Главная | Обратная связь

Статус кваліфікаційних комісій суддів: поняття, статус, види, склад, порядок формування 6 страница

Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь- яким підприємництвом не допускається, за винятком науко­вої і педагогічної діяльності.

Не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчо­го прокуратури особи, які були засуджені за вчинення зло­чину, за винятком реабілітованих.

Військовими прокурорами і слідчими призначаються гро­мадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту. Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять службу відповідно до Закону України «Про за­гальний військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачан­ня і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно від займаних посад і стажу роботи.

Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визна­чається Положенням про класні чини працівників прокура­тури України, яке затверджується Верховною Радою Ук­раїни.

Класні чини державного радника юстиції України, дер­жавного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються Пре­зидентом України, інші класні чини присвоюються Гене­ральним прокурором України.

Прокурори і слідчі заохочуються за сумлінне виконання службових обов'язків. За тривалу і бездоганну службу вони можуть бути нагороджені Генеральним прокурором України нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури Ук­раїни» із одночасним врученням грамоти Генерального про­курора України. Крім цього, заходами заохочення є: подяка; грошова премія; подарунок; цінний подарунок; дострокове присвоєння класного чину або підвищення у класному чині. За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури мо­жуть бути представлені до нагородження державними наго­родами і присвоєння почесного звання Заслужений юрист України.

За порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи вчинення ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Верховною Радою Ук­раїни. До прокурорсько-слідчих працівників можуть засто­совуватися такі дисциплінарні стягнення як: догана; пони­ження в класному чині; пониження в посаді; позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури Ук­раїни»; звільнення; звільнення з позбавленням класного чину. Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. У разі вчинення працівником діяння, несумісного з перебуванням на роботі в органах про­куратури, його звільнення провадиться незалежно від часу вчинення проступку.

Розділ XII

ОРГАНИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

§ 1. Організація виявлення і розслідування злочинів: поняття, види

Найбільш небезпечними для суспільства порушеннями за­кону є вчинення злочинів, тому боротьба зі злочинністю — це важлива складова правоохоронної діяльності.

Виявлення і розслідування злочинів — напрямки право­охоронної діяльності, які тісно пов'язані між собою, у зв'яз­ку з чим їх дуже важко розмежувати.

Так, виявлення злочину полягає у встановленні дії або без­діяльності, яка кримінальним законодавством кваліфіку­ється як злочин.

Джерелами інформації про подію злочину можуть бути фізичні або юридичні особи, засоби масової інформації, доку­менти тощо.

Нерідко факти вчинення злочинів є очевидними: запо­діяння тілесних ушкоджень, вбивство, пограбування та ін. Про ці факти повідомляють потерпілі, їх родичі, свідки, працівники медичних установ та інші фізичні або юридичні особи. Як правило, заяви і повідомлення про злочини надхо­дять до міліції, яка проводить їх реєстрацію і перевірку у встановленому законом порядку. Якщо інформація про вчи­нення злочину підтверджується, порушується кримінальна справа і проводиться розслідування цього злочину.

В той же час у багатьох випадках факти вчинення зло­чинів ретельно приховуються, і для їх виявлення потрібні

значні зусилля органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Так, для виявлення злочинів у сфері банківської діяльності або фактів ухилення від сплати податків необхідно провести ділу низку цілеспрямованих висококваліфікованих дій, ви­вчити і проаналізувати необхідні документи, нерідко із за­лученням відповідних спеціалістів.

Найчастіше виявлення злочину передує розслідуванню, оскільки у разі отримання достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину, порушується кримінальна справа і проводиться її розслідування. Але нерідко під час розсліду­вання кримінальної справи виявляються інші злочини, і в такому випадку діяльність по виявленню злочинів є складо­вою частиною досудового розслідування.

Досудове розслідування — це діяльність спеціально уповноважених органів держави по виявленню злочинів та осіб, які їх скоїли, збиранню, перевірці, всебічному, повно­му й об'єктивному дослідженню та оцінці доказів, виявлен­ню причин та умов вчинення злочинів.

