Визначити тип судом

Судоми – раптові часті мимовільні скорочення м’язів, спричинені патологічними імпульсами з ЦНС, що супроводжуються, як правило, втратою свідомості.

Виділяють локальні та генералізовані судоми, швидкі судоми (клонічні), що характеризуються швидкою зміною скорочень і розслаблень, і тонічні, що характеризуються тривалим і повільним скороченням мускулатури. У дітей через нерозвиненість мієлінових оболонок та швидке поширення збудження частіше виникають генералізовані судоми.

Гіпертермічні (фебрильні) судоми є характерними для дітей раннього віку. Виникають при гіпертермії більше ніж 38°С, носять клоніко-тонічний характер, тривають від декількох секунд до 15-20 хвилин.

Судоми інфекційної природи пов’язані з токсико-інфекційними впливами на нервову систему. Прояви нейротоксикозу, як правило, пов’язані з виникненням генералізованих судом, яким передували млявість дитини й м’язова гіпотонія. Судоми можуть бути одним із провідних симптомів нейроінфекцій (менінгіт або енцефаліт).

Судоми при спазмофілії. Судоми виникають у дітей раннього віку на тлі рахіту. У патогенезі головною є гіпокальціємія. Клініка спазмофілічних судом різноманітна й коливається від локальних до генералізованих проявів. Частіше такі судоми спостерігаються в дітей в зимово-весняний період. Патогномонічними є такі симптоми підвищення нейром’язової збудливості:

— симптом Хвостека — скорочення мімічних м’язів при постукуванні пальцем між виличною дугою і кутом рота;

— симптом Труссо — згинання кисті й приведення великого пальця («рука акушера») при натискуванні на судинно-нервовий пучок передпліччя;

— симптом Люста — підняття зовнішнього краю стопи й відведення нижньої кінцівки при постукуванні в ділянці голівки малої гомілкової кістки;

— карпопедальний спазм — тонічне напруження згиначів стопи й кисті;

— ларингоспазм — у даному випадку є тонічним скороченням м’язового апарату гортані із звуженням голосової щілини.

— генералізовані судоми при спазмофілії мають тонічний характер з короткочасною (до 2 хвилин) зупинкою дихання.

Лабораторно при спазмофілії виявляють гіпокальціємію (зниження загального кальцію нижче 1,2 ммоль/л й іонізованого — нижче 0,9 ммоль/л), респіраторний чи змішаний алкалоз.

Афективні та істеричні судоми (афективно-респіраторні напади) виникають у дітей до 3 років на висоті плачу або у більш старших дітей з підвищеною емоційною збудливістю. Характеризуються тонічним компонентом із затримкою дихання на вдиху. При істерії можливі клонуси стоп та кистей.

Судоми в новонароджених виникають на тлі метаболічних розладів, при органічному ураженні мозку, перинатальній гіпоксії, що нерідко сполучається з пологовою травмою. При цьому виникнення судом на 1-3-й день життя й після 2-го тижня життя частіше є проявом органічних уражень мозку, а поява судом на 4-7-й добі життя більше свідчить про метаболічні ураження. Часто в новонароджених, особливо передчасно народжених, судоми не мають класичної картини й проявляються у вигляді фокальних нападів, нападів апное з брадикардією, тремору підборіддя, патологічних гримас, згинальних спазмів.

Судоми на резидуально-органічному тлі характеризуються епілептикоподібними нападами на тлі затримки психомоторного розвитку. Спостерігаються при дитячому церебральному паралічі, хворобах Тея-Сакса, Німана-Піка та ін.

№17. Визначити ступінь гіпертермії та форму температурної кривої.

Лихоманка –типовий патологічний процес, який полягає в тимчасовому підвищенні температури тіла у відповідь на дію пірогенних подразників у зв’язку з перебудовою регуляції теплообміну на новий вищий рівень.

Тривалість лихоманки:

• короткотривала (до 4-ох діб);

• середньої тривалості ((4-14 діб);

• тривала (понад 14 діб).

