Главная | Обратная связь

Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці 3 страница

Не менш важлива сторона навчальної діяльності, на думку О. Леонтьева, її мотиви — те, заради чого вчиться дитина, набуває нових знань.

Відношення, які дитина встановлює під час навчання між метою засвоїти, навчитися і мотивами засвоєння, ха-

 

Сіановлення навчальної діяльності у дошкільному віці

рактеризують смисл її дій, психологічний зміст діяльності загалом. Такий аналіз смислу дає підстави для висновків, чи є діяльність дитини у конкретній ситуації навчальною. Якщо діяльність містить навчальні завдання, дитина ак­тивна у їх розв'язанні, однак це навчання спонукається мотивами іншої (ігрової, трудової) діяльності, воно не є повноцінною навчальною діяльністю.

У процесі розв'язання ігрових, зображувальних і прак­тичних завдань, запропонованих дитині з навчальною ме­тою, разом з інтересом до нової діяльності виникає й ак­тивне ставлення до того, з чим знайомлять її дорослі, що пропонують засвоїти. Це ставлення позитивно впливає на прийняття нею нових вимог до способів діяльності. Завдя­ки цьому, попри відсутність навчальних мотивів діяльнос­ті, у дитини можуть виникати пізнавальні і навчальні мо­тиви конкретних дій.

У дошкільному вихованні активно використовують зображувальну, конструктивну, ігрову та практичну ді­яльність з метою розширення світогляду дитини, форму­вання у неї нових уявлень, понять і способів практичних дій. У таких ситуаціях ще відсутні навчальні мотиви ді­яльності, які легко можуть виникати внаслідок відповід­ного впливу щодо конкретних дій. Поява цих мотивів не минає безслідно для дитини і результатів її діяльності. Пе­редусім підвищується її активність у засвоєнні нових дій, у діяльності з'являється навчальний елемент, який уск­ладнює внутрішній зміст, розширює можливості самостій­ного набуття досвіду діяльності, активного прийняття нас­тупних навчальних вимог.

Психологічні передумови формування навчальної діяльності у дошкільному віці

Навчальна діяльність повинна приваблювати дітей, приносити їм радість і задоволення. Тому з раннього ди­тинства слід виховувати у них пізнавальні інтереси, які виражають усвідомлену спрямованість особистості, стиму­люють психічні процеси і функції, активізують здібності. На основі інтересу до діяльності у дитини мобілізуються внутрішні сили, що важливо брати до уваги при організа­ції навчальної діяльності дошкільників. Не виправдано опиратися у цій справі лише на почуття обов'язку, відпові­дальність, дисциплінованість. Звичайно, і ці якості необ­хідно враховувати, дбаючи про формування вольових

200 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

якостей дитини-дошкільника. Важливо також пам'ятати . що у дітей ще дуже слабо розвинені необхідні для навчи її ня довільна увага і довільне запам'ятовування. Низьким я рівень її працездатності.

Засвоєні без інтересу і захоплення знання будуть фор мальними, а таке навчання не сприятиме розвитку допит ливого творчого розуму. К. Ушинський стверджував, що «навчання за примусом і силою волі» не сприятиме створен­ню розвивальних умов. Тому виховання пізнавальних інте­ресів і потреб є важливою передумовою формування нав­чальної діяльності. Адже стійкі пізнавальні інтереси викли­кають у дитини бажання вчитися, постійно отримувати нові знання.

Інтерес до навчання виникає і розвивається за таких умов:

— можливість самостійного пошуку і відкриття дити­ною нових знань, вирішення проблемних завдань;

— різноманітність навчальної діяльності (одноманіт­ний матеріал і методи його засвоєння швидко викликають у дітей нудьгу);

— усвідомлення потрібності і важливості навчального матеріалу;

— пов'язаність нового матеріалу із засвоєним раніше;

— посильність засвоєння, пізнавальна складність ново­го матеріалу (надто легкий і надто важкий матеріал не викликає пізнавального інтересу);

— яскравість і емоційність навчального матеріалу;

— позитивне оцінювання успіхів дітей, що стимулює їх активність.

