 |
|
Тема 8. Методологічні основи обліку господарських процесів
1. Методологічні основи обліку кругообороту засобів на підприємстві.
2. Облік процесу постачання.
3. Облік процесу виробництва.
4. Облік процесу реалізації.
1. Методологія – це вчення про методи, за допомогою яких людина пізнає предмет науки. Вона поділяється на 2 складові:
- загальну
- конкретну
Загальна складова – це діалектика, а конкретна – це закони даної науки (бухгалтерського обліку).
Підприємства всіх форм власності розпочинають свою діяльність, яка складається з господарських процесів і господарських операцій. Господарський процес – це сукупність подібних за економічним змістом, господарських операцій. Господарська операція – це рух майна та джерела його утворення, тобто здійснення в часі та просторі мікропроцесів, які обмежені місцем і учасниками. Діяльність підприємства поділяється на звичайну та надзвичайну.
Звичайна діяльність – це будь-яка діяльність підприємства, а також операцій, які забезпечують або виникають внаслідок здійснення звичайної події.
До надзвичайних відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності і не відбуваються часто або регулярно. Звичайна діяльність, в свою чергу, поділяється на операційну, фінансову і інвестиційну.
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, до якої відносяться операції, які пов”язані з виробництвом або реалізацією продукції.
Інвестиційною діяльністю вважається придбання і реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошей – кошти.
Фінансова діяльність – це діяльність, яка приводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.
Для забезпечення безперебійності виробництва повинні здійснюватися процеси постачання необхідними господарськими засобами і предметами праці і реалізації створеного продукту праці.
Всі ці процеси (постачання (заготівля), виробництво, реалізація) взаємопов’язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного, внаслідок чого відбувається безперервний кругообіг господарських активів.
Схематично: Постачання----Виробництво--реалізація .
2.У процесі постачання підприємства витрачають грошові кошти і купують у постачальників засоби виробництва (засоби і предмети праці), необхідні для виробництва продукції.
Об’єктами бухгалтерського обліку у процесі постачання є витрати на цей процес, тобто фактична собівартість придбаних засобів виробництва, або заготовлених виробничих запасів, обсяг необхідних предметів праці (натуральних і в грошовому вимірниках), а також розрахунки між підприємствами і організаціями, які виникають у процесі постачання.
Для обліку товарно-матеріальних цінностей в плані рахунків відведено окремий синтетичний рахунок під номером 20 „Виробничі запаси”. По відношенню до балансу цей рахунок активний, на дебеті якого відображається надходження матеріалів, а на кредиті їх списання. Сальдо за цим рахунком завжди є дебетовий і показує наявність відповідних видів товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду. До складу виробничих запасів включають:
1. Малоцінні і швидкозношувані предмети, які використовують не більше 1-го року або операційного циклу.
2. Сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, які призначені для виробництва продукції виконаних робіт і наданих послуг та адміністративних витрат.
3. Незавершене виробництво, до якого відносять незакінчені технологічні процеси вирощування сільськогосподарських культур.
4. Готову продукцію, яка виготовлена на підприємстві і призначена для продажу.
5. Товари у вигляді матеріальних цінностей, які придбані та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.
Вище перелічені товарно-матеріальні цінності в основному поступають від постачальників на підставі укладених договорів.
Вартість, за якою придбано запаси називається купівельною. Крім цього, підприємство несе витрати для транспортування цих матеріалів, виконаних вантажно-розвантажувальних робіт, транспортування запасів до місця їх використання, включає витрати страхування вантажу і інші витрати, які безпосередньо пов”язані із придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях. Ці вище перелічені витрати називаються транспортно-заготівельними витратами.
Транспортно-заготівельні витрати включають до купівельної вартості відповідних предметів праці, це і буде їх фактична вартість. Придбані та виготовлені запаси зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю.
Облік придбання запасів можна вести, виходячи з двох позицій:
1. За фактичною собівартістю.
2. За купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат.