Класифікація лихоманки за рівнемпідвищення температури:

• субфебрильна (37,2 – 38,0 °С);

• фебрильна (38,1 – 39,0 °С);

• піретична (39,1 – 41,0 °С);

• гіперпіретична (41,1 °С і вище).

Спостереження за динамікою гарячки підвищує її диференційно-діагностичне значення. Інколи температурна крива настільки характерна, що є визначальною у постановці діагнозу (малярія, поворотний тиф та інші).

Прийнято виділяти декілька типів температурної кривої:

Ø постійна гарячка (febris continua) характеризується тим, що температура тіла постійно підвищена, її добові коливання менше за 1°С;

Ø послаблююча (ремітуюча) гарячка (febris remittens) відрізняється добовими коливаннями вище 1°С, але не більше 2°С, без зниження до норми;

Ø переміжна гарячка (febris intermittens) проявляється правильною зміною високої або дуже високої та нормальної температури тіла з добовими коливаннями в 3-4°С;

Ø поворотна гарячка (febris recurrens) характеризується правильною зміною високогарячкових та безгарячкових періодів, тривалістю до декількох днів;

Ø хвилеподібна (ундулююча) гарячка (febris undulans) відрізняється поступовим наростанням температури до високих цифр і потім поступовим її зниженням до субфебрильної, а інколи і нормальної; через 2-3 тиж. цикл повторюється;

Ø гектична (виснажлива) гарячка (febris hectica) – тривала гарячка з дуже великими добовими коливаннями (3-5°С) зі зниженням до нормальної;

Ø неправильна (атипова) гарячка (febris irregularis) характеризується великими добовими коливаннями, підвищенням температури різного ступеню, невизначеною тривалістю, подібна до гектичної, але неправильного типу;

Ø спотворена (інвертована) гарячка (febris inversa) відрізняється тим, що ранкова температура вища за вечірню;

Ø гостра хвилеподібна гарячка (febris undulans acuta) на відміну від ундулюючої характеризується відносно короткочасними хвилями (3-5 днів) і відсутністю ремісії між хвилями; звичайно температурна крива виглядає як ряд затухаючих хвиль, тобто кожна послідуюча хвиля менш виражена (за висотою та тривалістю) за попередню (черевний тиф, мононуклеоз та інші); коли послідуюча хвиля зумовлена приєднанням ускладнень, спостерігається зворотнє співвідношення, тобто друга хвиля хвороби вища за першу (епідемічний паротит, грип та інші);

Ø рецидивуюча гарячка (febris recidiva) на відміну від поворотної (правильне чергування хвиль гарячки та апірексії) характеризується рецидивом (звичайно одним) гарячки, який розвивається в різні терміни (від 2-х днів до місяця і більше) після першої температурної хвилі (черевний тиф, лептоспіроз та інші).

Постійна гарячка (Febris continua)

ТИПИ ТЕМПЕРАТУРНОЇ КРИВОЇ Послаблювальна гарячка (Febris remittens)

Переміжна гарячка (Febris intermittens)

• Добові коливання t⁰ тіла не перевищу ють1 ° С. • Черевний тиф, паратифи, лихоманка Ку, висипний тиф псевдотуберкульоз, інфекційна еритема. • Крупозна пневмонія (плевропневмонія).

• Добові коливаня t° тіла складають 1- 2° С. • Зниження t° до норми не доходить. • Орнітіоз, кліщовий рикетсіоз, геморагічні лихоманки, вірусні енцефаліти.

• В межах доби t° тіла з високих значень опускається до норми і нижче. • Коливання 3- 4° С. • Малярія, кліщовий поворотній тиф.

Поворотня гарячка

(Febris reccurens)

ТИПИ ТЕМПЕРАТУРНОЇ КРИВОЇ

Хвилеподібна гарячка

(Febris undulans)

Виснажувальна гарячка

(Febris hectica)

• Правильне чергування високогарячкових і без-гарячкових (апірексія) періодів тривалістю до 2- 7 діб.