Виконання цієї складної та відповідальної роботи покла­дається законом на спеціальні державні органи — органи до­судового розслідування, які поділяються на органи дізнання та органи досудового слідства^[91]. Завданнями органів досудо­вого розслідування є швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних у вчиненні злочинів осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності, запобігання та припинен­ня злочинів.

Органи досудового розслідування покликані забезпечити дієвість принципу невідворотності покарання за вчинений злочин.

Завдання досудового розслідування виконуються різними органами із застосуванням різних повноважень, у зв'язку з чим досудове розслідування поділяється на два види: дізнан­ня та досудове слідство.

§ 2. Органи, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, їх компетенція

Розслідування злочинів неможливе без пошуку певних об'єктів, які можуть мати значення у справі: фізичних осіб (особи, яка вчинила злочин, свідків, потерпілих), майна, слідів злочину та ін. Такий пошук здійснюється шляхом вчинення слідчих дій, пошукових дій або оперативно-роз- шукових заходів.

Слідчі дії регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом і здійснюються слідчими або органами дізнання.

Пошукові дії полягають у направленні до різних установ відповідних запитів, витребуванні довідок, використанні різ­номанітних повідомлень та ін. Такі дії виконуються як слід­чими, так і органами дізнання, а також спеціальними орга­нами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» дає поняття такої діяльності як системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних за­ходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Ця діяльність проводиться з метою припинення правопо­рушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах громадян, суспільства і держави шляхом пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розві­дувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій.

Оперативно-розшукова діяльність може здійснюватися як до порушення кримінальної справи, так і під час її досу­дового розслідування.

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключ­но спеціальними підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Прикордонних військ Укра­їни, Управління державйої охорони, органів Державної по­даткової служби, органів і установ Державного департамен­ту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони України.

Так, наприклад, у Міністерстві внутрішніх справ опера- тивно-розшукову діяльність покладено на кримінальну, транспортну та спеціальну міліцію, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, забезпеченню безпе­ки працівників суду, правоохоронних органів і учасників кримінального судочинства; в органах Державної податко­вої служби — на оперативні підрозділи податкової міліції.

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших мініс­терств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Для виконання завдань оперативно-розшукової діяль­ності зазначеним вище оперативним підрозділам надається право:

— проводити контрольну та оперативну закупівлю та по­стачання товарів, предметів та речовин, у тому числі й заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб з метою виявлення та документування фактів проти­правних діянь;

— проводити операції по захопленню злочинців, припи­ненню злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб;

— негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочи­ну, документи та інші предмети, що можуть бути дока­зами підготовки або вчинення такого злочину, чи одер­жувати розвідувальну інформацію, у тому числі шля­хом проникнення оперативного працівника у примі­щення, транспортні засоби, на земельні ділянки;

— здійснювати проникнення до злочинної групи неглас­ного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співпрацює з останнім;

— знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації;

— здійснювати візуальне спостереження у громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

— мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників;

— створювати з метою конспірації підприємства, органі­зації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів;

— застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні за­соби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законом, та здійснювати інші повнова- ження, передбачені законом.

Надаючи такі широкі повноваження органам, що займа­ються оперативно-розшуковою діяльністю, законодавець в той же час встановлює гарантії законності під час здійснен­ня такої діяльності.

Так, негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за лис­туванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться лише за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативно­го підрозділу або його заступника. Про отримання такого до­зволу або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурора протягом доби.

Вищезазначені заходи застосовуються виключно з метою запобігти злочину чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інфор­мацію неможливо.

Результати оперативно-розшукової діяльності, які станов­лять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, не підлягають пе­редаванню і розголошенню.

