 |
|
Дати визначення спілкуванню, розкрити його зміст та цілі
Спілкування є потреба людини як соціальної, розумної істоти, як
носія свідомості. Розглядаючи образ життя різних вищих тварин і лю-
дини, ми помічаємо, що в ньому виділяються дві сторони: контакти з
природою і контакти з живими істотами. Перший тип контактів назва-
ли діяльністю і його можна визначити як специфічний вигляд актив-
ності людини, спрямований на пізнання і перетворення навколишнього світу, включаючи саму себе і умову свого існування. У діяльності лю-
дина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює
свої здібності, зберігає і вдосконалює природу, будує суспільство,
створює те, що без її активності не існувало б в природі. Другий тип
контактів характеризується тим, що взаємодіючими один з одним сто-
ронами є живі істоти (організм з організмом), що обмінюються інфор-
мацією. Цей тип внутрішньовидових і міжвидових контактів назива-
ють спілкуванням. Спілкування властиве всім живим істотам, але на
рівні людини воно набуває найдовершеніших форм, стає усвідомленим
і опосередкованим мовою. У спілкуванні виділяються наступні аспек-
ти: зміст, мета і засоби.
Зміст спілкування– інформація, яка в міжіндивідуальних конта-
ктах передається від однієї живої істоти іншій. Змістом спілкування
можуть бути зведення про внутрішній мотиваційний або емоційний
стан живої істоти. Одна людина може передавати іншій інформацію
про наявні потреби, розраховуючи на потенційну участь в їх задово-
ленні. Через спілкування від однієї живої істоти до іншої можуть пере-
даватися дані про їх емоційні стани (задоволення, радість, гнів, смуток,
страждання тощо), орієнтовані на те, щоб певним чином настроїти
живу істоту на контакти. Така ж інформація передається від людини до
людини і служить засобом міжособистісного настрою. Стосовно роз-
гніваної або страждаючої людини ми, наприклад, поводимося інакше,
ніж стосовно того, хто настроєний доброзичливо і переживає радість.
Змістом спілкування може стати інформація про стан зовнішнього се-
редовища, що передається від однієї істоти до іншої, наприклад, сигна-
ли про небезпеку або про присутність десь поблизу позитивних, біоло-
гічно значимих чинників, скажімо, їжі. У людини зміст спілкування
значно ширше, ніж у тварин. Люди обмінюються один з одним інфор-
мацією, що представляє знання про світ, набутий досвід, здібності,
уміння і навички. Людське спілкування багатопредметне, воно найріз-
номанітніше за своїм внутрішнім змістом.
Мета спілкування– це те, заради чого у людини виникає даний
вид активності. У тварин метою спілкування може бути спонукання
іншої живої істоти до певних дій, попередження про те, що необхідно
стриматися від якої-небудь дії. Мати, наприклад, голосом або рухом
попереджує дитинча про небезпеку; одні тварини у стаді можуть попе-
реджувати інших про те, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.
У людини кількість цілей спілкування збільшується. У неї, крім
перерахованих вище, включається передача й отримання знань про
світ, навчання і виховання, узгодження розумних дій людей в їх спіль-
ній діяльності, встановлення і прояснення особистих і ділових взаємо-
відносин, багато що інше. Якщо у тварин цілі спілкування звичайно не
вийдуть за рамки задоволення актуальних для них біологічних потреб,
то у людини вони – це засіб задоволення багатьох різноманітних по-
треб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, по-
треб інтелектуального зростання, етичного розвитку і ряду інших.
Корисно мати на увазі вісім функцій (цілей) спілкування:
1) контактнамета – встановлення контакту як стану двосторон-
ньої готовності до прийому і передачі повідомлення і підтримки
взаємозв’язку у формі постійної взаємоорієнтованості;
2) інформаційний обмін повідомленнями– тобто прийом-
передача яких-небудь відомостей у відповідь на запит, а також
обмін думками, задумами, рішеннями тощо;
3) спонукальна стимуляціяактивності партнера по спілкуванню,
що направляє його на виконання тих або інших дій;
4) координаційна– взаємне орієнтування й узгодження дій при
організації спільної діяльності;
5) розуміння– не тільки адекватне сприйняття значення повідом-
лення, але розуміння партнерами один одного (їх намірів, уста-
новок, переживань, станів тощо);
6) емотивне збудженняв партнерові потрібних емоційних пере-
живань (“обмін емоціями”), а також зміна за його допомогою
власних переживань і станів;
7) встановлення відносин– усвідомлення і форсування свого
місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних і
інших зв’язків співтовариства, в якому має діяти індивід;
8) надання впливу– зміна стану, поведінки, особистісно-
змістовних утворень партнера, в тому числі його намірів, уста-
новок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності тощо.