуває на четвертому місці у світі.
Метою господарських реформ оголошене створення ринкової соціальне орієнтованої економіки. Вони проводяться на основі 5 принципів, сформульованих президентом І. Каримовим. Це деідеологізація економіки; пріоритет економіки над політикою; провідна роль держави як організатора і гаранта перетворень; верховенство закону; соціальна спрямованість; поступовий характер реформ, перехід до ринкових відносин без соціальних потрясінь.
За роки структурної перебудови акціоновано 80 тис. державних господарських об'єктів. Приватні підприємства виробляють 50% усієї продукції, в т.ч. в промисловості - 45%, у сільському господарстві - 97%.
22 тис. малих підприємств дають 20% ВНП Узбекистану. Держава зберегла контрольні пакети акцій об'єктів енергетики, паливної і гірничовидобувної галузей, чорної металургії, тобто тих Секторів економіки, які дають валютні надходження. Створено 300 спільних підприємств з іноземним капіталом із 70 країн. Інвестиції вклали ділові партнери з СІЛА, Німеччини, Франції, Японії, Туреччини, Південної Кореї, Індонезії та ін. Валютну підтримку надали міжнародні фінансові організації. Так, багатостороннє агентство з гарантування інвестицій виділило на узбецькі проекти 172 млн. дол. Агентство є гарантом компанії «Зараф-шан-Н'юмонт» (за участю СІЛА) по видобутку золота. Європейський банк реконструкції і розвитку виділив 536 млн. дол. для фінансування обробної ігазовйдобувної галузей та зв'язку.
, Таджикистан
Державний суверенітет Таджицької РСР проголошений її Верховною Радою 24 серпня 1991р. 9 вересня 1991 р. був прийнятий закон про створення незалежної держави Таджикистану. В республіці розгорнуласяборотьбаза владу на клановій і регіональній основі. Георріафічно Таджикистан поділяється на північну і південну зону, які в давнину і в середні віки входили До держав з різним рівнем розвитку і різними господарськими системами. Відмінності в заняттях, способі життя, самоідентифікації, традиціях, психологи населення збереглися до наших днів. У радянські часи республікою управляли представники"Півночі (Ходжент), при цьому інтереси Півдня часто "не враховувалися. Існувало п'ять великих кланів (ходжентськйй, каратегинський, кулябський, гіссарський, памірський). Склалася навіть певна кланова спегі.іал-ізаціяї ходженці були чиновниками, кулябці йшли служити в армію і міліцію, каратехинїц займались підприємництвом. Памірці
170
умовно вважали себе таджиками, бо вони розмовляли іншою мовою зі східно-іранської групи, належали до шиїтської секти ісмаїлітів і мали відмінний від таджиків побут. Адміністративне вони були виділенірВ Гірськр-Бадахщанську автономну область. В 1990-1991'ррі. цочали формуватися опозиційні сили різних напрямків. Інтолшенція створила рухи «Растохез» ^(«Відродження»), «Лалі Бадахшан» («Скарб Бадахшана»), а також разом з частиною радянської номенклатури Демократичну партію Таджикистану. Ісламське духівництво організувало Ісламську партію, відродження Таджикистану. Після проголошення незалежності боротьба за владу перейшла у відкриту форму.