§ 3. Органи, що здійснюють дізнання, їх система і компетенція

Під дізнанням розуміють сукупність оперативно-розшу- кових та інших передбачених законом дій, які здійснюють спеціально уповноважені на це адміністративні органи та посадові особи з метою своєчасного виявлення ознак злочи­ну та осіб, котрі його вчинили, а також для запобігання та припинення злочинів.

Перелік органів дізнання є вичерпним. Відповідно до ст. 101 КПК органами дізнання є:

1) міліція;

I^і) податкова міліція — у справах про ухилення від спла­ти податків та зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2) органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання;

3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання — у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єд­нань, начальники військових установ — у справах про зло­чини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і вій­ськовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Зброй­них Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднан­ня, установи чи на військових об'єктах;

3^і) командири кораблів — у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

4) митні органи — у справах про контрабанду;

5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоля­торів, лікувально-трудових та виховно-трудових профілак­торіїв — у справах про злочини проти установленого поряд­ку несення служби, вчинені співробітниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні зазна­чених установ;

6) органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі та порушення протипожежних правил;

7) органи прикордонної служби — у справах про.порушен- ня державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

На відміну від органів досудового слідства, для яких про­ведення слідства є основною їх функцією, для органів дізнан­ня проведення дізнання не є їх основним завданням. Так, завданнями міліції є охорона і забезпечення громадського порядку; забезпечення особистої безпеки громадян, їх прав і свобод, законних інтересів; забезпечення безпеки дорожньо­го руху та ін. А для капітана морського судна дізнання є ви­ключною діяльністю, яка здійснюється лише у разі необ­хідності запобігання, припинення злочину, виявлення осо­би, яка його вчинила на ввіреному цьому капітану морському судні, що перебуває у далекому плаванні.

У переважній більшості категорій справ дізнання прово­дить міліція, для якої ця діяльність є найбільш природною, тому законодавець не обмежує її компетенцію ні територіаль­но, ні підвідомчо. Таким чином, міліція здійснює дізнання в усіх справах, за винятком тих, що віднесені до компетенції інших органів.

З метою запобігання злочинам та іншим правопорушен­ням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушен­ня в Україні діє податкова міліція. Відповідно до ст. 19 Зако­ну України «Про Державну податкову службу в Україні» по­даткова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів Державної податкової служби. Податкова міліція здійснює відповідно до закону оператив- но-розшукову діяльність, а також провадить дізнання та до- судове слідство у межах своєї компетенції.

До завдань Служби безпеки України входить запобіган­ня, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організова­ної злочинної діяльності у сфері управління й економіки. Для вирішення цих завдань в органах безпеки створені спе­ціальні підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Закон відрізняє орган дізнання від особи, яка проводить дізнання. Органом дізнання є або установа в цілому (міліція, орган безпеки та ін.), або керівник даної установи (командир військової частини, з'єднання, начальник виправно-трудо- вої установи та ін.). Не всі працівники цих установ можуть проводити дізнання. Цю діяльність здійснюють лише особи, управомочені на це органом дізнання. Вони і є особами, які проводять дізнання. Наприклад, командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових уста­нов є органом дізнання у Збройних Силах України. Вони ма­ють право самостійно проводити дізнання, але, як правило, призначають для цього військового дізнавача з числа офіцерів частини або можуть доручити проведення дізнання будь-якому офіцеру частини, з'єднання.

Повноваження органів дізнання визначені у КПК Ук­раїни. На них покладається прийняття необхідних опера- тивно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, що його скоїли. При виявленні особи, яка підозрю­ється у вчиненні злочину, орган дізнання має право затри­мати її на строк, що не перевищує 72 години.