Отже, виховання позитивних інтересів є найважливі­шою складовою виховання особистості дитини.

У баченні передумов навчальної діяльності сучасна пси­хологія спирається на висунуті Д. Ельконіним і В. Давидо­вим положення про зміст і структуру навчальної діяльнос­ті. Відповідно до них навчальною є діяльність, під час якої діти оволодівають науково-теоретичними поняттями, за­гальними способами виконання практичних завдань, зміст яких втілюють ці поняття. Засвоєння і відтворення дітьми цих способів є основною навчальною метою. Навчальна ді­яльність не тотожна засвоєнню, оскільки знання, уміння і навички дитина може отримувати і поза нею — у грі, праці. Однак, лише у навчальній діяльності можливе засвоєння системи теоретичних понять як форми суспільного досвіду.

Навчальна діяльність дітей розвивається на основі усві­домленого визначення ними способу дій. Тому не менш важ-

нмчіня навчальної діяльності у дошкільному віці 201

'Шпикі її передумовою є оволодіння дошкільниками загаль­ними способами дій, тобто такими способами, які забезпечу-і>о;ш'язання практичних або пізнавальних завдань.

За спостереженнями автора методики, навчання дітей

і....... о оволодівати способами дій, їхній інтерес до спосо-

гн и и и конання завдань є психологічною основою навчаль­ної діяльності. Характерними ознаками вміння учитися є:

пня слухати і чути вихователя, працювати за його вка-ііпками; здатність відокремлювати свої дії від дій інших дітей, контролювати власні дії та слова тощо.

Навчальна діяльність є одним із видів пізнавальної ді-іі л і.ності дитини. Вміння працювати за вказівками вихова­теля недостатньо для її формування. Якщо діти точно ви­конують інструкції педагога, вони сприймають від нього спосіб дій для розв'язання конкретно-практичного завдан­ії я, а для розв'язування групи певних завдань потрібно і початку засвоїти загальний спосіб дій.

Важливою передумовою навчальної діяльності до­шкільників є самостійний пошук способів виконання прак­тичних і пізнавальних завдань. Діти дошкільного віку ви­окремлюють не лише практичний результат дії, а й знання, уміння, які вони при цьому засвоюють. Під час розв'язання практичних завдань свідомість дітей переорієнтовується з кінцевого результату на способи його досягнення. До­шкільники починають осмислювати свої дії та їх результа­ти, тобто усвідомлювати спосіб, завдяки якому здобувають нові знання. Таке усвідомлення стимулює формування у них нових пізнавальних дій, а відповідно, і формування нових, складніших знань. Діти намагаються використати засвоєний спосіб пізнавальних дій у нових умовах. Розв'язуючи подібні, але не тотожні завдання, вони вироб­ляють певні узагальнення, на підставі яких переносять опанований спосіб у нові умови.

Навчання, спрямоване на формування загальних спо­собів розв'язання конкретно-практичних завдань, вироб­ляє у дітей вміння раціонально аналізувати умови нового завдання, самостійно знаходити способи його розв'язання.

Ще однією передумовою успішної навчальної діяльнос­ті дошкільників є опанування контролем способу виконан­ня своїх дій. Навчальна діяльність, що відбувається на ос­нові зразка дій, без зіставлення виконаної дитиною дії із зразком (без контролю), позбавляється свого основного компонента. Як свідчать результати психолого-педагогіч-них досліджень, підготовку до навчальної діяльності пот-

202 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

рібно починати з формування вмінь контролювати й оці­нювати свої дії. Такі дії у дітей дошкільного віку форму­ються стихійно. Цілеспрямованому контролю своїх дій покликаний навчити дошкільників вихователь.