• Вошивий поворотній тиф.

• Поступове наростання t⁰ тіла до високих значень, а потім поступове її зниженя до суб-фебрильної або й нормальної.

• Через 2- 3 тижні цикл повторюється.

• Бруцельоз, вісцеральний лейшманіоз.

• Лімфогранульоматоз.

• Тривале підвищення t° тіла з дуже великими добовими підйомами (З - 5° С) і зниженням до норми.

• Сепсис.Вірусна інфекція-ЦМВ.

• Синдром системної запальної відповіді - SIRS.

• Інфекційний ендокардит.

• Гострий гнійний міокардит.

• Гострий холангіт.

• Абсцес легень.

• Емпієма плеври.

• Аспіраційна пневмонія.

• Легіонельозна пневмонія.

18. Інтерпретація лабораторних методів обстеження (загальноклінічного, серологічного, вірусологічного, інструментального):

Із лабораторних методів першочергове значення має дослідження периферійної крові (гемограма). При деяких хворобах розвивається анемія (малярія, вісцеральний лейшманіоз, сепсис); може бути, навпаки, збільшення кількості гемоглобіну і числа еритроцитів за рахунок згущення крові (холера, сальмонельоз).

Для бактерійних інфекційних хвороб здебільшого характерний лейкоцитоз (тонзиліт, скарлатина, сепсис, менінгококова інфекція, лептоспіроз); а для вірусних захворювань - лейкопенія (грип, кір, вірусні гепатити). Можуть бути характерні зміни в лейкоцитарній формулі, наприклад нейтропенія і збільшення числа одноядерних елементів (інфекційний мононуклеоз), збільшення числа еозинофілів (шистосомоз, скарлатина, гельмінтози); або плазматичних клітин (краснуха). Дослідження гемограми в динаміці дозволяє оцінити ефективність лікування, своєчасно виявити ускладнення, прогнозувати кінець захворювання.

Урограма (загальний аналіз сечі) свідчить про функціональний стан нирок. Виявом токсичних порушень є поява слідів білка, еритроцитів, циліндрів. Характерні зміни загального аналізу сечі можуть появитися при лептоспірозі, малярії, геморагічній гарячці з нирковим синдромом. Зміни, які виникають при цьому, допомагають в діагностиці, а динаміка їх дає змогу прогнозувати перебіг хвороби.

Загальний аналіз калу (копрограма) не обмежується пошуками яєць гельмінтів. Під час копроцитоскопії, крім паразитологічного дослідження підраховують кількість лейкоцитів, виявляють наявність неперетравлених волокон та інших елементів, які дають змогу проводити диференційну діагностику при різних кишкових захворюваннях.

Крім крові та сечі об’єктом дослідження є й інші біологічні рідини - асцитична, плевральна, спинномозкова та жовч.

Для діагностики використовуються також дані біохімічних методів дослідження крові, які виявляють функціональний стан різних органів та систем. Наприклад, для вісцерального лейшманіозу, вірусних гепатитів характерна виражена диспротеїнемія зі збільшенням кількості гама-глобуліну. Інколи виявляється підвищена активність сироваткових амінотрансфераз (вірусні гепатити, жовта гарячка, псевдотуберкульоз, сальмонельоз, лептоспіроз), залишкового азоту (геморагічна гарячка з нирковим синдромом), амілази сечі (епідемічний паротит).

Збудників можна виявити при деяких хворобах методом простої мікроскопії забарвлених або нативних препаратів (плазмодії малярії, лейшманії, амеби, балантидії, спірохети). Широко використовують імунофлюорисцентний метод, за допомогою котрого можна виявити віруси грипу, парагрипу та ін. Для діагностики ботулізму, правцю використовують виявлення токсинів в крові, у вмісті шлунку, залишках їжі за допомогою реакції нейтралізації токсину.