Органи дізнання приймають, реєструють та перевіряють заяви і повідомлення про злочини. За наявності ознак злочи­ну орган дізнання порушує кримінальну справу і проводить слідчі дії для встановлення особи, яка вчинила злочин, після чого передає справу слідчому через прокурора. У справі про злочин, який не є тяжким, дізнання проводиться в десяти­денний строк з моменту встановлення особи, що його скоїла. У разі, якщо таку особу не було встановлено, дізнання зупи­няється, що, однак, не звільняє орган дізнання від обов'язку вжити заходів для встановлення особи, яка вчинила злочин. У справі ж про тяжкий злочин дізнання проводиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення кримінальної справи, після чого справа передається слідчому незалежно від того, чи встановлена особа, що скоїла цей злочин. Якщо таку особу не було встановлено, орган дізнання і після пере­дачі справи слідчому продовжує виконувати оперативно- розшукові дії та повідомляти слідчого про їх результати (див. статті 103, 104, 108, 209 КПК України).

Після вступу слідчого до справи орган дізнання зобов'яза­ний виконувати доручення слідчого по проведенню слідчих та розшукових дій.

Дізнання у кримінальній справі закінчується складенням постанови про направлення справи для проведення досудо­вого слідства, яка затверджується прокурором, або за наяв­ності до того підстав — складенням постанови про припи­нення кримінальної справи (ст. 109 КПК України).

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокурору або до суду.

У дореволюційній Росії функції органу дізнання викону­вала поліція. В листопаді 1917 р. постановою Наркомату внутрішніх справ «Про робітничу міліцію» замість ліквідо­ваної поліції при місцевих Радах створювалася міліція, на яку покладалися функції охорони існуючого ладу та бороть­би зі злочинністю. Згідно з Інструкцією Наркомату юстиції, виданою у липні 1918 р., розслідування злочинів проводило­ся у формі дізнання, яке здійснювалося міліцією, та поперед­нього слідства, яке покладалося на народних суддів та слідчі комісії. При цьому зазначалося, що дізнання полягає у про­веденні невідкладних дій у зв'язку з виявленням злочину.

20 жовтня 1918 р. Наркомат внутрішніх справ та Нарко­мат юстиції видали спільну Інструкцію про організацію Ра­дянської робітничо-селянської міліції. Поряд з іншими функціями на міліцію покладалося дізнання у криміналь­них справах, вона виконувала доручення суду та слідчої комісії з дізнання, проводила розшук та затримання осіб, які підозрювалися у вчиненні злочину, обшуки, огляди, виїмки, доставку обвинувачених до суду та слідчої комісії.

Кримінально-процесуальний кодекс РРФСР, прийнятий 15 лютого 1920 р., регламентував систему, завдання і повно­важення органів дізнання, до яких належали: а) органи міліції і кримінального розшуку (у складі НКВС); б) органи ГПУ та різних інспекцій (санітарної, продовольчої та інших) у справах, віднесених до їх провадження; в) урядові установи та посадові особи у справах про незаконні дії підпорядкова­них їм посадових осіб. У справах, де попереднє слідство було обов'язковим, органи дізнання проводили при виявленні злочину невідкладні слідчі дії, а також виконували доручен­ня слідчого, у справах же, де матеріали дізнання могли слу­жити підставою для віддання обвинуваченого до суду, — пов­ністю розслідували кримінальну справу.

Подальше вдосконалення законодавчої регламентації діяльності органів дізнання було здійснено з прийняттям Ос­нов кримінального судочинства СРСР 1958 р. та на їх підста­ві — Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1961р., який діє до теперішнього часу.

§ 4. Органи досудового слідства, їх система і компетенція

У розслідуванні кримінальних справ, особливо на почат­ковому етапі, дізнання посідає значне місце, однак основною формою розслідування є досудове слідство, під час якого проводиться всебічне, повне та об'єктивне дослідження об­ставин справи, виявляються обставини, що як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а також обтяжують або пом'якшують його вину.

Слідство має назву «досудове» тому, що при його провад­женні не вирішується питання про винність особи, яку при­тягнуто до кримінальної відповідальності. Таке слідство ні­би передує судовому слідству, яке проводить суд. Лише суд може визнати особу винною у вчиненні злочину, але це не применшує значення досудового слідства. Його якість і пов­нота є передумовою та необхідною умовою успішного роз­гляду справи судом. Якщо цю умову порушено і не може бути поновлено в суді, справа може бути повернута судом на додаткове розслідування або ж по справі може бути винесено судом виправдання.