Діти, сприймаючи й аналізуючи оцінки, якими дорос­лі характеризують їх роботу, критерії, за якими порівню­ють їхні старання і результати цих старань, починають правильніше контролювати свої дії, оцінювати власні знання і вміння. У них формуються навички самоконтро­лю і самооцінки у виконанні навчальних завдань, поява яких є першим етапом оволодіння навчальною діяльністю.

Для розвитку передумов навчальної діяльності необ­хідний особливий тип контролю, пов'язаний з формуван­ням уміння самостійно визначати і застосовувати способи дій. Основною умовою його розвитку є спеціальні методи навчання дітей прийомів порівняння отриманих результа­тів із заданим способом дій.

Отже, основними передумовами навчальної діяльності дошкільників є: наявність у них стійких пізнавальних ін­тересів; оволодіння загальними способами дій; самостійне знаходження способів виконання практичних і пізнаваль­них завдань; контролювання способу виконання власних дій. Основні компоненти цієї діяльності: прийняття зав­дання; вибір шляхів і засобів його здійснення, дотримання їх; контроль, самоконтроль і самоперевірка, особистісний (мотиваційний) компонент; мотиви, що спонукають дош­кільників оволодіти навчальною діяльністю (пізнавальні інтереси). Структура навчальної діяльності залежить від її компонентів і взаємозв'язків між ними.

Умови розвитку навчальної діяльності дітей дошкільного віку

У дошкільних закладах підготовка дітей до навчальної діяльності здійснюється насамперед на заняттях. Основ­ною умовою розвитку передумов навчальної діяльності є спеціально організований зміст навчання і відповідні йому методи та форми. Тому об'єктом засвоєння у дошкільному закладі повинні бути не лише знання і вміння, але і спосо­би та засоби їх здобуття. Засвоєння дітьми способів дій, спрямованих на пізнання предметів навколишньої дій­сності, залежить від запропонованих педагогом шляхів. В одних випадках пізнавальні завдання ставляться ізольова­но від практичних, в інших — окремо пропонуються ирак-

 

ец гановлення навчальної діяльності у дошкільному віці

іичні завдання. Можливе також поєднання практичних і пізнавальних завдань.

Діти дошкільного віку, як свідчать дослідження, по­гано сприймають подане їм безпосередньо завдання на засвоєння загального способу дій (навчитися вимірюва­ти, рахувати). Обґрунтовуючи необхідність засвоєння нових способів дій, розкриваючи їх смисл, потрібно пізна­вальні завдання поєднувати з практичними. Діти легше виокремлюють і усвідомлюють їх, якщо вони є умовою досягнення зрозумілих їм практичних цілей. Із засвоєн­ням нових способів дій можна наблизити ці завдання так, щоб спосіб дії був і засобом досягнення практичної мети. На цій основі у дітей виникає інтерес до пізнання невідо­мого, розв'язання не пов'язаних із практичними цілями завдань.

Найефективніше засвоюються загальні способи дій у проблемно-практичних або проблемно-ігрових ситуаціях, у яких практичне (ігрове) завдання постає як уявне, пер­спективне. У проблемно-практичній ситуації завдання пропонують так, щоб його неможливо було розв'язати без засвоєння відповідних способів дій. Після цього дітям де­тально пояснюють і розкривають усі операції способу, який вони повинні засвоїти і застосувати при розв'язуван­ні однотипних завдань. Непросто дається дошкільникам з'ясування відношень рівності і нерівності, яке потребує опанування специфічною системою дій.

Суттєві зв'язки і відношення реальних об'єктів можуть бути відображені у період допікільного дитинства у формі уявлень. Спосіб їх пошуку часто набуває символічної, зна­кової форми. У зв'язку з цим особливу роль відіграють на­очні моделі, схеми, які відображають суттєві зв'язки і від­ношення предметів і використовуються як засоби узагаль­неного пізнання дійсності. Тому виконання дітьми особливих дій, які моделюють у предметній або знаковій формі деякі прості і загальні відношення реальних об'єк­тів, — одна із найважливіших умов повноцінного засвоєн­ня ними узагальнених знань.