Для виділення і ідентифікації живого збудника в різних матеріалах, взятих від хворого широко використовується бактеріологічний метод (сальмонельози, шигельози, ешерихіози, менінгококова інфекція, дифтерія і ін). За допомогою вірусологічних методик виявляють збудників вірусних хвороб (ентеровірусні інфекції, поліомієліт, грип).

Особливої уваги заслуговує метод полімеразної ланцюгової реакції, який дозволяє виявити в матеріалі від хворого РНК та ДНК мікроорганізмів, що за значенням ідентичне виявленню самого збудника.

При інфекційних недугах на перебування збудників хвороби організм реагує утворенням специфічних антитіл, тому використовують методи серологічної діагностики (РЗК, РПГА, РНГА, ІФА тощо). Серологічні методи дослідження стають позитивними здебільшого з 5-7 дня. Такі ж методи дозволяють виявити антигени збудника в матеріалі. Однак, наявність антигенів чи антитіл не завжди свідчить про хворобу. Це стосується випадків носійства мікроорганізмів (наявність антигенів) і вияву імунітету (присутні антитіла класу IgG). В цих випадках діагностичне значення має наростання титру антитіл в 4 рази і більше під час патологічного процесу. З цією метою беруть парні сироватки (перша на 5-7 день хвороби, друга – через 10-14 днів).

Для діагностики інфекційних хвороб застосовують біологічні методи дослідження шляхом введення лабораторним тваринам матеріалу, взятого від пацієнта, з наступним дослідженням їх внутрішніх органів або асцитичної рідини (чума).

За необхідності використовуються інструментальні методи обстеження: ректороманоскопія (кишкові захворювання), фіброгастродуоденоскопія (вірусні гепатити, цироз), ультразвукове дослідження (вірусні гепатити, жовчокам'янна хвороба, панкреатит, лептоспіроз), термографія (для виявлення зон запалення та активності процесу в них), електрокардіографія, енцефалографія, міографія, доплерографія, комп’ютерна томографія, магнітно-ядерно-резонансна томографія.

19. Складання індивідуального календаря щепленьПри складанні індивідуального календаря щеплень необхідно враховувати:- в першу чергу обов’язкові щеплення за віком;- щеплення, які дитина вже отримала;- ті, які з певних причин не отримала до певного віку (з врахуванням мінімальних інтервалів);- стан здоров’я дитини;- щеплення, які є рекомендовані;- епідеміологічні показання;- при виборі схеми вакцинації необхідно також керуватися інструкцією виробника про застосування вакцини та можливість поєднання кількох препаратів для щеплення.Не слід спочатку розпочинати серію вакцинації, якщо була пропущена доза, незалежно від того, скільки часу минуло. Необхідно ввести дози, яких не вистачає за графіком, з дотриманням мінімальних інтервалів:.

Для дітей віком від 3 місяців до 6 років 11 місяців 29 днів
Вакцини	Мінімальний інтервал між дозами
1-2-а дози	2-3-я дози	3-4-а дози
АКДП¹, АаКДП¹	1 місяць	1 місяць	6 місяців
АДП	1 місяць	9 місяців
Проти поліомієліту²	1 місяць	1 місяць	6 місяців
Проти гепатиту В³	1 місяць	1 місяць
Проти кору, паротиту, краснухи⁴	1 місяць
Hib–вакцина⁵	1 місяць;2-а доза не вводиться; якщо першу дозу введено у віці від 12 місяців до 4 років 11 місяців 29 днів	3-я доза вводиться за віком у 18 місяців життя;3-я доза не вводиться; якщо другу дозу введено у віці від 12 місяців до 4 років 11 місяців 29 днів
Для дітей віком від 7 до 17 років 11 місяців 29 днів
	Мінімальний інтервал між дозами
	1-2-а дози	2-3-я дози	3-4-а дози
АДП-М⁶	1 місяць	6-9 місяців
Проти кору, паротиту, краснухи	1 місяць
Проти гепатиту В³	1 місяць	1місяць
Проти поліомієліту²	1 місяць	1 місяць	6 місяців