Основна відмінність між дізнанням та досудовим слід­ством полягає у тому, що органи дізнання здійснюють пере­важно оперативно-розшукові заходи, а у разі порушення кри­мінальної справи — слідчі дії, передбачені кримінально-про­цесуальним кодексом України (тобто кримінально-процесу­альну діяльність), з метою встановлення особи, яка скоїла злочин. Органи ж досудового слідства здійснюють слідство у повному обсязі, починаючи з моменту порушення криміналь­ної справи або отримання справи від органів дізнання і закінчуючи провадження у справі направленням її до суду або припиненням. При цьому слідчі розслідують злочини лише шляхом провадження слідчих дій, передбачених кри­мінально-процесуальним кодексом України, і не здійснюють оперативно-розшукових заходів.

Таким чином, під досудовим слідством розуміється кримі­нально-процесуальна діяльність уповноважених на те ор­ганів держави по встановленню факту злочину та особи, яка його вчинила, збору, перевірці, дослідженню та оцінці до­казів вчинення злочину.

Слідчі органи зобов'язані перевірити усі можливі по спра­ві версії, встановити та притягти до відповідальності всіх осіб, котрі скоїли суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки злочину. Слідчий має право допитувати свідків, при­значати відповідні експертизи, проводити обшуки та огляди і виконувати всі інші необхідні дії, передбачені криміналь­но-процесуальним законодавством. Під час досудового слідства вживаються необхідні заходи, які забезпечують відшкодування збитків, заподіяних злочином. Крім цього, органи досудового слідства повинні виявляти причини і умо­ви, які сприяли вчиненню злочину, і застосовувати заходи щодо їх усунення.

Важливим принципом кримінального процесу є непри­пустимість розголошення даних досудового слідства, згідно з яким такі відомості можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визна­ють можливим. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 Кри­мінального кодексу України.

Слід відзначити, що інститут досудового слідства пройшов довгий і складний шлях розвитку. Після скасування в листо­паді 1917 р. інституту судових слідчих попереднє слідство з кримінальних справ проводилося місцевими суддями одно­особово, а по справах, підсудних революційним трибуна­лам, — слідчими комісіями, які створювалися губернськи­ми або міськими Радами робітничих, солдатських та селянсь­ких депутатів. Принципові зміни в організації попереднього слідства були здійснені на початку двадцятих років. Колегі­альна форма попереднього слідства була ліквідована. Прове­дення слідства покладалося на народних слідчих, які обира­лися і відкликалися Радами. Слідчі були підпорядковані ра­дам народних суддів і діяли в межах відведеної кожному з них дільниці.

У 1928 р. слідчий апарат було передано прокуратурі, а у 1940 р. слідчі підрозділи було створено також і в органах НКВС.

В Основах кримінального судочинства Союзу РСР і союз­них республік, а також у Кримінально-процесуальному ко­дексі УРСР (1958-1961 рр.) вказувалося, що до органів по­переднього слідства належать слідчі прокуратури і слідчі органи державної безпеки, а також визначалася їх підслід­ність.

У1963 р. було створено третій слідчий апарат — в органах МВС, а у 1998 р. — в податковій міліції. Така чотириланко- ва система органів досудового слідства існує дотепер.

Таким чином, органами досудового слідства є слідчі про­куратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки і слідчі податкової міліції (ст. 102 КПК України).

Компетенція або, точніше кажучи, підслідність справ слідчим кожної з трьох ланок системи органів досудового слідства визначена у кримінально-процесуальному законо­давстві (ст. 112 КПК).

Законодавець чітко розділив підслідність справ слідчим прокуратури, органів безпеки, органів внутрішніх справ та податкової міліції. За деякими категоріями справ досудове слідство проводиться тим органом, який порушив кримі­нальну справу.

