Главная | Обратная связь

Тема 20. Внутрішнє становище Росії, третьочервнева монархія 1907-16 рр.

Рр. – це міжреволюційний період російськой історії, котрий в історичній літературі прийнято називати третьочервневою монархією.Внутрішнє становище Росії залишалося напруженним, значних перетворень не було, головним завданням було зберегти необмежену монархію, помісне землеволодіння, політичну роль дворянства. Але єдності у рішенні проблем серед уряду не було. Можно виділити дві лінії: наступ реакції у всіх сферах суспільно-політичної діяльності та лавірування між різними соціальними прошарками, ліберальними політичними силами. Реальна внутрішньополітична діяльність у цій час проходила у межах Державної Думи ІІІ та IV скликання, склад яких відобразив політичну ситуацію у країні.

ІІІ Державна Дума. Існувала 1.07.1907 р. – 9.06.1912 р. Голови з октябристів зміняли один одного: 1907-1910 рр. – Хом'яків М.О., 03.1910-1911 рр. – Гучков О.І., 1911-1912 рр. – Родзянко М.Л. Вибори до Думи відбувалися на підставі нового виборчого закону від 3 червня 1907 р., який суттєво змінив порядок думських виборів. ІІІ Дума була названа «поміщицькою»: курія поміщиків і перша міська курія представляли 1% населення, але мали 65% голосів.

Усього до Думи були обрані 442 депутати (така кількість була встановлена новим виборчим законом). У Думі – дві можливі більшості (так звана політика “думського бонапартизму”) – правооктябристська більшість – 292 голоси й ліберальна – 256 голосів (октябристи й кадети). Перевага визначалася позицією “октябристського маятнику”. У числі соціал-демократів – чотири більшовики; правих депутатів – 32%, октябристський центр – 33%, ліві – 13%, кадети – 12%. Завдяки позиції октябристів до 1909 р. вдавалося уникнути конфліктів уряду й Думи.

Діяльність: головним завданням було відновлення громадського порядку й спокою, у післяреволюційний період по-новому вирішувалися три основні питання: робітниче, аграрне і національне. П'ять років Дума обговорювала 4 законопроекти про тривалість робочого дня, про страхування й пенсії для робітників. Нарешті, в 1912 р. був прийнятий новий закон про державне страхування від нещасних випадків і через хворобу, однак він поширювався тільки на 15% робітників. Національна політика проводилася під гаслом «Росія для росіян», що припускало посилення русифікації національних регіонів, чорносотенні організації, які мали значну кількість голосів у Думі й підтримку з боку уряду, розпалювали національну ворожнечу й антисемітизм. Таким чином було обмежено автономію Фінляндії.

Центральне місце у внутрішній політиці займало аграрне питання, рішення якого йшло по шляху ствердження нового аграрного законодавства (реформа Столипіна П.А.). Столипінська аграрна реформа повинна була зняти соціальну напруженість у селі, зберегти поміщицьке землеволодіння, прискорити буржуазну еволюцію села. У листопаді 1905 р. були наполовину скасовані викупні платежі, з 1907 р. вони скасовувалися повністю. Указ 9 листопада 1906 р. дозволив вихід селянинові із громади, а закон від 14 червня 1910 р. зробив вихід обов'язковим. Селяни змогли зажадати об'єднання наділів в один отруб і виселитися на окремий хутор. Створювався фонд їх частини казенних і імператорських земель. Для покупки цих земель Селянський банк давав грошові позики. Уряд заохочував переселення селян за Урал, переселенцям надавалася державна підтримка.

У цілому, у результаті проведення реформи вдалося стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, збільшити купівельну спроможність населення, прискорити розвиток капіталізму в селі. Однак, селянське питання не було вирішено, уряд не отримав на селі міцної соціальної опори. З 1910 р. соціально-політична обстановка в країні характеризувалася наростанням соціально-політичної кризи, при цьому праві сили були незадоволені реформаторством, ліві – його масштабами. З 1912 р., після Ленського розстрілу, починається підйом робочого руху.

IV Державна Дума.Функціонувала у період 15.11.1912–6.10.1917 р. Протягом усього строку головою був октябрист Родзянко М.Л. Її склад (442 депутата) аналогічний Державній Думі ІІІ скликання – можливі дві більшості: права більшість (чорносотенці й октябристи) – 283 депутати та помірковано праві (октябристи й кадети) – 225 депутатів. Такий склад Думи був підконтрольний уряду.

Діяльність: підтримка участі Росії в Першій світовій війні; створення Прогресивного блоку (1915 р.), до складу якого ввійшла більша частина депутатів Думи (236 депутата з 422), його конфронтація із царем і урядом. Прогресивний блок був створений у 1915 р. на основі Прогресивної партії, об'єднавши депутатів від буржуазних партій (октябристів, кадетів, націоналістів). Офіційно главою блоку був октябрист С.І. Шидловський, реально – кадет П.М. Мілюков. Прогресивний блок склав легальну опозицію уряду, який в 1915-1916 рр. по черзі очолювали Л. Горемикін, Б. Штюрмер, О. Трепов, М. Голіцин. Ми бачимо, що ситуація в керівних колах була нестабільною, керівництво Ради міністрів в 1915-16 рр. часто мінялося, що було відбитком чергової «кризи верхів». Політична нестабільність проявлялася в розбратах міністрів, їх частій зміні («міністерська чехарда»). При Дворі підсилюються пронімецькі настрої, імператор швидко втрачав авторитет через «распутинщину», нездатність управляти країною, недотепні дії в якості Головнокомандуючого. До зими 1916-1917 рр. усі верстви населення Росії усвідомлювали нездатність царського уряду подолати політичну й економічну кризу. Назрівала нова революція.

Зміна кількості депутатів від тієї чи іншої партії характеризує динаміку політичних процесів в Росії, як на спадній стадії революції (1906-1907 рр.), так і в міжреволюційний період (1907-1917 рр.). Склад Думи І й ІІ скликання між собою мало чим відрізнявся, але можна відзначити, що в ІІ Думі переважали демократичні сили, тому що партії лівого блоку (трудовики, есери, соціал-демократи) змогли об'єднатися. У складі ІІІ-IV Думи спостерігалося явне зрушення вправо, у першу чергу, за рахунок посилення позицій правих консервативних партій (октябристів і чорносотенців), які після поразки революції об'єднали зусилля. У період третьочервньової монархії значну кількість голосів у Думі втратили центристські й ліві партії, а збільшили – праві, що в першу чергу пов'язано з політикою уряду й зміною виборчого закону влітку 1906 р. Уряд був неспроможний вирішити необхідні питання, втратив контроль над політичною ситуацією, що призвело до нової кризи та революції.

Питання, яким треба приділіти увагу при роботі над темою:

1. Третьочервнева монархія та її суть. Основні напрямки внутрішньої політики у міжреволюційний період. „Распутинщина.”