На підприємствах з невеликою номенклатурою запасів поточний облік матеріалів здійснюється за фактичною вартістю. В даному випадку відпуск матеріалів оцінюється за середньозваженою вартістю. При великій кількості матеріалів у поточному обліку їх обліковують за купівельними або планово-обліковими цінами і на окремому аналітичному рахунку до кожної групи виробничих запасів обліковують транспортно-заготівельні витрати або відхилення від облікових цін. Внаслідок цього на синтетичному рахунку „Виробничі запаси” будуть відображені за фактичною вартістю, а в аналітичному обліку – окремо за складовими частинами, а саме: купівельною вартістю і транспортно-заготівельними витратами. Наприклад:
1. Постачальники відвантажили матеріали 2-х видів:
А- на суму 16100 грн.
Б- на суму 16000 грн.
Загальна сума – 32100 грн. Кореспонденція Дт-Виробничі запаси, Кт-Розрахунки з постачальниками.
2. Сплачено підзвітною особою за навантажувальні роботи – 600 грн. Кореспонденція Дт- 20, Кт-37.
3. Стороння організація надала послуги з перевезення матеріалів на суму 1800 грн. Кореспонденція Дт-20, Кт – 63.
В аналітичному обліку на рахунку „Виробничі запаси”.
Таким чином транспортно-заготівельні витрати обліковуються за двома варіантами:
1. Прямо включаються до собівартості придбаних запасів.
2. Відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів і щомісячно розподіляються між залишками нереалізованих виробничих запасів чи товарів, та щомісячно списуються у кореспонденції аналогічно відображенню вибуття запасів.
Транспортно-заготівельні витрати на протязі місяця обліковуються на окремому субрахунку та в кінці місяця визначається сума ТЗВ, яка підлягає списанню. Середній відсоток визначається відношенням всієї суми ТЗВ до загальної вартості матеріалів, що надійшли протягом місяця. Для цього до залишку на початок місяця окремо матеріалів за обліковими цінами і окремо ТЗВ додають їх надходження за місяць, суми, вкладені в наведеному розрахунку залишків матеріалів на початок і кінець місяця за фактичною собівартістю їх мають дорівнювати сальдо за відповідними синтетичним рахунком або субрахунком. Загальний підсумок надходження та списання матеріалів за їхньою фактичною вартістю становить відповідно дебетовий і кредитовий оборот за тим самим рахунком. Для визначення ТЗВ за кожним каналом списаних матеріалів їхню облікову вартість множать на середній відсоток і ділять на 100.
Облік ТЗВ ведеться за групами матеріалів у розрізі субрахунків чи синтетичних рахунків у цілому залежно від номенклатури матеріалів та конкретних умов заготівлі їх даним підприємством.
3.Процес виробництва є основною фазою кругообігу господарських активів. У процесі виробництва використовуються засоби праці (машини, будівлі, обладнання та ін.), предмети праці (сировина, матеріали), а також жива праця робітників.
Об’єктами бухгалтерського обліку у процесі виробництва є витрати підприємства на виробництво продукції, що дає можливість визначити її фактичну собівартість і обсяг готової продукції (в натуральних і грошовому вимірниках). Процес виробництва пов’язаний з витратами, які в свою чергу поділяються на:
- основні
- накладні
Основні – це витрати, які безпосередньо пов”язані з виробництвом продукції і складають її матеріальну основу.
Накладні – це витрати, які пов”язані з обслуговуванням виробництва і управлінням.
За способом віднесення витрат на конкретні об’єкти їх поділяють на:
- прямі
- непрямі
Прямі – це ті витрати, які безпосередньо пов”язані з виробництвом продукції та до собівартості вони включаються прямо на підставі відповідних документів.
Непрямі – це ті витрати, які пов”язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Їх в поточному обліку відображають на окремих рахунках, а після завершення звітного періоду їх розподіляють між окремими видами продукції за певною умовною ознакою.