Більшість кримінальних справ розслідують слідчі органів внутрішніх справ. Це більшість злочинів проти життя та здоров'я особи, проти власності, у сфері обігу наркотичних засобів та ін.

Розслідування кримінальних справ щодо умисних вбивств, статевих злочинів, злочинів у сфері службової діяльності на­лежить до підслідності слідчих прокуратури.

Слідчі військової прокуратури розслідують кримінальні справи, які підсудні військовим судам.

Слідчі податкової міліції розслідують справи про фіктив­не підприємництво, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та ін.

До ведення слідчих органів СБУ віднесено розслідування особливо небезпечних державних злочинів — державної зра­ди, шпигунства, диверсій тощо.

Слідчий працює у безпосередньому контакті з органами дізнання, особливо з міліцією. По справах, які розслідують­ся, він має право давати органам дізнання доручення і вка­зівки про проведення розшукових і слідчих дій, вимагати від органів дізнання сприяння у розслідуванні злочинів. До­ручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'яз­ковими.

Прокурор здійснює керівництво роботою слідчих проку­ратури та нагляд за дотриманням законів у всіх слідчих ор­ганах.

§ 5. Статус слідчого

Загальними вимогами до осіб, які призначаються на поса­ду слідчих, є громадянство України та наявність необхідних ділових і моральних якостей.

Вимога про наявність вищої юридичної освіти осіб, що призначаються на посади слідчих, міститься лише у Законі України «Про прокуратуру». Що ж стосується СБУ, МВС та податкової міліції, то положення про призначення на посади слідчих осіб, які мають вищу юридичну освіту, містяться у підзаконних нормативних актах цих відомств.

Слідчі СБУ і МВС окрім цього проходять відповідно вій­ськову службу в СБУ і державну службу в МВС.

Військовими слідчими призначаються офіцери, які про­ходять військову службу або знаходяться в запасі.

Кримінально-процесуальне законодавство встановлює про­цесуальну самостійність слідчого. При проведенні досудового слідства всі рішення про напрямок слідства та про проведен­ня слідчих дій слідчий приймає самостійно і несе повну від­повідальність за їх законне та своєчасне проведення.

В той же час у певних випадках Кримінально-процесуаль­ний кодекс передбачає санкціонування або узгодження з прокурором певних дій слідчого, а також дозвіл суду на про­ведення деяких слідчих дій.

Так, для проведення обшуку у певному приміщенні чи місці слідчому потрібна санкція прокурора або його заступ­ника, а обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку проводиться слідчим за погодженням з про­курором і лише на підставі відповідної постанови судді.

Здійснюючи нагляд за дотриманням законів органами до­судового слідства, прокурор має право скасовувати неза­конні постанови слідчого, брати участь у проведенні або са­мостійно здійснювати слідчі дії, давати слідчому вказівки по справі та здійснювати інші повноваження, надані йому кримінально-процесуальним законодавством. Начальник слідчого відділу, керуючи роботою слідчого апарату, також має право давати слідчому вказівки по справі. Вказівки про­курора і начальника слідчого відділу по кримінальній справі є обов'язковими для виконання. У той же час слідчий має право оскаржити вказівки начальника слідчого відділу про­курору, а вказівки прокурора — вищому прокурору.

Оскарження слідчим вказівок прокурора або начальника слідчого відділу про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направ­лення справи для віддання обвинуваченого до суду або про припинення справи зупиняє їх виконання. У цьому випадку прокурор або скасовує вказівки нижчого прокурора (началь­ника слідчого відділу), або доручає проведення слідства з цієї справи іншому слідчому.

Відповідно до ст. 55 Конституції України дії, рішення або бездіяльність будь-якої посадової чи службової особи мо­жуть бути оскаржені до суду, у тому числі й дії, рішення чи бездіяльність слідчого.

§ 6. Слідчий апарат, його структура

Слідчий апарат органів прокуратури складається зі слід­чих, старших слідчих та слідчих з особливо важливих справ.