Главная | Обратная связь

Конкурентоспроможність підприємства: основні методи оцінювання

Після того як одержано досить повне уявлення про конкуренто­спроможність продукції та її оцінку, можна переходити до вивчення поняття "конкурентоспроможність підприємства".

Підприємства України в умовах становлення конкуренції щодалі гостріше відчувають необхідність розв'язання таких завдань, як змен­шення витрат виробництва, підвищення якості продукції, оновлення основних фондів, технологічне переозброєння тощо. Водночас роз­в'язати окремі проблеми неможливо без загального бачення внут­рішніх умов підприємства, його позиції на ринку і аналізу інстру­ментів реалізації стратегії конкуренції. У ринковій економіці перед кожним підприємством постає таке завдання: оцінити рівень конку­рентоспроможності, що має стати результуючим для всієї системи управління виробництвом і збутом.

Конкурентоспроможність підприємства можна оцінювати шля­хом порівняння конкурентних позицій кількох підприємств на певно­му ринку. При цьому насамперед необхідно зважати на порівнянність

таких параметрів, як потенційні можливості, технологія, обладнан­ня, компетенція персоналу, система управління, маркетингова по­літика, інновації, комунікації, експортно-імпортні можливості.

Важливою характеристикою конкурентоспроможності фірми є здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього середовища. Швид­ка адаптація підприємства має забезпечуватися на основі комплексу інтелектуальних, технічних, технологічних, організаційних та еконо­мічних характеристик, які визначають його успішну діяльність на ринку. Відповідно, якщо фірма має широкий набір компетенцій і їх якісний рівень досить високий, то передумови для перемоги у конку­рентній боротьбі у неї кращі.

Конкурентоспроможність продукції — одна з найважливіших характеристик, що забезпечують конкурентоспроможність підпри­ємства. Між категоріями конкурентоспроможності продукції і під­приємства існують взаємозв'язок і взаємозалежність. Конкуренто­спроможність продукції покладено в основу надійних конкурентних позицій будь-якого виробника. Водночас конкурентоспроможність продукції є необхідною, але недостатньою умовою конкурентоспро­можності підприємства.

Тепер розглянемо відмінності цих категорій.

По-перше, конкурентоспроможність продукції визначається щодо досить короткого з економічної точки зору періоду часу, а оцінюван­ня конкурентних позицій фірми пов'язане з порівняно тривалим пе­ріодом.

По-друге, рівень конкурентоспроможності продукції визначаєть­ся для кожного її виду, а оцінювання конкурентоспроможності під­приємства охоплює всю номенклатуру продукції, яка виробляється, або ж продукцію кожного бізнес-напрямку (залежно від мети визна­чення конкурентоспроможності підприємства).

По-третє, рівень конкурентоспроможності підприємства ціка­вить насамперед його власника, який визначає доцільність вироб­ничо-господарської діяльності за конкретних умов. А споживача при оцінюванні конкурентоспроможності продукції не цікавлять обсяг витрат і ефективність виробництва.

У сучасній літературі з економіки поняття конкурентоспроможно­сті підприємства висвітлено досить широко. Пропонують розрізня­ти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства [24].

Для підприємств першого рівняхарактерна внутрішньо нейтраль­на організація управління. Керівник дбає лише про випуск продукції,

не зважаючи на проблеми конкурентоспроможності та задоволен­ня потреб споживачів. Вважаються зайвими зміна конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій організацій з питань збуту та служби маркетингу, оскіль­ки не враховуються зміни ринкової ситуації та запити споживачів.

Підприємства другого рівняконкурентоспроможності прагнуть зробити свої виробничі системи "зовнішньо нейтральними". Це оз­начає, що продукція підприємства має повністю відповідати стан­дартам, які встановлені їх основними конкурентами. Якщо керівни­ки підприємства знають, що підприємство має дещо інші порівняльні переваги щодо конкуренції на ринку, ніж їхні основні суперники, і намагаються не дотримуватись загальних стандартів виробництва, що встановлені в галузі, то підприємство в цьому разі еволюціонує до третього рівняконкурентоспроможності.

Система управління на цих підприємствах починає активно впли­вати на виробничі системи, сприяє їх розвитку та вдосконаленню.

Коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією ви­робництва, скільки функцією управління і залежить від якості, ефек­тивності управління, організації виробництва, підприємства досяга­ють четвертого рівняконкурентоспроможності й істотно випереджа­ють конкурентів.

Нині в умовах становлення ринкових відносин більшість вітчиз­няних підприємств можна зарахувати до першого рівня конкуренто­спроможності. Однак необхідно зазначити прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств (в основному з іноземними інвес­тиціями), які намагаються перейти на третій і навіть четвертий рівень конкурентоспроможності.