Загальним методом опосередкованого вивчення об'єк­тів і їх властивостей є моделювання, яке допомагає дітям зрозуміти і засвоїти відношення рівності і нерівності. У дошкільному закладі ці відношення моделюють за допомо­гою різноманітних предметів: кружечків, квадратиків, фі­шок тощо. Оскільки модель відношень діти зазвичай опа­новують без підготовки, то вони, як правило, сприймають

204 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

її не як модель, а як сукупність предметів. З огляду на це, вихователь повинен підвести дитину до розуміння того, що вона моделює, і для чого потрібна ця діяльність. Важливо, наприклад, допомогти дитині зрозуміти, що сукупність зе­лених і жовтих кружечків виражає відношення реальних предметів за величиною. У дошкільному закладі дітей спе­ціально вчать, що через кружечки і фішки можна моделю­вати рівність або нерівність будь-яких об'єктів. Під час навчання побудови моделі загальний спосіб буде сприйма­тися за умови, що завдання для його засвоєння пов'язува­тиметься з предметною діяльністю, а вся діяльність із мо­делювання відбуватиметься у проблемно-ігровій або проб­лемно-практичній ситуаціях.

Поступово дошкільники починають розуміти, що пред-мети-замінники моделюють відношення нерівності і рів­ності між двома групами будь-яких реальних предметів. Після цього можна переходити до встановлення цих відно­шень.

Основні рівні розвитку

і готовність дошкільника до навчання

Розвиток дітей у процесі навчання залежить від їх нау-чуваності та психологічної готовності до навчання. У ди­тини розвивається самостійність, урізноманітнюється піз­навальна діяльність.

Научуваність — індивідуальні показники швидкості та якості зас­воєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Основні компоненти научуваності — узагальненість, гнучкість, стійкість і самостійність мислительної діяль­ності, усвідомленість мислення (співвідношення його практичної і словесно-логічної сторін). Ці особливості мис­лительної діяльності дітей обумовлюють темп їхнього роз­витку у процесі навчання.

Унаслідок використання педагогічно і психологічно не вмотивованої методики, яка ґрунтується на ідеї дитячої творчості, вільного вибору способів дій, виникає явище не-научуваності.

Оволодіння дошкільниками навчальною діяльністю відбувається поступово, на підставі чого розрізняють три рівні за ступенем розвитку цієї діяльності (табл. 3.1). Оз­наками першого рівня є продуктивність і цілеспрямова­ність усіх процесів пізнавальної діяльності, активне, заці-

< і. топлення навчальної діяльності у дошкільному віці 205

кпплене ставлення до навчання, здатність до контролю своїх дій, оцінювання їх результатів. На основі засвоєних павичок діти можуть розв'язувати доступні їм практичні і розумові завдання. Другий рівень характеризують нестій­кі ознаки оволодіння дітьми навчальною діяльністю. Озна­ки третього рівня засвідчують початок формування нав­чальної діяльності, якому притаманна зовнішня дисциплі­нованість на занятті.

Таблиця 3.1

Рівні розвитку навчальної діяльності в дітей дошкільного віку (за О. Усовою)

 

І	II	III
1. Слухають вказівки 2. Керуються ними н роботі 3. У разі нерозуміння ставлять питання 4. Правильно оціню­ ють роботу інших 5. Правильно оціню­ ють власну роботу 6. Досягають потрібних результатів	1. Слухають вказівки, умовно дотримуються їх у роботі 2. Самоконтроль нестійкий, здійснюється через роботу інших дітей 3. Під час виконання роботи схильні до наслідування інпіих дітей 4. Результати умовні	1. Слухають вказівки, але ніби не чують 2. Не керуються почутими вказів­ ками у роботі 3. Нечутливі до оцінки 4. Результату не досягають

Ці показники безвідносні до вікових параметрів, вони відображають розвиток процесу навчання і пізнавальної діяльності.

