Здавалка
Главная | Обратная связь

Проаналізувати психологічну суть самосвідомості



У сучасній науці існують три взаємовиключаючі точки зору на

генезис самосвідомості, принципові відмінності між якими викликані

не стільки наявністю суперечливих даних, скільки неспівпадаючими

визначеннями самого предмета вивчення. Традиційним для більшості

напрямів психологічних досліджень є розуміння самосвідомості як

початкової, генетично первинної форми людської свідомості.

Прихильники цієї концепції посилаються, передусім, на первинну,

на рівні чутливості, самоданість немовляти, тобто на психологічний

рівень його самовідчуття. На основі первинної самочутливості і пови-

нен, на їх думку, відбуватися надалі синтез двох різних систем уяв-

лень: про себе як “Я” і про все інше, “не-Я”. Потім починає складатися

цілісне уявлення про своє тіло, ще пізніше розвивається предметна

свідомість, що включає не тільки просторові, але і тимчасові коорди-

нати і, нарешті, завершальний рівень характеризується наявністю здат-

ності до цілеспрямованого самопізнання.

Дійсно, психологічний механізм індивідуальної самосвідомості

включає в себе основні форми первинного самовідображення психіч-

них реакцій (“інтропсихічні почування”), що дають інформацію про

біологічний світ людини. Відчуття стану власної активності, самоіден-

тичності в даний момент або протягом певного відрізка часу підтриму-

ють у індивіда обов’язковий для будь-якого типу діяльності мінімаль- ний рівень здатності до самовідокремлення.

Структурна єдність найпростіших форм самосприйняття, так зва-

не “почуття Я”, завдяки якому людині задається її психосоматична

цілісність, – невід’ємна частина самосвідомості, її базис. Але визнання

цього факту ще не дає підстав для ствердження, що “почуття Я” розви-

вається органічно, саме по собі, незалежно від зовнішніх подразників і

тому повинне вважатися початковою формою людської психіки зага-

лом. Конкретний аналіз того, як саме утворюються у дітей уявлення

про власний фізичний вигляд, дозволяє виділити два наступні основні

канали їх формування: перший – самовідчуття, самочутливість, тісно

пов’язані з життєдіяльністю організму; другий – інформація про власні

тілесні ознаки, що надходить внаслідок комунікативних взаємодій з

оточуючими.

Виникнення у свідомості дитини топогностичної схеми власного

тіла стає можливим тільки внаслідок впливу цих двох інформаційних

потоків. Отже, немає досить підстав, щоб розглядати “почуття Я” як

щось абсолютно автономне від процесів сприйняття психікою зовніш-

ніх (для неї) чинників.

Виходячи з концепції “первинності”, нелегко пояснити єдність

вищих і нижчих форм (вищі ніби додаються на певному етапі ззовні) і

предметний характер самосвідомості. Здатність до самопереживання

виявляється особливою універсальною стороною самосвідомості, яка її

породжує, визначає механізм функціонування і навряд чи детермінує

інші дискурсивно-організовані форми психічного самоконтролю.

Існує і діаметрально протилежна точка зору (С.Л. Рубінштейн),

згідно з якою самосвідомість – вищий вид свідомості, що виник як

результат попереднього розвитку останнього. “Не свідомість народжу-

ється з самопізнання, з “Я”, а самосвідомість виникає у ході розвитку

свідомості особистості, по мірі того, як вона стає самостійним суб’єк-

том”.

Зрештою ця концепція побудована на припущенні про виключно

зовнішню (екстроспективну) спрямованість нашої психіки на найпер-

шому етапі її розвитку, тільки в якийсь момент раптом виявляє здат-

ність до самосприйняття. Але екстроспективна гіпотеза ніколи і ніким

не була переконливо доведена, і вона мало допомагає задовільному поясненню багатьох накопичених у психіатрії фактів, наприклад, випа-

дків інтравертованої поведінки дітей у дитячому віці.

Ті, хто заперечує активність інтроспективного полюса психіки в

початковий період її розвитку, вимушені відносити до більш пізнього

періоду і утворення особистісного початку нашої психіки. Але тоді

постає далеко нелегке питання про те, на якій структурно-

психологічній основі відбувається синтез і привласнення

(інтерналізація) продуктів початкового досвіду, а початковий момент

активного самозвертання суб’єкта набуває характеру раптового стриб-

ка. Саме тому переконаному прихильнику первинності виключно екст-

роспективної свідомості, А. Валлону, зникнення у трирічної дитини

“злиття з навколишнім світом” здається, з його власних слів, чимсь

“несподіваним”.