Президент Таджикистану К< Макхамов, який підтримав учасників серпневого і^тчу в Моркві <1991), був змушений піти у відсжавку. іНа багатіопартщних. виборах 24 листопада 1991 р. переміг кандидаті^йократії Р, Набіев, який виявився слабким і нерішучим політиком. Клани створили два блоки: ходжентсь-ко-кулябсько-гі<^р,ський (Народний фронт) і каратегіно-памір-ськиц. З травнЯїПО^грудень І!&92 р» точилися бої між урядовими силами ;і бриявдк^ами і опозиції., Опозиція захопила Душанбе і пр|имусилаР..^а^ва створити «уряд національного примирення» , в якому,зайняла третину 'місць..Активну роль у конфронтації відігріала у^бепька.напірнальна меншина. В ході боїв висунувся один а, польових командирів Е.; Рахмонов, у минулому продавець сільмагу і директор радгоспу» Кулябське угруповання визволило Дущанб^, , ; ;, < • >;,
В травні 9^3 р. в Москві був підписаний договір про дружбу, співробітниптво;;і,взаємодопомргу між Таджикистаном і Росією. Визв.іізрйі^іас'Ьі необхідність російської, військової присутності в країні ^утаяді частин регулярної, армії і федеральної прикордонної ^лу^вби,, Створювались колективні миротворчі сили СНД, які н^С^, .складалися з російських військовослужбовців, а також,^роздід^,армій,,Узб,екистану, Киргизстану і Казахстану.. В ^а^ж^истди прибули миротворчі місії, 00Н і ОБрС. Для надазв^таЕмаїЦтарнрї ,доцрмоапи, біженцям, кількість яких перевищила і млн. чол. (20% населення), розгорнула діяльність місія Міжнародного Червоного Хреста. Опозиція була витіснена в Афганістан, туди ж'втекли тисячі біженців. Ісламісти консолідували евей еиави» А^оїВОрили^Об'^двану таджицьку опозицію на чолі з\Саз|домкАбдуз^до, Нурі.-До цього угруповання ввійшли Рух ісламсБЗдняої^жідродження'іТяджйкистану, Ісламська партія відроджевділ ^адзкикистаиу, ^Демократична партія Таджикистану, об^еднания-еявВаетіоа^еа» і;*<іЛалі Вадахшан». Їй надали військову і фшаяеіміу? дажсріору. Афганістан, Іран, Пакистан, Саудівська АравшІ иіжяйфсідніісламські фундамен-таяістські оргаиізації. Для; падаготовкяі бойовиків в Афганістані
використовувалось ЗО центрів, у містах Кундуз, Файзабад і Ту-лукан розмістилось командування опозиційних сил. Був створений «уряд у вигнанні» на чолі з С.А. Нурі.
Влітку 1994 р. в Таджикистані був опублікований проект нової конституції/а наприкінці року відбувся референдум та вибори президента, яким став Е. Рахмонов, представник кулябсь-кого клану. Бойові дії тривали з перемінним успіхом. Затягування міжтаджицького конфлікту і його інтернаціоналізація не принесли перемоги жодній зі сторін, і вони пішли на політичне врегулювання.
24 грудня 1996 р. в Москві Е. Рахмонов, С.А. Нурі і спеціальний представник Генерального секретаря 00Н Г.Д. Меррем підписали політичну угоду. Об'єднана таджицька опозиція визнала існуючий політичний і державний лад Таджикистану і статус Е. Рахмонова як президента. Створювалась Комісія національного примирення. 27 червня 1997 р. сторони підписали спільний договір про встановлення миру і національної згоди в Таджикистані. Свої підписи на ньому поставили і глави країн-спостерігачів - Ірану, Казахстану, Киргизстану, Пакистану, Узбекистану, Туркменістану, Афганістану і Росії, представники 00Н, ОБСЄ, Організації Ісламська конференція. 14 липня 1997 р. президент Е. Рахмонов і лідер опозиції Саїд Абдулло Нурі оприлюднили акт про взаємне прощення. Всі військовополонені і ув'язнені звільнялись з-під варти.
Внаслідок громадянської війни господарство Таджикистану зруйноване. Збитки оцінюються в 7 млрд.дол. Основну допомогу у відновленні економіки взяла на себе Росія: відповідно до угоди про економічне співробітництво на 1996-2000 рр. вона сприяла у завершенні будівництва Рогунської ГЕС і забезпеченні 12 найбільших промислових підприємств обладнанням і спеціалістами. Таджикистан має поставляти Росії бавовну - волокно, заготовки алюмінію, свинцево-срібний і сурм'яно-ртутний концентрат. МВФ взяв на себе фінансування трирічної програми уряду по відбудові і реформуванню господарства (1998-2001).