Формування готовності до навчання також долає кіль­ка етапів, кожен з яких характеризується ускладненням пізнавального змісту, підвищенням вимог до розумової ді­яльності дітей, розвитком їхньої самостійності.

На початковому етапі перебувають діти молодшого дошкільного віку. їх розумова діяльність ще не є цілком ус­відомленим процесом, бо знання, уміння і навички вони засвоюють, однак у них ще не сформована потреба вчитися.

Діти середнього дошкільного віку готові до засвоєння знань, їх уже можна навчати на заняттях, ставити перед ними пізнавальні завдання. Однак ці завдання ще безпосе­редньо пов'язані з спілкуванням, умовами їхнього життя та ігрової діяльності. У цьому віці навчання обслуговує практичні потреби дитини і створює передумови для пере­ходу на більш високий етап розумової діяльності.

206 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

У дітей старшого дошкільного віку помітний суттєвий прогрес у навчальній діяльності, здатності до розумового і вольового зусилля. Про це свідчать питання, які вони став­лять, інтерес до пошуку зв'язків і відношень між предме­тами і явищами.

Інтелектуальні запити старших дошкільників виявля­ються у байдужості до простих ігор та іграшок, в інтересі до набуття знань і вмінь на перспективу, підвищенні до­питливості, вимогливості до себе і до інших.

Навчальна діяльність у старших дошкільників часто виокремлюється з інших її видів. Вони починають ціле­спрямовано засвоювати певні знання, уміння і навички, набувають здатності розв'язувати різноманітні пізнаваль­ні завдання. Це вміння є найважливішим критерієм ус­пішності навчальної діяльності дошкільників і має сфор­муватись до завершення дошкільного дитинства.

Загалом повноцінний розвиток навчальної діяльності дошкільників забезпечує їхню психологічну готовність до школи та навчання у ній.

3.5. Спілкування дитини з дорослими і однолітками

У процесі спільної діяльності, інших видів взаємодії люди обмінюються пізнавальною, оцінною інформацією (думками, почуттями, враженнями), що дає їм змогу уз­годжено планувати, реалізовувати, контролювати, ко­ригувати свої дії, задовольняти особистісну потребу од­не в одному. У цьому полягає суть спілкування — бага­топланового процесу, одного з видів діяльності дитини, завдяки якому вона пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальний досвід, розвивається й утверджується як особистість.

Найхарактернішою особливістю спілкування є роз­криття суб'єктивного світу однієї людини для іншої. Та­ка діяльність має надзвичайно важливе значення для ди­тини, яка починає відкривати для себе складний і багато­манітний світ. їй доводиться шукати відповіді на багато питань, долати різноманітні проблеми, для чого не виста­чає особистих можливостей, що спонукає її весь час апе­лювати до дорослих і ровесників.

 

і гілкування дитини з дорослими і однолітками

Особливості спілкування дитини з дорослими

Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (піз­навальні), активній діяльності (ділові), визнанні і під­тримці (особистісні).

Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитан­нями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяль­ності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги до­рослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнен­ня дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мо­тиви остаточно задовольняються у спілкуванні. Спілку­вання дитини з дорослими є одним з вирішальних чинни­ків її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим. Перші її специфічно людські предметні дії виникають у спільних діях з дорослим.

Поза спілкуванням не може формуватися у дитини специфічно людська предметна діяльність. Спілкування у формі спільної діяльності, мовного або мислительного спілкування є необхідною умовою розвитку людини у сус­пільстві. Найближчим соціальним середовищем людини, колом її безпосереднього спілкування виступає суспільна група, до якої вона належить. Для дитини дошкільного ві­ку до кола її інтимного спілкування входять батьки і ви­хователь.

Усі фактори, які сприяють спілкуванню дитини з дорос­лими, найкраще стимулюють її психічний розвиток, ізоля­ція від них — гальмує його. Роль спілкування у розвитку людини обумовлена тим, що специфічні для неї види пси­хічної і практичної діяльності формуються після наро­дження. Вони виникають і розвиваються упродовж життя внаслідок засвоєння їх у спілкуванні з носіями суспільно-історичного досвіду людства — дорослими людьми.

