Главная | Обратная связь

Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 9 страница

молодший начальницький склад: старший прапорщик податкової міліції, прапорщик податкової міліції. При­своєння цих звань визначається Державною податковою ад­міністрацією України.

Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб на­чальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії і правовий захист, що перед­бачені Законом України «Про міліцію».

Розділ XVI

ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ ЮСТИЦІЇ

§ 1. Органи юстиції України. їх завдання, система та повноваження

Органи юстиції України — це система органів виконавчої влади, яку очолює Міністерство юстиції України і до якої належать:

— Головне управління юстиції Міністерства юстиції Ук­раїни в АР Крим;

— обласні, Київське та Севастопольське міські управлін­ня юстиції;

— районні, районні у містах, міські (міст обласного зна­чення) управління юстиції.

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є цен­тральним органом виконавчої влади, діяльність якого спря­мовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) орга­ном у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції Украї­ни в АР Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції підпорядковуються Міністерству юс­тиції України та його територіальним органам.

У своїй діяльності органи юстиції керуються Конститу­цією України, законами України, актами Президента Украї­ни і Кабінету Міністрів України. Правове підґрунтя діяль­ності Міністерства юстиції України складає Положення про

Міністерство юстиції України, затверджене Указом Прези­дента України від 14 листопада 2006 р., а статус територіаль­них відділень Міністерства регулюється відповідними нор­мативними актами: Положенням про головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, міські управління юстиції та По­ложенням про районні, районні в містах, міські (міст облас­ного значення), міськрайонні управління юстиції, затверд­женими наказом Міністерства юстиції України від ЗО серп­ня 2000 р. №36/5 в редакції від 7 грудня 2006 р. №91/5. Вказані документи встановлюють правову основу функціону­вання управлінь юстиції у відповідних адміністративно-те­риторіальних одиницях, визначаючи їх завдання і повнова- ження.

Слід зазначити, що органи юстиції України з моменту їх створення в нашій державі і до цього часу перебувають у про­цесі реформування, яке є складовою частиною загальної адміністративної реформи.

Із здобуттям Україною незалежності було прийнято Кон­цепцію судово-правової реформи в Україні (схвалену Поста­новою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р.), яка встановила відправні організаційні та інші засади перетво­рень у правовій царині нашої держави з метою привести сис­тему судових та правоохоронних органів, а також усі галузі права у відповідність до соціально-економічних та політич­них змін, що відбулися у суспільстві.

Низку положень Концепції було втілено у Конституції України 1996 р. Але із розробленням та прийняттям нової Конституції конституційний процес не завершується, на­впаки, йдеться про початок його нового етапу. З'явилася можливість на конституційному фундаменті, за допомогою передбачених Конституцією засобів і на підставі її прин­ципів завершити будівництво розвинутого громадянського суспільства і суверенної, демократичної, правової, соціаль­ної держави.

Зазначене в першу чергу стосується органів юстиції Ук­раїни, адже Міністерство юстиції України є центральним ор­ганом виконавчої влади, тобто складовою частиною вищого органу в системі виконавчої влади — Кабінету Міністрів Ук­раїни. Тому організація, повноваження і порядок діяльності органів юстиції мають вдосконалюватися і в майбутньому визначатися лише Конституцією і законами України, як того вимагає ч. 2 ст. 120 Конституції України. Передбачаєть­ся, що правовий статус органів юстиції в майбутньому буде закріплений на рівні Закону «Про Кабінет Міністрів Укра­їни», прийняття якого є вкрай необхідним згідно з Консти­туцією України та Законом України «Про органи юстиції». Проект останнього вже зареєстрований у Верховній Раді Ук­раїни^[96].

Якщо поглянути на органи юстиції в історичному розвит­ку, то можна помітити, що процес реформування цього ві­домства відбувався завжди, а історія органів юстиції — це історія зміни функцій, що покладалися на цю інституцію.