Туркменістан
22 серпня 1990 р. Девутати Верховної Ради Туркменської РСР прийняли декларацію про державний суверенітет. 27 жовтня
1991 р. 94% населеная на загальнонародному референдумі підтвердили вибір самостійного шляху розвитку. Конституція
1992 р. визначила Туршвеністан як демократичну, правову»! світську республіку з ирваидентською формою правління. Ви-^ щим представницьким орідоом е Народна Рада, до складу якої | входять президент, депутати парламенту, голови Верховного^ Ц
172
Вищого господарського судів. Генеральний прокурор, члени уряду, глави адміністрацій. Вона розглядає подання і приймає рішення про внесення поправок до конституції, проведення референдумів, про вироблення основних напрямків розвитку країни, ратифікацію і денонсацію міжнародних договорів та ін. Рішення Народної Ради проводяться в життя президентом, парламентом, державними органами. Президент обирається на 5 років. 21 червня 1992 р. відбулися позачергові президентські вибори, на яких на пост глави держави обраний С. НІязбв. У січні 1994 р. його повноваження були продовжені на черговий п'ятирічний Термін без виборів. Туркменський режим має авторитарний характер, проте вважається «національною демократією». С. Ніязов здобув почесне звання Туркменбаші - батько туркменів. Офіційна пропаганда звеличує і вихваляє дії президента. Лише в столиці йому встановлено 420 пам'ятників і бюстів, в т.ч. гігантська позолочена статуя, що обертається за ходом сонця в центрі Ашгабата. В грудні 19&9 р. спільне засідання Народної Ради, парламенту, Ради старійшин і національного руху «Відродження» надало С. Юязову довічний статус президента.
В ТуркМеяІ
У 1991 р. Апіггабат востаннє отримав дотацію з Москви в розмірі 22% республіканського бюджету. У 80-х роках республіка одержувала за 1000 куб. м природного газу 6 коп., нині на туркменському кордоні ця кількість газу коштує 38-42 дол. Керівництво сувере^ЙГо Туркменістану обрало Шлях еволюційного економічної^ рЬзівятку,пла^ перехід до ринкових відносин без шоковиЯ^гіоїіряеінь і^ загостр(ення соп;іаЛьаоЇ напруженості. Країна володіє багатюпщми поклад Нафти і газу, родовищами сірки, кам^янИх'.і^ калійних' сЬлей, Кольорових і рідкоземельних металів. 13>еїшкі№^я^ має' сільське господарство. Економічному арос^аЙвй» з&важають слаборозвинута інфраструктура, невелика4йсел^й^ть населення, обмеженість земельних і водних ресурсів. Негати^им фактором були неплатежі за відпущену продукцію. В'199^ р. борги за поставлений природний газ перевищили 3 млрд. дол. їх мали всі держави
173
СНД, за .винятком Білорусі, а найбільшими боржниками були/ Україна і Грузія. В загальному обсягу торгівлі Туркменістану частка Росії впала з 90% до 6%, а її борг становив 92 млн. дол. і 20 млн. індійських рупій. Продаючи продукції на суму 2,5 тис. дол. на душу населення, держава отримувала грошима лише 40-50 дол., а решта або взагалі не сплачувалась, або надходила у вигляді не завжди потрібних товарів. Існувала гостра продовольча криза. В середині ?0-х років об'єктивно багатий Турк-меністан мусив підтримувати рівень свого населення через карткову систему розподілу продуктів харчування і державні субсидії. На картку в місяць можна було купити за цінами» в 50 разів, нижчими від ринкових, 8 кг рису, 2 кг м'яса, 1 кг цукру, по 400 г олії ї вершкового масла. Ї^ителі Туркменістану не платили за житло, електроенергію, газ, воду.