Спілкування обумовлює психічне життя дитини. Особ­ливу увагу вона зосереджує на комунікативних засобах, які забезпечують ефективне спілкування: немовля — на інтонації, дошкільники середнього і старшого віку — на фонемах. Зміна комунікативного подразника (включення його у сферу спілкування) активізує ставлення до нього ді­тей. Особливості загальної життєдіяльності на певних ета-

208 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

пах дитинства обумовлюють їхнє вибіркове ставлення до різних об'єктів спілкування.

У спілкуванні дорослий підтримує і заохочує пізна­вальну ініціативу дітей, сприяє їхньому емоційному залу­ченню до дослідження навколишнього світу. Позитивний досвід взаємин із дорослими підвищує інтерес дітей до нав­колишнього світу, урізноманітнює прийоми його обсте­ження, активність і наполегливість у розв'язанні завдань.

Для дошкільника дорослий є особливо авторитетним, вирішально впливає на його психічний розвиток. Серед значущих дорослих найближчою людиною для дошкіль­ника є мама. З нею він найчастіше спілкується, ділиться враженнями, її найкраще слухається. Свої вередування як своєрідний засіб встановлення контактів з дорослими діти найчастіше адресують матерям і бабусям. Наступним за значущістю для малюка є вихователь дошкільного закладу який спілкується з ним. За даними досліджень, 52% вихованців дошкільних закладів надають перевагу у спілкуванні мамі, 13% — вихователю, 10% — татові.

Спілкування з дорослими є одним із основних чинни­ків психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залу­чення її до суспільно-історичного досвіду людства. Органі­зація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.

Розвиток форм спілкування у дошкільному закладі

Розвиток спілкування у дошкільному закладі М. Лісі-на розглядає як зміну якісно своєрідних цілісних утво­рень, що являють собою генетичний рівень комунікатив-ності, які є формами спілкування.

Упродовж перших 6-ти—7-ми років життя дитина опа­новує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаси-туативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спіл­кування.

У перші 6 місяців життя спілкування дитини відбува­ється у ситуативно-особистісній (безпосередньо-емоцій­ній) формі, яка стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання. Із другого півріччя до 3-річного віку домінує ситуативно-ділова форма спілкування, яка забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.

пиіііун.іння дитини з дорослими і однолітками 209

11 озаситуативно-пізнавальна форма спілкування ха і> іктерна для дітей 3-х—5-ти років. її основою є пізнаваль­ним мотив дитини, а ознаками — запитання про предмети

■ і їх взаємозв'язки (вік «чомучок»), своєрідне «теоретич­
ні'» співробітництво з дорослими, під час якого вона нам:і
гпється зрозуміти будову світу, взаємозв'язки у природі,
пи мниці суті речей тощо. Дорослий є джерелом інформа­
ції про світ, компетентним і зацікавленим співрозмовни-
і ом, що спонукає дошкільників шукати контакти з ним. У

■ ■иілкуванні з дорослими діти отримують необхідну інфор
Націю, розвіюють свої сумніви. Під час «теоретичного

■ швробітництва» обговорюються проблеми, далекі від
конкретної ситуації, в якій перебуває дитина, тому таке
спілкування вперше після народження дитини набуває
нозаситуативного характеру. Для багатьох дошкільників
позаситуативно-пізнавальне спілкування є вищим кому
шкативним досягненням на цьому етапі життя. Діти, у
ЯКИХ домінує ця форма спілкування, виявляють неабия
КИЙ інтерес до змісту завдань, процесу встановлення зв'яз­
ків між предметами і явищами дійсності тощо. Чим цікаві­
ші завдання, тим легше вони справляються з ними; нато
мість малопривабливі — виконують гірше. Негативно
наливають на їхній емоційний стан труднощі і помилки, які
спричинюють зауваження, докори дорослого. їм притаман
на гостра потреба у повазі до себе, у похвалі. У молодшому і
середньому дошкільному віці дітей досить легко образити
негативними оцінками поведінки, вчинків, дій. Найменше
нарікання викликає у них злість, плач, небажання продов
жувати спілкуватися. Часто навіть на доброзичливі заува
ження вони реагують сльозами, суперечками, відмовою від
подальшої діяльності, що заважає їм у досягненні успіхів.