Вперше інститут органів юстиції на теренах України з'я­вився у 1802 р. 8 (20) вересня 1802 р. маніфестом Олександ­ра І «Про заснування міністерств» було утворено Міністерст­во юстиції Російської Імперії як центральний орган держав­ного управління системою суду та прокуратури, юрисдикція якого поширювалася і на Україну, що в ті часи входила до складу Російської Імперії. Центральний апарат Міністерст­ва сформувався на базі канцелярії генерал-прокурора і скла­дався з міністра, який одночасно займав посаду генерал-про- курора, двох товаришів (заступників міністра), ради (кон­сультації), канцелярії міністра і двох департаментів. До складу 1-го департаменту входили: юрисконсультська час­тина; три кримінальні відділення, що здійснювали нагляд за станом правосуддя у кримінальних справах і відали про­вадженнями у справах про помилування; цивільне відділен­ня, яке відало справами про станові права; статистичне відділення, яке видавало щорічні «Збірники» і «Зводи», а також відомості про засудження. 2-й департамент складався з канцелярії і трьох відділень: особового складу, розпоряд­чого (завідувало господарською частиною) і рахункового. До Міністерства юстиції Російської Імперії входили також го­ловне в'язничне управління (передане з Міністерства внут­рішніх справ у 1895 р.), управління межовою частиною, нав­чальні заклади, які готували чиновників канцелярій судо­вих відомств (училище правознавства, Костянтинівський межовий інститут), три архівні установи, редакція «Журна- ла Министерства юстиции», сенатська друкарня та благо­дійне товариство судового відомства (з 1895 р.).

За своєю суттю історія розвитку органів юстиції — це історія взаємовідносин, що склалися між цими органами і судами. Адже саме на органи юстиції упродовж тривалого часу припадала найбільша частина «турбот» по здійсненню контролю за судами, керівництву ними та їх забезпеченню, щоб діяльність судів проходила в «потрібному» напрямку. Окрім цього, це історія взаємин, пов'язаних зі звільненням судів від щільного піклування виконавчих органів, якими є органи юстиції, адже протягом досить тривалого часу суди вважалися невід'ємною частиною адміністративного апара­ту, а судді — звичайними посадовцями, що зобов'язані вико­нувати волю свого керівництва.

Міністру юстиції Російської Імперії навіть після судової реформи 1864 р., під час якої була задекларована автономія судів та інших державних (адміністративних) органів, було надано право наглядати за судами та вживати необхідних, на його погляд, заходів для усунення виявлених порушень. Робили вони це особисто або використовували свій апарат, насамперед підпорядкованих їм безпосередньо прокурорів. Прокурори при окружних судах зобов'язані були доповідати вищестоящим прокурорам (прокурорам при судових пала­тах чи обер-прокурору) при Урядовому («Правительствую- щему» — російською) сенаті або міністру про виявлені пору­шення.

Досить жорстким засобом реалізації права на адміністра­тивний нагляд за судами виявилося надання міністрам юс­тиції можливості проведення суцільних ревізій усіх сторін їх діяльності, в тому числі діяльності по здійсненню право­суддя щодо конкретних справ. «Министр юстиции может проводить ревизию судебньїх установлений лично или через своего товарища, а обревизование окружних судов и миро­вих установлений поручать членам судебньїх палат», — йшлося в одному з нормативних актів тих часів. Міністру юстиції також було надано право порушувати відносно суддів дисциплінарні провадження, ставити питання про їх звіль­нення, про призначення чи непризначення на посаду, про підвищення чи пониження у посаді тощо.

Після падіння самодержавства (1917 р.) Міністерство юс­тиції Російської Імперії було частково реорганізоване. До нього перейшли функції карного розшуку. Керівництво цією роботою здійснювало спеціальне бюро. Головне в'язничне управління одержало назву Головного управління місцями ув'язнення. 4 (17) березня 1917 р. при Міністерстві була створена Надзвичайна слідча комісія для розслідування про­тизаконних дій колишніх царських міністрів, головноуправ- ляючих та інших найвищих посадових осіб, яка проіснувала до жовтня 1917 р. Після захоплення влади більшовиками Міністерство юстиції Російської Імперії припинило своє існування.

Історія Міністерства юстиції України тісно пов'язана з іс­торією української державності, виникненням Української Центральної Ради. Так, формуючи наприкінці червня 1917 р. перший національний уряд — Генеральний секретаріат, вона передбачила і створення Генерального секретарства судових справ Української Народної Республіки. За його поданням Генеральна Рада прийняла постанову, в якій було записано: «Суд в Україні твориться іменем Української Народної Рес­публіки» . З приходом до влади гетьмана П. П. Скоропадсько­го Генеральне секретарство (на той час вже перейменоване на Міністерство) судових справ здійснювало практично всю пра­вову політику. 5 липня 1918 р. воно було перейменоване на Міністерство юстиції.

