 |
|
Тема 7. Оцінка і калькуляція
1. Суть і значення вартісного вимірювання в обліку.
2. Принципи оцінки об’єктів бухгалтерського обліку.
3. Калькуляція як елемент методу бухгалтерського обліку.
1.Застосування вартісної оцінки дає можливість зіставити та узагальнити різнорідні засоби та економічні явища, порівняти витрати виробництва з виручкою та виявити результати його роботи.
Вартісна оцінка – це спосіб грошового вимірювання наявності та руху господарських засобів, джерел їх утворення, господарських процесів та їх результатів. Без грошової оцінки не може існувати система бухгалтерського обліку.
Вартість називається властивість, якою наділений господарський предмет з огляду на те, що він повинен задовольняти потреби на його величину впливає цілий ряд економічної оцінки потреби – це симпатії та економічний стан контрагентів ринку, придатність предмету для досягнення цілей і підтримання природи відносин, що виникають при купівлі-продажу. Від обґрунтованості та правильного застосування оцінки залежать об”єктивність характеристики наявних ресурсів та ефективність їх використання і точність визначення результатів роботи кожного підприємства.
В процесі діяльності підприємства застосовують різні методи оцінки, а саме:
- за фактичною вартістю
- за фактичною собівартістю
- за ринковою собівартістю
- за справедливою вартістю
- за залишковою вартістю
- за ліквідаційною вартістю
- за чистою вартістю реалізації
- за споживчою вартістю
Справедлива вартість – це новий метод оцінки, яка характеризується сумою грошових коштів або їх еквівалентів, на яку можна обміняти актив при укладанні угоди між добре обізнаними бажаючими укласти угоду. Найкращою базою для визначення справедливої вартості виступає ринкова вартість.
Чиста вартість реалізації – це вартість, за якою продаж тих чи інших запасів є можливий у разі втрати цими активами певних властивостей, внаслідок чого їх собівартість може виявитись не відшкодованою стовідсотково (100%), згідно стандарту 9 „Запаси” відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась, або вони зіпсовані чи застарілі або іншим чином втратили первісну очікувану економічну вигоду.
2. В основу правильності оцінки господарських активів покладені принципи її реальності і єдності.
Реальність оцінки полягає у відображенні у грошовій оцінці реальної вартості господарських активів і джерел їх утворення.
Дотримання цього принципу забезпечується тим, що господарські активи оцінюються за фактичною собівартістю, а джерела їх утворення – за фактичними розмірами. Всі натуральні та трудові показники переводять у грошові з допомогою діючих цін, розцінок та інших атрибутів. Відтак реальність оцінки передбачає своєчасну та належним чином обґрунтовану калькуляцію собівартості виготовленої продукції.
Єдність оцінки полягає в тому, що в підприємствах різних галузей народного господарства одні і ті ж господарські активи і джерела їх утворення оцінюються за єдиною методикою (тобто в одному і тому ж порядку).
У нашій країні передбачені єдині принципи оцінки господарських активів і джерел їх утворення. В основу цих принципів покладена фактична собівартість господарських активів і фактичні розміри їх джерел, тобто фактична собівартість придбаних (заготовлених) товарно-матеріальних цінностей, виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг та ін.).
Метою бухгалтерської оцінки завжди є визначення на певну дату фактичної собівартості здійснення господарського факту. Наприклад: залишки виробничих запасів, а також залишки готової продукції в балансі відображаються за фактичною собівартістю їх придбання або виробництва. Проте, в поточному обліку для спрощення техніки облікової реєстрації матеріальні цінності можуть відображатися не за фактичною собівартістю, а за прийнятими обліковими цінами, тобто плановою собівартістю з відокремленим обліком відділення фактичної собівартості від планової або за купівельними цінами з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат.
Основні та інші необоротні активи обліковуються за первісною вартістю, тобто за фактичною собівартістю їх спорудження або придбання з відокремленим обліком їх зносу на окремому рахунку. В балансі їх первісна вартість і знос показується довідково, а в підсумок балансу включається залишкова вартість основних засобів, яка свідчить про реальну цінність даного об’єкта на звітну дату.
Матеріальні ресурси, на які продажна ціна зменшилась або ресурси застарілі чи такі, що втратили первісну якість оцінюється за ціною можливої реалізації. Коли ця ціна стає нижчою за їхню первісну вартість, то різницю відносять на фінансовий результат.
Єдина методика оцінки господарських активів і їх джерел забезпечує єдність і порівняльність показників однорідних активів різних підприємств і можливість одержання зведених узагальнених показників.
3. Основою оцінки засобів підприємств та здійснюваних господарських процесів є фактична собівартість. Для визначення її величини використовують калькуляцію.
Калькулювання – це спосіб визначення собівартості у грошовій оцінці певних об’єктів - придбаних (заготовлених) матеріальних цінностей, виробленої або реалізованої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг. Калькуляція передбачає щомісячне узагальнення на рахунках обліку облікових даних про витрати.
Калькуляція може складатися на об’єкт в цілому і певний вид продукції робіт і послуг або на одиницю продукції.
Для визначення собівартості цих цінностей підраховують витрати на них, здійснені підприємством, у кожному процесі – постачання, виробництва, реалізації.
Калькуляція є елементом бухгалтерського обліку. Вона тісно пов’язана з рахунками, оскільки за їх допомогою забезпечується необхідна інформація для визначення собівартості. На таких рахунках дані відображають відповідно до встановлених вимог стосовно калькуляційних розрахунків. Тому ці рахунки за їхньої класифікації називають калькуляційними.
Слід розглянути такі поняття: об’єкти обліку витрат; об’єкти калькуляції; калькуляційні одиниці.
Об’єкти обліку витрат – це окремі види виробництва, наприклад, група культур, окремі культури, групи тварин (озима пшениця, цукровий буряк, соняшник, велика рогата худоба на відгодівлі та ін.).
Об’єкти калькуляції – це окремі види продукції, яку одержано від окремих виробництв. У сільськогосподарському виробництві поряд з основною продукцією в окремих випадках одержують супутню і побічну продукцію.
Наприклад, у тваринництві (молочне виробництво) одержують: молоко – основна продукція; приплід – супутня, гній – побічна продукція.
Одиниці калькуляції. Визначення собівартості виконується за допомогою калькуляційних одиниць.
Наприклад, одиницею виконаних робіт може бути – гектар, тонно-кілометр, робочий день або одиницею конкретної продукції – тонна, центнер, кілограм та ін.
Розрізняють різні види собівартості: виробничу та повну, планову, та фактичну.
Виробнича собівартість включає витрати, пов’язані лише з виробництвом даної продукції ( 1 ц – молока, 1 ц – зерна та ін.).
Повна собівартість, крім того, включає витрати на її реалізацію, (фактична собівартість плюс поза виробничі витрати).
Планову собівартість обчислюють за плановими витратами та обсягом виробництва продукції.
Фактична собівартість обчислюється за фактичними даними (у річному звіті господарства).