Прямі витрати на виробництво обліковують на рахунку 23”Виробництво” по дебету та випуск з виробництва готової продукції по кредиту даного рахунка. Інформація про затрати на виробництво окремих видів продукції одержують з аналітичних рахунків, що відкриваються до синтетичного рахунка 23”Виробництво”.
Для обліку непрямих витрат призначений рахунок 91 „Загальновиробничі витрати” на прикінці місяця витрати відображаються на дебеті цього рахунка (91) повністю списуються з кредиту даного рахунка на дебет рахунка 23”Виробництво” і розподіляються між видами продукції пропорційно:
1. в сумі основної зарплати;
2. в сумі основних витрат без вартості сировини, матеріалів і фабрикантів;
Таким чином на Дебеті рахунка „Виробництво” та його аналітичних рахунків одержують відображення як прямі так і непрямі витрати, що складають фактичну виробничу собівартість випущеної із виробництва готової продукції.
Для визначення фактичної собівартості випущеної із виробництва готової продукції до затрат у незавершене виробництво на початок місяця – це дебетове сальдо рахунка 23”Виробництво” + затрати за місяць – це оборот по дебету рах. 23 і – затрати у незавершене виробництво на кінець місяця – це дебетове сальдо рахунка 23 на кінець місяця.
Фактична собівартість продукції визначається тільки на прикінці місяця після відображення всіх прямих затрат і розподілу непрямих витрат, а одержану з виробництва готову продукцію протягом місяця оприбутковують за плановою собівартістю. Після складання звітної калькуляції планову собівартість продукції корегують до фактичної собівартості. При цьому на суму економії роблять від’ємний запис, тобто способом „Червоно сторно”, а на суму перевитрат роблять доповнюючий запис.
Для включення загальновиробничих витрат до собівартості окремих видів продукції їх необхідно розподілити пропорційно до певної бази (прямі витрати, основна зарплата і ін.).
4. Процес реалізації полягає в тому, що частина виробленої готової продукції у процесі виробництва реалізується споживачам (покупцям). Це здійснюється шляхом купівлі-продажу. У результаті реалізації підприємство одержує від покупців кошти (виручку), але, як правило, більші, ніж їх було витрачено на виробництво та збут продукції – на суму прибутку. Основними завданнями обліку процесу реалізації є забезпечення інформації про обсяг реалізації продукції в розрізі окремих їх видів та виявлення фінансових результатів як щодо підприємства в цілому, так і щодо окремих видів продукції, а також забезпечення контролю за формуванням повної собівартості проданої продукції та рівнем реалізації цін.
Згідно чинного законодавства датою реалізації вважається дата відвантаження продукції покупцям незалежно від дати оплати. Відпускну вартість відвантаженої продукції, яка підлягає оплаті покупцям відображається на дебеті рахунка „Розрахунки з покупцями і замовниками” і Кредиті рахунка „Доходи від реалізації”. Одночасно списання відвантаженої продукції за фактичною собівартістю відображається на дебеті рахунка 90”собівартість реалізації” і кредиті рахунка 26”Готова продукція”. Кошти, одержані за відвантажену продукцію відображаються на дебеті рахунка 31”Рахунки в банках” і кредиті рахунка 36 „Розрахунки з покупцями і замовниками”.
З процесом реалізації пов”язані витрати на збут, на рекламу на оплату праці працівникам збуту, тощо такі витрати протягом звітного періоду відображаються на дебеті рахунка 93 „Витрати на збут”, а на прикінці звітного періоду списуються з Кредита цього рахунка в дебет рахунка 79 „Фінансові результати”.
Нарахування податку на додану вартість з реалізації продукції відображаються на дебеті рахунка 70”Доходи від реалізації” і кредиті рахунка 64”Розрахунки за податками і платежами”. Отже, на дебеті рахунка 70 „Доходи від реалізації» протягом звітного періоду відображають суми одержаного доходу, а на дебеті – сума податку на додану вартість. Різниця між цими сумами вкінці звітного періоду списуються на фінансові результати, тобто в кредит рахунка 79”Фінансові результати”.