Радянський період української юстиції розпочався 28 лис­топада 1918 р. утворенням відділу юстиції при Тимчасовому робітничо-селянському уряді України, функції якого пізніше перейшли до утвореного в Харкові 11 грудня 1919 р. Комітету юстиції при Всеукраїнському революційному комітеті, зго­дом також реорганізованого в Народний комісаріат юстиції УРСР. Тривалий час посади наркома юстиції і генерального прокурора займала одна особа, зокрема М. О. Скрипник.

Основним завданням цього наркомату та його органів на місцях з перших днів його існування було створення судової системи на заміну тій, яку зруйнували, а також робота по створенню нового законодавства, оскільки старе було визна­но недієвим. Поряд з цим Нарком'юсту довелось займатися виконанням деяких не властивих органам юстиції функцій, які у звичайних умовах, як правило, покладаються на інші правоохоронні органи — суди, прокуратуру, органи внутріш­ніх справ. Так, він здійснював перевірку скарг на незакон­ність арештів, обшуків та інших слідчих дій, розглядав скарги на вироки революційних трибуналів, керував усіма в'язничними установами, здійснював активний вплив на ор­ганізацію захисту та підтримку обвинувачення в судах по кримінальних справах, здійснював нагляд за законністю дій місцевих органів влади, проводив розслідування деяких ка­тегорій кримінальних справ, а також наглядав за правиль­ним несенням конвойної служби.

За часів панування більшовиків були періоди, коли вза­ємини судів та органів юстиції будувалися на засадах нічим не прихованої безумовної субординації, відповідно до якої суди були підпорядковані таким органам. Останні не тільки створювали чи припиняли діяльність судів, видавали обов 'яз- кові для них циркуляри, інструкції та інші приписи, але й керували їхньою діяльністю, мали повноваження безпосе­редньо втручатися в рішення у конкретних справах аж до їх скасування та дачі вказівок про те, якими повинні бути такі рішення. З часом відбулося послаблення цих факторів, з'я­вилися ознаки відокремлення судів від виконавчої влади. Ця лінія досить чітко проявилася в ході судово-правової ре­форми 1922-1924 рр. Реформа не змогла не відбитися на змісті основних функцій Нарком'юста Радянської держави та структурі його центрального та місцевого апаратів. Від­повідно до Положення про Народний комісаріат юстиції, за­твердженого Декретом ВЦВК (ВЦИК російською) від 1 лю­того 1923 р., цьому наркомату ставилось за обов'язкове ви­конання безлічі функцій з керівництва прокуратурою, нотаріатом та судовими виконавцями, нагляду за діяльністю органів дізнання та слідства, Державного політичного управ­ління (ГПУ), за «правильним функціонуванням місць по­збавлення волі та виконавчо-трудових установ», земельних комісій, арбітражних комісій, третейських судів та «інших подібних установ», що наділені судовими функціями, а та­кож по нагляду за діяльністю колегій адвокатів та ор­ганізацій, що надавали юридичну допомогу населенню. Наркомат мав повноваження щодо ведення слідства за дея­кими категоріями кримінальних справ, підбору та розміщен­ня прокурорських кадрів (Нарком юстиції був наділений повноваженнями прокурора республіки). Що стосується взаємин Нарком'юсту з судами, то органам юстиції дозволя­лося не командувати ними та підміняти їх, а здійснювати функції, пов'язані з «загальним керівництвом, організацією та їх інструктуванням».

Однак такі перетворення проіснували недовго. Події, що відбулися після реформи 1922-1924 рр., характеризувалися адміністративно-командними прийомами та методами ре­алізації функцій органів юстиції. Перш за все це проявилося у тому, що Нарком'юст все більше перетворювався на уста­нову, яка безпосередньо керувала судами. Більш того, було прийнято законодавство, яке передбачало, що Народним комісарам юстиції республік безпосередньо підпорядкову­ються як заступники, відповідні прокурори республік, так і Голови Верховних Судів. А пізніше законодавство СРСР за­кріпило статус Верховних Судів як таких, що входили до складу апаратів Нарком'юстів республік.