В. Дикань [8] вважає, що узагальнюючими показниками, за допо­могою яких реально відбиваються результати роботи підприємства, є прибутковість (тобто відношення одержаного прибутку до розміру стартового капіталу) та конкурентостійкість. Поняття конкуренто­спроможності та конкурентостійкості дуже близькі, взаємопов'язані, але не ідентичні. Конкурентоспроможність визначає конкурентостій­кість підприємства, тобто що більші потенційні та реальні можли­вості фірми з випуску конкурентоспроможної продукції, то більша її конкурентостійкість. Конкурентостійкість характеризує динамічний процес специфічних відносин між виробниками однієї й тієї самої чи аналогічної продукції, тобто стабільність становища на ринку одно­го виробника щодо іншого.

I

Конкурентоспроможність підприємства — комплексна порівняль­на характеристика підприємства, яка відбиває ступінь переваги су­купності оціночних показників діяльності підприємства, що визнача­ють його успіх на певному ринку за певний проміжок часу щодо су­купності показників підприємств-конкурентів.

Існує кілька основних методів визначення конкурентоспромож­ності фірми. Одним з найпоширеніших методів аналізу й оцінювання конкурентоспроможності підприємства є його дослідження на основі теорії міжнародного поділу праці.Передумовою для завоювання фір­мою міцних конкурентних позицій є наявність порівняльних переваг, які дають можливість забезпечити відносно низькі витрати вироб­ництва порівняно з конкуруючою фірмою [17].

Досить поширені методи визначення конкурентоспроможності фірми, які грунтуються на теорії ефективної конкуренції[14; 17]. Ок­рема група методів побудована на такому припущенні: що міцніші ринкові позиції фірм, які діють у певній галузі, то конкурентоспро­можнішою є вся галузь.

Прихильники цього методу вважають, що, аналізуючи процеси конкуренції на рівні галузі, необхідно зважати насамперед на супер­ництво фірм, оскільки саме з їх діяльності складається в результаті становище галузі.

У межах цієї теорії існують два основні підходи до визначення критерію ефективної конкуренції (конкурентоспроможності): струк­турний та функціональний. Згідно зі структурним підходом оцінити становище можна за рівнем монополізації галузі, тобто за концент­рацією виробництва і капіталу, і бар'єрів для компаній, що входять на галузевий ринок. Іншим підходом до визначення критерію ефек­тивної конкуренції є функціональний. Згідно з цим методом конку­рентоспроможнішими є підприємства, де найкраще організовані ви­робництво та збут товару, ефективне управління фінансами.

Яскравим прикладом використання функціонального підходу є методика консультаційної американської фірми "Дан енд Бредстріт" для оцінювання конкурентоспроможності галузі окремої країни та підприємств усередині цієї галузі. При цьому аналізують три групи показників. До першої групи входять показники ефективності вироб­ничо-збутової діяльності підприємств. Показники другої групи ха­рактеризують стан виробничої сфери підприємств (в основному ін­тенсивність використання основного та оборотного капіталу). Тре­тю групу становлять показники, пов'язані з фінансовою діяльністю

підприємств. Дещо розширила характеристики конкурентоспро­можності підприємства І. Максимова [23]. Окрім названих груп по­казників вона запропонувала групу показників, що характеризують конкурентоспроможність продукції. На нашу думку, це дуже важ­ливе доповнення, оскільки конкурентоспроможність продукції іс­тотно впливає на конкурентоспроможність підприємства. Перева­гою цього методу є використання показників, які уможливлюють аналіз діяльності підприємства і дають змогу робити певні виснов­ки про окремі напрямки його господарської діяльності. Разом з тим метод має й недоліки, оскільки не враховує таких важливих кри­теріїв визначення конкурентоспроможності фірми, як наявність кон­курентоспроможного потенціалу, показники екологічності вироб­ництва, соціальної ефективності та іміджу підприємства.

Оцінювати конкурентоспроможність підприємства можна, ви­користовуючи нецінові фактори: імідж підприємства, фінансовий стан, систему якості, сервіс, рекламу, ділове співробітництво, інфор­маційну систему, як пропонує М. Мельникова [24]. Така характерис­тика досить повна й певною мірою адаптована до умов ринку. Од­нак характеристика підприємства має бути більш розширеною і вра­ховувати насамперед конкурентоспроможність продукції (а не її окремі складові), конкурентний потенціал підприємства та ефек­тивність виробничої діяльності. Велике значення має також правиль­ний розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності. Йдеться про вибір такої середньої, яка б найбільшою мірою відпові­дала сутності явища, що оцінюється. Такою середньою має бути се­редня геометрична [38].

Заслуговують на увагу методи оцінювання конкурентоспромож­ності фірми, які базуються на теорії рівноваги фірми ігалузі А. Мар-шалла і теорії факторів виробництва[14]. Рівновага — це відсутність у підприємця стимулу для переходу в інший стан, тобто для зміни об­сягу виробництва. Критерієм конкурентоспроможності в межах такого підходу є наявність у виробників факторів виробництва, які можуть бути використані з вищою, ніж у конкурентів, продуктив­ністю. У межах теорії рівноваги аналізують такі показники: процент­ні ставки за кредитами; відносну вартість обладнання, що закупо­вується; відносні ставки заробітної плати; відносну вартість мате­ріальних ресурсів.

