 |
|
Проаналізувати стійке та нестійке у структурі особистості
Практично ніхто з дослідників не заперечує того, що провідним
компонентом структури особистості, її системоутворюючою
властивістю (ознакою, якістю) є спрямованість– система стійких
мотивів (домінуючих потреб, інтересів, схильностей, переконань,
ідеалів, світогляду тощо), яка визначає поведінку особистості в
зовнішніх умовах, що змінюються.
Спрямованість не тільки організуюче впливає на компоненти
структури особистості (наприклад, на небажані межі темпераменту) і
на психічні стани (наприклад, подолання негативних психічних станів
за допомогою позитивно домінуючої мотивації), і на пізнавальні
емоційні, вольові психічні процеси (зокрема, висока мотивація в
розвитку процесів мислення має не менше значення, ніж здібності).
Спрямованість нарівні з домінуючими мотивами має і інші форми
протікання: ціннісні орієнтації, прихильність, симпатії (антипатії),
смаки, схильності та інші. Вона виявляється не тільки в різних формах,
але і в різних сферах життєдіяльності людини. Наприклад, можна
говорити про спрямованість морально-політичну (ліберальну або
консервативну), професійну (“гуманітарну” або “технічну”) і побутову
(людина для будинку, для сім’ї або “для друзів і подруг”).
Спрямованість особистості характеризується рівнем зрілості,
широтою, інтенсивністю, стійкістю і дієвістю.
Більшість психологів вважає, що людина особистістю не
народжується, а стає. Однак в сучасній психології немає єдиної теорії
формування і розвитку особистості. Наприклад, біогенетичний підхід
(С. Холл, З. Фрейд та інші) вважає основою розвитку особистості
біологічні процеси дозрівання організму, соціогенетичний
(Е. Торндайк, Б. Скіннер та інші) – структуру суспільства, способи
соціалізації, взаємовідносини з оточуючими тощо, психогенетичний
(Ж. Піаже, Дж. Келлі та інші) – не заперечуючи ні біологічних, ні
соціальних чинників, висуває на перший план розвиток власне
психічних явищ. Правильніше вважати, що особистість – не просто
результати біологічного дозрівання або матриця специфічних умов
життя, суб’єкт активної взаємодії з середовищем, у процесі якого
індивід поступово набуває (або не набуває) особистісних рис.
Розвинена особистість володіє розвиненою самосвідомістю.
Суб’єктивно, для індивіда, особистість виступає як його “Я” (“образ
Я”, “Я-концепція”), система уявлень про себе, що виявляє себе у
самооцінках, почутті самоповаги, рівні домагань. Співвіднесення
“образу Я” з реальними обставинами життя індивіда дозволяє
особистості змінити свою поведінку і здійснювати цілі самовиховання.
Особистість являє собою багато в чому життєво стійке утворення.
Стійкість особистості полягає в послідовності і передбачуваності її
поведінки, в закономірності її вчинків. Але потрібно враховувати, що
поведінка особистості в окремих ситуаціях досить варіативна.
У тих властивостях, які були надбані, а не закладені з народження
(темперамент, задатки), особистість менш стійка, що дозволяє їй
пристосуватися до різних життєвих обставин, до соціальних умов, що
змінюються. Модифікація поглядів, установок, ціннісних орієнтацій
тощо в таких умовах є позитивною властивістю особистості,
показником її розвитку. Типовим прикладом цього є зміна ціннісних
орієнтацій особистості в сучасний період, в період переходу України
до ринкової економіки.