Згідно з Положенням про Наркомат юстиції СРСР від 8 груд­ня 1936 року він та його місцеві органи були наділені досить широкими повноваженнями відносно судів. Так, органи юс­тиції мали право давати їм вказівки з метою забезпечення правильності та єдності судової практики, керувати вибора­ми суддів, ревізувати усю їх діяльність, давати обов'язкові настанови з питань застосування законів тощо. Проголошен­ня такого підходу до взаємин органів юстиції і судів відбува­лось навіть всупереч офіційному декларуванню принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, що був проголошений на конституційному рівні — у Конституції СРСР 1936 р.

У 1946 р. Наркомат юстиції Української РСР було пере­творено на Міністерство юстиції Української РСР, але бру­тальне нівелювання конституційних принципів не залиша­лося поза увагою, а піддавалося нещадній критиці, що стало однією з численних підстав для скасування у 1956-1963 рр. Міністерства юстиції СРСР та його органів на території всієї країни. їхні функції передали Верховним Судам союзних та автономних республік, крайовим, обласним і прирівняним до них судам (питання керівництва судами та нотаріатом), місцевим радам (загальне керівництво адвокатурою; мате­ріально-технічне забезпечення судів; підбір кадрів судових та інших працівників тощо). Вдосконалення законодавства, його систематизація та кодифікація покладалися на Юри­дичну комісію при Раді Міністрів СРСР та юридичні комісії при Радах Міністрів союзних республік, у тому числі при Раді Міністрів УРСР.

Таке радикальне вирішення питання призвело до нега­тивних наслідків для функціонування судової системи, адже суди вперше залишилися без єдиної системи, що самостійно сприяла їх функціонуванню. Це невдовзі стало очевидним, тому що система судових органів не в змозі була нормально функціонувати без органів юстиції, адже суди, основне та єдине призначення яких — здійснення правосуддя, не могли робити більшу частину того, що раніше робили органи юс­тиції, бо це суперечило їх природі.

Тому сім років потому керівництво держави прийняло рішення про відтворення органів юстиції усіх рівнів. В усіх актах, що відтворювали органи юстиції, з урахуванням поми­лок минулого підкреслювалося, що ці органи ні в якому разі не повинні діяти на шкоду незалежності суддів та підкорен­ню їх тільки закону. Але й такому демократичному рішенню не вдавалось повністю реалізуватися на практиці. За органа­ми юстиції зберігалося, хоча й обмежене, право проводити перевірку діяльності судів, що в законодавстві звучало як можливість перевіряти «організацію роботи суду».

З прийняттям Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про судоустрій відбулась відмова від надання ор­ганам юстиції можливості проводити за будь-якою підста­вою перевірку діяльності судів, а в законі замість терміну «організаційне керівництво судами» був використаний ін­ший — «організаційне забезпечення діяльності судів». Цим наголошувалося, що органи юстиції у своїх взаєминах з су­дами мають орієнтуватися не на керівництво, а на здійснен­ня роботи по сприянню діяльності судів.

Проголошення у 1991 р. незалежності України, а відтак розбудова демократичної правової держави, впровадження політичної, економічної та правової реформи зумовили необ­хідність кардинальних змін у діяльності Міністерства юсти­ції, значного розширення його повноважень, функцій. Тому було здійснено суттєві структурні перетворення як централь­ного апарату Міністерства, так і його територіальних орга­нів.

Положенням про Міністерство юстиції України від 14 лис­топада 2006 р. визначено його основні завдання (п. 3):

— забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

— підготовка пропозицій щодо проведення в Україні пра­вової реформи, сприяння розвитку правової науки;

— забезпечення захисту прав і свобод людини і громадя­нина у визначеній сфері;

— підготовка пропозицій щодо вдосконалення законо­давства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової екс­пертизи проектів нормативно-правових актів, держав­на реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів;

— планування за пропозиціями інших центральних ор­ганів виконавчої влади законопроектної роботи та ро­боти з адаптації законодавства України до законодав­ства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності;

— координація роботи з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законо­давства Європейського Союзу;

— організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

— організація роботи нотаріату та органів реєстрації ак­тів громадянського стану;

— розвиток правової інформатизації, формування у гро­мадян правового світогляду;

— здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Відповідно до цих завдань Міністерство юстиції України

наділене повноваженнями, які умовно можна поділити на декілька груп. До першої групи належать повноваження, які забезпечують реалізацію державної правової політики, проведення в Україні правової реформи.