Керівництво держави розробило ряд програм («10 років стабільності», «Рідне село», «Зерно» та ін.) щодо модернізації економіки. Перетворення мають дати комплексне використання і переробку мінеральної сировини, розвиток ряду галузей промисловості, подолання моноукладності, самозабезпечення продовольством, В 1992-1995 рр. було збудовано і знаходилось у стадії завершення 320 об'єктів загальною вартістю близько 3,5 млрд. дол. На 1996-2002 рр. планується із залученням іноземних інвестицій спорудити ще 80 об'єктів, середяких газо- і нафтопроводи, газохімічні комплекси, лінії електропередач, металургійні підприємства, алюмінієвий комплекс, лінії зв'язку. Створено сім великих економічних зон. На світовому ринку користуються попитом туркменські бавовна-волокно, килими ручної роботи, каракулеві смушки» кокони натурального шовку, срдрдрвий корінь і його екстракт. Національною гордістю туркменів е коні ахалтекінської породи. 75% експорту становлять енергоносії, 12-13% - шкірсировина, вовна і кокони. Найбільшими тррговими партнерами Туркменістану є Україна (28,2%)і Туре|^гчйна,(ХО,3%). 6 1996 р. закінчилось будівництво туркменсько-ірайськоЇ залізниці Теджен-Сарахс-Мешхед довжиною 320 км.» й^т^по туркменській території 132 км, яка пролягла через вая^кодосту.пні пустельні й гірські райони і забезпечила вихід д0 ЗСїерської затоки і порту Бендер-Аббас. Дві держави витратили і|а^її спорудження 284, млн. дол. Іранській стороні довелося подолати гірський масив і побудувати 437 мостів. Інвестиції в економіку Туркменістану зробили Туреччина, Іран, Німеччина, ^таЖя»,ЗДШ1 Держави. За допомогою міжнародних фінансових брГїідаз^ДІй .розробляються проекти газо';
проводів Туркменістан - Туреччина - Європа, Туркменістан -Афганістан - Пакистан», "Ґуркменістан - Китай - Японія, лафто^ провід Туркменістан - Іран. ;
174
Киргизстан
Деклараїця про державний суверенітет Киргизької РСР була прийнята Верховною Радою республіки 15 грудня 1990 р., а 31 серпня 1991 р. Киргизстан здобув незалежність. За конституцією 1993 р. його* вигцим законодавчим органом є Верховна Рада, яка складаєтьхій із Законодавчих зборів (39 депутатів) і Зборів народних представників (70 депутатів) та обирається на 5 років. Глава держави — президент. У 1991 р. на цю Посаду всенародним голбсуйанням бувобраний А. Акаєв, ,який набрав 93% голосів. У 19^15 р. він переобраний на другий термін. Політична система базується на принципі багатопартійності. В Киргизстані налічується' блйзйсо 20 партій,'серед яких Демократична партія «Еркйн Киргизстан'», Партія національної єдності «Асаба» («Голубий прапор'» Ї, їЇартія комуністів, Партія «Ата-Мехен» («Бать-ківіїщна^сощал-демократична, аграрна, &грарно-трудова та ін. Виникли» ^іизьікуійоо' громадських організацій.
КраїНа^не змогла уникнути етнічних конфліктів. За переписом 1989 рг Й населення складало 4,2 млн. чрл., в т.ч. 52% киргизів, 21,9'% ]ройїІЖ узбеків. Тут переживали українці, білоруси, німці, кореиЩ,'дунгани, всього представники 70 народностей. Не було єдност^ер^ед Самих киргизів. Упродовж століть окремі регіони ^^^су^ЇСІгрґЙзстану входили до держав із різною цивіл-ізаціЙнбю^снбвбюГііцо зумовило менталітет їх населення і слабкий зв'язок мзокоІ^іІбмйми племенами. Північ була в минулому зоною кбчбвбг^Збїсотй^сТва, а південь - районом осілого землеробства. ^ій'елГїпвЖнних територій називаютьмешканців півночі
• • • • ', і .• •ігч ї.С'^'Ї^' •{Ч'>С4" й *. •~ ' .' •' ',->••>.. '• , .» '- ' '<; • •" • • , . " ' '
країни «аркалй:к*л-' «ті, щоза горою», навіть"потрапити туди на-земнйм шляхб'м іЙожна'лИше через Узбекистан. В радянські часи в Півгіічнбм^ КЙ||гйз^г8ні будувались підприємства, працювати
на яких прйхалі?^ лася помітна Р^С'^1 Управлінські ка^1йй8а здобуття незалежІУ півдня загострйласЗ» НапружеінйМй^:
міста Опі, Джалал-
іьйомовйі робітники і спеїцалісти. Відбу-
я великої частини місцевих кйргизі.в,. ^я в Південному Киргизстані, Щсля
Гйна ворожнеча племен півночі, і за владу. ''1'1 '. '11' і', /^..." ., :. іМ^кирітазами І узбеками., Уз^цькі ^ ^іб^липеред^керівниц^бм^^