Дійсно, аналізуюче самозвертання на рівні понятійного мислення

немислиме без досягнення певної досить високої міри соціалізації ін-

дивіда. Але вся справа в тому, що для дискурсивного визначення, на-

приклад, відчуттів як “своїх”, крім всього іншого, обов’язкове ще і

функціонування (отже, попередня наявність) стійкої інтегративної сис-

теми афективного самосприйняття.

Відображення зовнішнього світу – універсальний канал соціаліза-

ції, визначна сторона свідомості. Але це ще не означає, що ця доміну-

юча сторона володіє первинністю і поза рамками динамічної і функці-

ональної взаємодії основних елементів структури психіки. Тобто немає

підстав стверджувати, що свідомість у своєму розвитку проходить че-

рез “чисто” екстроспективний етап, який передує (в значенні існування

“до” і “без”) інтроспективному.

Елементи первинного розрізнення себе і навколишнього світу іс-

нують вже у багатьох тварин (“...всі функції людини мають свої зачат-

ки у тваринному світі”), базуючись на характерному для живого орга-

нізму “володінні самостійною силою реагування” і наявності центрую-

чої основи сприйняття. Це робить правомірним питання про системні

передумови (такі, зокрема, як єдність нервової системи і синестезія)

нашої самосвідомості.

У сучасній психології ця проблема традиційно розробляється пе-

реважно представниками психоаналітичних шкіл. З. Фрейд вважав

самовідношення особистості винятковим продуктом задоволення лі- бідних і агресивних інстинктів. Він розглядав людину як ізольовану

систему, яка приводиться в дію двома імпульсами: до виживання

(інстинкт “Я”) і до отримання задоволення сексуального типу, пов’яза-

ного з розрядкою напруження, яке локалізується в ерогенних зонах,

передусім у геніталіях. І тільки необхідність задовольнити свої сексуа-

льні потреби примушує людину вступати в контакти з іншими людь-

ми, стосунки між статями уподібнювалися З. Фрейдом ринковим ситу-

аціям. Кожен стурбований тільки задоволенням своїх потреб, але якраз

заради їх задоволення він і змушений вступати у стосунки з іншими

людьми, що передбачають те, в чому він має потребу, і потребуючи

того, що він пропонує.

В основі поведінки людини, на думку Фрейда, лежать сексуальні

потяги. Ці явища – найважливіший елемент людської “природи”.

“Треба бути наполегливим лицеміром, – писав чи не найправовірніший

фрейдист Віттельс, – щоб не помічати, що п’яниця гладить свою пляш-

ку з тими ж ніжними почуттями, з якими закоханий свою кохану. Лих-

вар перебирає своє золото, як який-небудь Ромео волосся своєї коха-

ної. Словом, найважливіша єдина серйозна справа на білому світі – це

любов. Ми чудово знаємо це. Все інше, щоб ми не робили, доставляє

нам радість, якщо ми його сексуалізуємо...” (Ф. Віттельс). “Власність,

– вигукує Віттельс, – наскрізь просочилася сексуальністю”.

Сучасні послідовники З. Фрейда висловлюються щодо цього тро-

хи обережніше, але, по суті, залишаються на близьких позиціях. На-

приклад, X. Гартман (відомий німецький психолог) вважає, що специ-

фіку елементів первинної активності, створюючих первинну “сферу

Я”, складає їх здатність знаходити задоволення в самих собі. А один з

найзнаменитіших американських психоаналітиків Д. Нейджер зумов-

лює формування людського “Я” розвитком аутоеротизму. На його

думку, на першому ступені розвитку організм дитини осягає, що мож-

на відхилитися тільки від зовнішніх впливів (стимулів), а зробити це

відносно своїх внутрішніх імпульсів неможливо. Так починає форму-

ватися здатність відрізняти (виділяти) самого себе. Можливість аутое-

ротики на наступному етапі, вважає Д. Нейджер, закріплює і заглиб-

лює здібність до такого розрізнення, оскільки в її ході вся власна акти-

вна діяльність дитини орієнтована лише на себе, на своє власне тіло.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.