Прагнення України увійти до Європейської спільноти ви­магало від неї приведення у відповідність до міжнародних стандартів вітчизняного законодавства. Парламентською Асамблеєю Ради Європи 26 вересня 1995 р. прийнято Висно­вок № 190, відповідно до якого наша держава взяла на себе зобов'язання розробити нове, демократичне законодав­ство, згідно з яким її головним завданням є захист прав і свобод людини. Для реалізації вказаного завдання Міністер­ство юстиції України:

— готує пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи;

— готує разом з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій напрямків розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду;

— розробляє за дорученням Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нор- мативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною вла­дою, конституційного устрою, повноважень і взаємо­відносин органів державної влади, судоустрою та судо­чинства, цивільного та кримінального законодавства, або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці;

— здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимо­гам нормопроектувальної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабіне­ту Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— розробляє за поданням міністерств, інших централь­них органів виконавчої влади щорічні плани законо- проектної роботи, координує нормотворчу діяльність у центральних органах виконавчої влади, здійснює кон­троль за цією діяльністю;

— проводить експертизу (готує висновки) щодо відповід­ності асдиіз соттипаиіаіге проектів законів України та інших нормативно-правових актів, що за предметом регулювання належать до сфер, відносини в яких ре­гулюються правом Європейського Союзу;

— організовує роботу з підготовки щорічного плану за­ходів з виконання Загальнодержавної програми адап­тації законодавства України до законодавства Європей­ського Союзу, проводить моніторинг їх виконання;

— здійснює науково-експертне, аналітичне, інформацій­не та методологічне забезпечення виконання Загально­державної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, переклад актів асдиіз соттипаиіаіге українською мовою, підготовку глосарія термінів асдиіз соттипаиіаіге.

Важливим напрямком роботи Міністерства із забезпечен­ня реалізації державної правової політики є повноваження в галузі контролю за реалізацією актів законодавства, для чого Міністерству юстиції України надані повноваження з:

— готування зауважень та пропозицій до прийнятих Вер­ховною Радою України законів України при підготовці їх на підпис Президентові України;

— розроблення і подання Кабінету Міністрів України про­позицій щодо усунення протиріч між актами законо­давства та заповнення прогалин у ньому;

— організації виконання у межах своїх повноважень ак­тів законодавства та здійснення контролю за їх реаліза­цією;

— узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розроблен­ня пропозицій щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку подання їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

У свою чергу серед повноважень Міністерства юстиції Ук­раїни, що стосуються безпосередньої роботи з законодав­ством, можна виокремити повноваження органів юстиції з обліку та реєстрації нормативних актів. Серед них такі як:

— здійснення відповідно до законодавства державної реєстрації нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів госпо­дарського управління і контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжві­домчий характер, ведення реєстру цих актів;

— забезпечення функціонування єдиної системи правової інформатизації, офіційне видання збірників законо­давства та кодексів України, видання інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України», участь у ви­данні журналів і газет загальноправового характеру;

— ведення Єдиного державного реєстру нормативно-пра- вових актів, надання інформації з бази даних цього ре­єстру;

— здійснення роботи із систематизації законодавства Ук­раїни, підготовка пропозицій щодо його кодифікації, ведення Єдиного класифікатора галузей законодавства.

Також Міністерство юстиції України та його органи на місцях:

— організовують в порядку, встановленому законодав­ством України, своєчасне, повне і неупереджене при­мусове виконання рішень судів та інших органів (по­садових осіб), виконання яких покладено на держав­них виконавців;

— відповідно до законодавства організовують експертне забезпечення правосуддя та проведення науково-дослід­них розробок в галузі судової експертизи, спрямовують і контролюють діяльність науково-дослідних інститутів судової експертизи, які належать до сфери управління Міністерства, координують роботу центральних органів виконавчої влади з питань розвитку судової експерти­зи, проводять атестацію судових експертів, ведуть Реєстр атестованих судових експертів та здійснюють контроль за їх діяльністю;

— присвоюють кваліфікацію судового експерта та вида­ють свідоцтво встановленого зразка.