Киргизстану, оскіл£к^ї^№б^^іЙ Йалб промислодих центрів. На 1989 р. в Оїпській долЙЇЇУ^Й^ць^^^^^ втричі перевищува-лб киргизьке гіри гост^ЙГОеста^^ем^ Протистояння переросло в криваві зіткнення^ е^Йг^н^ - Загальна частка росЇйсІ^б^вй^ в складі населення на кінець радянсьісбРб'її®^ .Киргизи становили меншість у стблйі^І,^^^^ кваліфікованих робітників їх буіиб 8%^іберіе^ шж^^ персоналу - 3%..^ іншого обку^'^йргизькбю мовою володіло 1,6%
^ке'йаселеннявтрі^іперевищ •а^ ^емлі. Протистояння переросло
російськомовних, в т.ч. в містах - 1%, в селах - 1,85%. Виняток / являла Наринська область, де 20% вихідців з Європейської частини СРСР знали киргизьку мову, бо жили в киргизькому оточенні. Прийняття закону про державну мову (1989), який у повному обсязі мав набрати чинності в 1998 р., закрив російськомовним громадянам доступ в адміністративні органи, в навчальні заклади. Їх намагалися не брати на роботу також і через те, що в ділових стосунках вони не визнавали принципу старшинства і часто критикували своїх начальників, що за місцевою традицією неприпустимо. Почастішали випадки дискримінації в побуті. За 1989-1992 рр. країну залишило 87 тис. чол., за 1993 р. - 100 тис. Масово виїхали й німці, депортовані свого часу з Поволжя й України. Від'їзд російськомовного населення викликав дестабілізацію в промисловості, де воно займало абсолютну більшість робочих місць. З боку керівництва держави почалися мовні послаблення. Термін введення в дію закону про, мову був відкладений на 2000-й, а потім на 2005-й рік. У 1992 р. було дозволено користуватися російською мовою в діловодстві в тих населених пунктах і на підприємствах, де російськомовне населення складало 70%, у 1993 р. - скрізь, де воно становило просту більшість, і в галузях, де спеціалісти виявились «незамінними». Відкривався Слов'янський університет у Бішкеку (1993), що частково вирішило проблему освіти для молоді. Визнавалось право вибору мови для занять науковою діяльністю. За поправкою до конституції російській мові наданий статус державної.
Ісламські тенденції в суспільному житті Киргизстану не стояли на першому плані. Виконання населенням ісламських обрядів мало переважно формальний характер. Сильні позиції продовжувало займати шаманство, якого дотримувались киргизи до їх навернення в іслам арабськими завойовниками. Прибуття проповідників з Ірану, Саудівської Аравії, Афганістану і Туреччини, їх нетерпимість і небажання враховувати місцеву специфіку викликали незадоволення великої частини віруючих. Партія ісламського відродження, яка стояла на фундаменталіст-ських позиціях, вимагала жорсткого дотримання канонів для мусульман і обмежень або депортації для «невірних», через деякий час була заборонена як неконституційна.
Економіка Киргизстану базувалась переважно на виробництві сільськогосподарської продукції. Основними галузями були вівчарство, вирощування тютюну, бавовни, овочів і фруктів. Високо цінувався екологічно чистий мед. Дотації з центру на кінець 80-х років перевищили 60% державного бюджету. В 1992-1995 рр. спостерігався спад виробництва, викликаний розривом господарських зв'язків та іншими негативними явищами, пов'язаними з крахом СРСР. Були прийняті закони про приватизацію
худоби і землі. В ході роздержавлення господарських об'єктів 5% акцій безплатно передавалось трудовим колективам, 25% пішло населенню на ваучери, 70% реалізовувалось шляхом вільного продажу за гроші. Підприємства з кількістю працюючих понад 1 000 чол. могли приватизуватися на основі конкретних проектів. У 1997 р. приватизовані електроенергетика, гірни-човидобувна галузь, системи нафто- і газозабезпечення, авіація, машинобудування. Киргизстан займає друге місце в СНД після Росії за експортом електроенергії. Більшість товарів промисловості на 70-100% ввозиться з Росії. Киргизстан імпортує нафту, газ, метали, хімікати, медикаменти, продукцію машинобудування, будівельні матеріали, продовольство. При відповідних інвестиціях він має перспективи розвитку гірничовидобувної промисловості, може експортувати золото, ртуть, інші корисні копалини. Укладено контракт із канадською фірмою «Камеко» на розробку золотих копалень.