 |
|
Посилення політичної боротьби в країні
Без глибоких політичних реформ подальший розвиток "перебудови" був неможливим. Основними цілями політичної реформи були: а) відновлення ролі Рад народних депутатів як органів влади і повернення громадським організаціям соціальної активності; б) здійснення перерозподілу влади при збереженні керівної ролі КПРС. Початок політичній реформі поклали рішення XIX Всесоюзної партійної конференції. Перший етап реформи припадав на червень 1988 — червень 1989 рр. Його змістом було прийняття нового виборчого закону, за яким вибори мали проводитися на альтернативній основі; проведення виборів делегатів на Перший з'їзд народних депутатів СРСР; проведення самого з'їзду; створення постійно діючого законодавчого органу — Верховної Ради СРСР і контролюючого органу законності в країні — Комітету конституційного нагляду.
25 травня — 9 червня 1989 р. у Москві Проходив І з'їзд народних депутатів СРСР. У його роботі взяли участь 2250 депутатів. Більшість із них вже обиралася на альтернативній основі, проте були народні депутати і від громадських організацій, у тому числі 100 чоловік обрано від КПРС. Непримиренна боротьба думок, гострі дискусії на з'їзді були відбитком боротьби між реформаторами і консерваторами, між новими політичними силами і КПРС. З'їзд прийняв постанову "Про основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР".
На другому етапі реформи (1989-1991 рр.) значно активізується національно-визвольний рух. За умов демократичних виборів і ослаблення ідеологічного диктату у Верховних Радах Литви, Латвії, Естонії більшість голосів одержали рухи, які виступали за національну незалежність і вихід зі складу СРСР. Протягом весни—літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна й інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав цей процес "парадом суверенітетів". Трагічно розвивалася боротьба за демократію і незалежність у Грузії. 4-9 квітня 1989 р. біля Будинку уряду в Тбілісі відбувався мирний багатотисячний мітинг. Московське керівництво віддало наказ військам Закавказького військового округу застосувати силу. Під час розгону мітингуючих загинуло 16 чоловік. А в центрі, у вищому керівництві, прагнули перекласти провину за вчинене один на одного.
Політичні вимоги з усією силою і гостротою пролунали під час страйків шахтарів улітку 1989 р. Свідченням розвитку демократичних процесів був Указ Президії ВР СРСР про відновлення в громадянстві "деяких осіб, що мешкають у цей час за кордоном". Серед інших радянське громадянство знову отримали Г. Вишневська, М. Ростропович, В. Войнович. 14 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР було прийнято "Декларацію про визнання незаконними і злочинними усіх репресивних актів проти народів, що піддавалися насильному переселенню, і безумовне відновлення їхніх прав".
Гостра політична боротьба точилася на II з'їзді народних депутатів СРСР (12-24 грудня 1989 р.). З'їзд прийняв постанови про посилення боротьби з організованою злочинністю, про правову й політичну оцінку радянсько-німецького договору про ненапад 1939 р., про політичну оцінку рішення щодо введення військ до Афганістану.
Партійне керівництво в центрі і на місцях усе більше дискредитувало себе. 4 лютого 1990 р. на Манежній площі в Москві відбулися демонстрація і мітинг із вимогою скасування 6-ї статті конституції СРСР, де йшлося про привілейоване становище КПРС. Цю статтю було скасовано на III Позачерговому з'їзді народних депутатів (11-15 березня 1990 р.). На з'їзді було введено інститут президентства в країні. Першим (і останнім) Президентом СРСР обрано М. С. Горбачова, а Головою Президії Верховної Ради СРСР — А. І. Лук'янова.
Вибори 1990 р. ознаменували значну перемогу демократичних, перебудовних сил. Ради двох найбільших міст країни — Москви і Ленінграда — очолили Г. X. Попов і А. А. Собчак, доктори наук, всенародно відомі політики, прихильники, кардинальних реформ.
На І з'їзді народних депутатів РРФСР (16 травня — 12 червня 1990 р.) Головою Верховної Ради РРФСР обрано Б. М. Єльцина. Незважаючи на всі перепони, опальний політик встав на чолі Російського парламенту. Протистояння Єльцина і Горбачова посилювалося.
Після скасування державних привілеїв КПРС у країні почала складатися система багатопартійності. Заявили про себе анархо-синдикалісти. На правому фланзі російського політичного спектра формувалися партії національно-патріотичного напрямку. До них примикали товариство "Пам'ять", різноманітні патріотичні спілки. По сусідству з ними діяли монархісти. Гостра боротьба між реформаторами і реакціонерами розгорнулася на XXVIII з'їзді КПРС. Після з'їзду вплив Політбюро і секретаріату ЦК зменшився, почався масовий вихід комуністів із партії. За рік після з'їзду партійні ряди добровільно залишили 4 млн. членів КПРС. Напруження політичної боротьби в країні зростало.