Зазначимо, що методи оцінювання конкурентоспроможності виробника, які грунтуються на теорії рівноваги і факторів вироб­ництва, мають істотні обмеження щодо використання:

• теорія рівноваги виробника відповідає умовам досконалої кон­
куренції. А реальні умови господарювання в Україні далекі від
такої форми ринку;

• в основу методу покладено теорію, яка допускає, що галузь у
результаті розвитку має дійти стану рівноваги. А такий стан не
спостерігається навіть у країнах з розвиненою ринковою еко­
номікою.

До окремої групи зараховують методи, які пов'язують рівень кон­курентоспроможності з показниками якості продукції, що випуска­ється, або якості та ціни [14; 17]. Ці методи відбивають найпоши­ренішу думку учасників ринку про конкурентоспроможність під­приємства і базуються на міркуванні, що конкурентоспроможність виробника тим вища, чим вища конкурентоспроможність його про­дукції.

Якість найчастіше оцінюють за допомогою узагальнюючого по­казника, а його, у свою чергу, визначають комплексним методом. Спочатку з'ясовують спектр споживчих характеристик, за якими споживач робить висновок про якість товару. Потім за допомогою коефіцієнтів вагомості встановлюють важливість окремих показни­ків споживчих характеристик. Після цього, порівнюючи показники споживчих властивостей досліджуваного товару і товару конкурен­та, визначають оцінку показників у балах. І, нарешті, за формулами середньозваженої арифметичної або зваженої геометричної розрахо­вують якість продукції.

Показником ціни товару є вартість продажу чи сукупна вартість, яка складається з вартості продажу та вартості витрат у разі викорис­тання товару за призначенням.

У кінцевому підсумку показник конкурентоспроможності товару виражається через "ефективність споживання".

Таким чином, що вища якість товару і нижча його ціна, то вища його конкурентоспроможність.

Основна перевага цих методів полягає в тому, що вони врахо­вують найважливіший критерій, який впливає на конкурентоспро­можність підприємства, — конкурентоспроможність товару. Водно­час методи дають досить обмежене уявлення про переваги та недо­ліки в діяльності підприємства, оскільки конкурентоспроможність підприємства набирає вигляду конкурентоспроможності товару і не торкається інших аспектів діяльності підприємства. При оцінюванні конкурентоспроможності не враховують факторів, які формують

економічні умови виробництва та збуту продукції, що істотно зни­жує результативність досліджень.

Конкурентоспроможність підприємства оцінюють за якістю про­дукції "методом профілів" [14; 17]. За його допомогою виявляють різні критерії задоволення потреб споживачів щодо будь-якого про­дукту, встановлюють їх ієрархії та порівняльну важливість у межах спектра характеристик, які мають змогу замінити й оцінити спожи­вачі, а також вимірюють техніко-економічні характеристики дослід­жуваного продукту і порівнюють їх з характеристиками продуктів-конкурентів. Основний недолік "методу профілів" полягає в тому, що він не враховує ефективності виробничої діяльності підприємства та прийнятний лише для підприємств, які випускають один вид про­дукції.

Досить цікаві матричні методи оцінювання конкурентоспромож­ності фірм, які грунтуються на розгляді процесів конкуренції в ди­наміці [38]. Теоретичною базою цих методів є концепція життєвого циклу товару і технології. Згідно з цією концепцією будь-який товар чи технологія з моменту появи на ринку і до зникнення проходить певні стадії життєвого циклу, який охоплює етапи впровадження, зростання, насичення і спаду. На кожному етапі виробник може реа­лізувати товар чи продукт цієї технології в тих чи інших масштабах, що об'єктивно позначається на частці ринку та динаміці продажу.

Комплексний підхід до оцінювання конкурентоспроможності під­приємства реалізується за допомогою методу інтегральної оцінки. Інтегральний показник рівня конкурентоспроможності підприєм­ства містить два елементи: критерій, що показує ступінь задоволен­ня потреб споживача, і критерій ефективності виробництва [14]. Перевагою цього методу є простота розрахунку і можливість одно­значної інтерпретації результатів; основним недоліком — неповна характеристика діяльності підприємства (ураховуються лише кон­курентоспроможність продукції та ефективність виробництва).

У сучасній літературі з економіки питання оцінювання конку­рентоспроможності підприємств висвітлюються досить широко [7; 14; 23]. Конкурентоспроможність підприємства визначається з ура­хуванням ринкових факторів, які на неї впливають, проте вони не дають комплексного кількісного оцінювання конкурентоспромож­ності підприємства. Аналіз існуючих досліджень з питань конкуренто­спроможності підприємств та економічних умов перехідного періоду

підтверджує необхідність такого оцінювання та використання його результатів для формування стратегії підприємства.

Спільний недолік розглянутих методичних підходів до визначен­ня конкурентоспроможності фірми полягає в тому, що вони не при­стосовані до використання в умовах становлення ринкових відно­син і містять неповну характеристику підприємств, для яких вико­нується таке оцінювання.

В умовах становлення ринкових відносин доцільно використо­вувати метод оцінювання конкурентоспроможності підприємства, який ураховує всі недоліки перелічених методів (рис. 22).