Самостійну групу повноважень Міністерство юстиції Ук­раїни має щодо установ нотаріату, для чого воно:

— організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення, контро­лює законність вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, видає та анулює свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, забез­печує реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, організовує виготовлення та контролює використання спеціальних бланків нотаріальних документів, веде реєстр свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю, визначає кількість приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів, затверджує зразки печа­ток державних і приватних нотаріусів та умови замов­лення на їх виготовлення;

— здійснює підготовку нотаріально оформлених доку­ментів для їх консульської легалізації, надає допомогу консульським установам з питань вчинення нотаріаль­них дій;

— забезпечує роботу Вищої кваліфікаційної комісії нота­ріату.

Окрім того, Міністерство юстиції України допомагає ор­ганізовувати діяльність інших інституцій. Так, Міністер­ство юстиції України:

— реєструє адвокатські об'єднання, забезпечує фінансу­вання оплати праці адвокатів за рахунок коштів Дер­жавного бюджету в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокатських об'єднань;

— здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації актів громадянського стану, контролює їх діяльність, забезпечує виготовлення та контролює ви­користання бланків свідоцтв про реєстрацію актів гро­мадянського стану;

— здійснює нормативно-методичне забезпечення діяль­ності бюро технічної інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно;

— здійснює методичне керівництво правовою роботою в міністерствах та інших центральних органах виконав­чої влади, перевіряє стан цієї роботи і дає рекомендації щодо її поліпшення та приведення їх нормативних актів у відповідність до законодавства, вживає заходів до підвищення кваліфікації працівників юридичних служб;

— дає роз'яснення чинного законодавства державним ор­ганам, підприємствам, установам і організаціям, готує за дорученням Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України правові виснов­ки з відповідних питань;

— погоджує Типовий регламент роботи кваліфікаційної комісії суддів;

— організовує виконання замовлення на підготовку спе­ціалістів апарату судів.

Міністерство юстиції України з метою реалізації завдань щодо забезпечення захисту прав і свобод людини і громадя­нина та розвитку правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду:

— відповідно до законодавства здійснює легалізацію все­українських об'єднань громадян, проводить реєстра­цію міжнародних громадських організацій, відділень, філій, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних дер- жав в Україні, всеукраїнських і міжнародних благо­дійних організацій, контролює додержання об'єднан­нями громадян положень їх статутів;

— проводить реєстрацію політичних партій та їх символі­ки, контролює додержання політичними партіями ви­мог Конституції та законів України, їх статутів, а та­кож проводить реєстрацію всеукраїнських творчих спі­лок, Торгово-промислової палати України, постійно діючих третейських судів, всеукраїнських професійних спілок, їх об'єднань та символіки відповідних об'єднань громадян і благодійних організацій, статуту Фонду соціального страхування від нещасних випадків на ви­робництві та професійних захворювань, статутів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена закона­ми України;

— здійснює відповідно до законодавства державну реєст­рацію друкованих засобів масової інформації та інфор­маційних агентств як суб'єктів інформаційної діяль­ності;

— координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення; здійснює методичне забезпечення цієї освіти, формування у громадян пра­вового світоґляду;

— вивчає стан правової освіти в навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях, надає їм не­обхідну допомогу, бере участь разом з Міністерством освіти і науки України в організації роботи з підготов­ки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахів­ців за спеціальністю «Правознавство» у навчальних закладах незалежно від форми власності та підпоряд­кування, вносить до відповідних органів пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов'язаної з вивченням права в неюридичних вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладах, закладах під­вищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

— розробляє і розповсюджує освітні програми у сфері за­хисту прав людини;

— сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридич­них осіб, відповідно до законодавства здійснює держав­ну реєстрацію юридичних осіб, веде Державний реєстр

застав рухомого майна, організовує в установленому порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг право­вого і технічного характеру.

Важливу роль відіграє Міністерство юстиції України у міжнародних зв'язках:

— готує в межах своїх повноважень пропозиції з питань міжнародно-правових відносин та приєднання Украї­ни до міжнародних договорів і конвенцій;