¹Вакцина АаКДП та АКДП використовується для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.Якщо дитина не була щеплена відповідно до Календаря за віком до 6 років 11 місяців 29 днів, для профілактики кашлюку можна застосовувати вакцини як з цільноклітинним, так і з ацелюлярним кашлюковим компонентом. Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй вказаного віку.²Якщо остання доза вакцинального комплексу (перша ревакцинація) збігається з віком проведення ревакцинації у 6 років або 14 років, перша ревакцинація зараховується як ревакцинація за віком у 6 років або в 14 років.Щеплення дітей з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти поліомієліту до17 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти поліомієліту дитиною до 17 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй вказаного віку.³Якщо дитина не отримала першу дозу вакцини проти гепатиту В в пологовому стаціонарі або родопомічному закладі, вакцинація проводиться в амбулаторних закладах охорони здоров’я в будь-якому віці (лише для дітей, народжених починаючи з 2002 року).Якщо вакцинація розпочинається пізніше 3-х місяців життя дитини з використанням комбінованих вакцин, до складу яких входить вакцина проти гепатиту В, щеплення плануються з урахуванням мінімального інтервалу між дозами. Вакцинація проти гепатиту В вважається завершеною при отриманні особою щонайменше трьох щеплень.Діти, які не були раніше щеплені проти гепатиту В, підлягають вакцинації у віці 14 років. ⁴ Дітям, що не були вакциновані проти кору, паротиту чи краснухи за віком у 12 місяців та в 6 років, щеплення починають у будь-якому віці до 18 років, дитина має отримати дві дози з дотриманням між ними мінімального інтервалу введення. Введення другої дози вакцини для профілактики кору, паротиту, краснухи (далі – КПК) передбачене за віком у 6 років. Якщо перша доза вакцини КПК вводиться менше, ніж за місяць до 6 років, друга доза вакцини вводиться не раніше, ніж через 1 місяць.⁵Вакцинація проти Hib-інфекції проводиться дітям до 4 років 11 місяців 29 днів. ⁶Дітям старше 7 років та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово (інтервал між першим ідругим щепленнями має становити 30–45 днів, між другим і третім— 6–12 місяців). Ревакцинація дітей у віці 15-18 років, які отримують щеплення поза Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Поєднання препаратів для щеплення	Можливе поєднання
≥ 2 інактивованих вакцин та/або анатоксинів	Вакцини можуть бути введені одночасно в різні ділянки тіла або з будь-яким інтервалом між введенням доз¹
Живі вакцини + інактивовані вакцини або анатоксини
≥2 живих вакцин для парентерального введення (крім БЦЖ)²	Вакцини можуть бути введені одночасно в різні ділянки тіла або з інтервалом не менше 1 місяця
Комбінація вакцини БЦЖ з іншими вакцинами	Щеплення вакциною БЦЖ не проводять в один день з іншими вакцинами.Інші профілактичні щеплення можуть буди здійснені з інтервалом не менше 1 місяця до або після щеплення вакциною БЦЖ (крім вакцинації проти гепатиту В)

¹Відповідно до інструкції про застосування вакцин та/або анатоксинів.²За потреби лікар має право ввести всі вакцини, анатоксини, що показані за Каландарем (крім БЦЖ), за одне відвідування закладу охорони здоров'я, проводячи ін’єкції у різні ділянки тіла за умови, що це не суперечить інструкції про застосування конкретної вакцини. В іншому випадку лікар планує такі щеплення з урахуванням мінімальних інтервалів між введенням вакцин, анатоксинів.

ЗРАЗОК

ЗАДАЧА 1

Дитині в пологовомубудинку не було зроблено щеплення БЦЖ. В 3-місячному віціоглянута лікарем. Протипоказань для щепленьнемає.

Складіть план щеплень дитини до 6 років.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 89