Позитивна оцінка, похвала додають енергії, бажання діяти, оптимізму, упевненості в собі, є джерелом гіперак-гивності дітей, оскільки понад усе діти потребують поваги дорослих. Отже, провідною комунікативною потребою ді­тей, яким притаманна позаситуативно-пізнавальна форма спілкування, є їх прагнення отримати позитивну оцінку дорослих.

Позаситуативно-пізнавальне спілкування з дорослими допомагає дітям розширити світогляд, побачити природу і логіку розвитку багатьох явищ, причинно-наслідкові зв'язки між ними. Підтримка, допомога дорослого є важ­ливою умовою розвитку мислення дітей. З часом їх почи­нають цікавити події у соціальній сфері, що змінює харак­тер спілкування з дорослими.

210 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

Вищою формою комунікативної діяльності дошкільни­ків називають позаситуативно-особистісне спілкування. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6—7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним для цієї форми комуніка­тивної діяльності є особистісний мотив спілкування. Це зближує позаситуативно-особистісне спілкування з осо-бистісним (ситуативним) спілкуванням у першому півріч­чі життя дитини.

Позаситуативно-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до ігрової, трудової, навчальної ді­яльності. Відбувається воно епізодами, які мають самос­тійне значення для дитини. За домінування особистісних мотивів спілкування центром будь-якої ситуації дошкіль­ника є дорослий, якого дитина сприймає як джерело знань про соціальне життя, а також; як об'єкт пізнання.

Старших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого: де він живе; чи є у нього діти; чи водить він машину тощо. Відповіді дорослого на ці питання допо­магають дитині створити його повноцінний образ. Водно­час вона залюбки розповідає дорослому про себе, свою сім'ю, друзів. Тобто у позаситуативно-особистісному спіл­куванні чітко виявляється зосередженість дитини на соці­альному оточенні, на житті і переживаннях інших людей, на своєму житті і своїх переживаннях. Старші дошкільни­ки не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння, співпереживання. Вони охоче вносять необхідні корективи у свою діяльність, оскільки їм важли­во знати, що і як повинно відбуватися (що погано, а що доб­ре). Тому багато скарг старших дошкільників на своїх това­ришів спричинені бажанням перевірити себе, правильність засвоєння певних соціальних норм. Скаржачись, діти часто не бажають покарання товариша, а чекають, як розсудить їх дорослий. Це означає, що позаситуативно-особистісне спілкування підвищує сприйнятливість дітей до виховних впливів, сприяє засвоєнню норм поведінки.

У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою ді­яльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанйі дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усві-

■ і пмкунання дитини з дорослими і однолітками 211

іомлюючи це, діти стежать за діями дорослого, намага­ються ретельно виконувати його вказівки. Сформованість v дошкільників позаситуативно-особистісного спілкуван­ні є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.

Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спіл­ку нання і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За т.іких умов дитину більше цікавлять стосунки між людь­ми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних ДІЙ, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними ди­тина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою по-нодінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.

Отже, позаситуативно-особистісне спілкування вво­дить дитину у складний світ людських стосунків, допо­магає їй зайняти у ньому адекватне місце. Дитина вчить­ся орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати сто­сунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов'язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід і знання вона мо­делює у сюжетно-рольових іграх і застосовує у своїй практиці під опікою і керівництвом дорослого. Завдяки досягненням у позаситуативно-особистісному спілкуван­ні діти набувають готовності до шкільного навчання, важливим свідченням якої є їхні вміння сприймати до­рослого у ролі вчителя і зайняти відносно нього позицію учня.