 |
|
Політична криза 1993 року та її наслідки
Сучасна російська державність почала складатися після прийняття 12 червня 1990 р. на І з'їзді народних депутатів РРФСР Декларації про державний суверенітет Росії. Через рік, 12 червня 1991 р., Б. М. Єльцина було обрано Президентом РРФСР. Важливим кроком на шляху державотворчого процесу стало підписання 31 березня 1992 р. Федеративного договору між федеративними органами державної влади Росії й органами влади на місцях, крім Татарстану й Чечні.
Головною проблемою політичного розвитку Російської федерації протягом 1993 р. було жорстке протистояння двох вищих інститутів основних гілок влади: виконавчої — в особі президента та його апарату, і законодавчої — в особі керівництва Верховної Ради Росії. На боці парламенту в цій боротьбі виступив і віце-президент О. Руцький, а також Голова Конституційного суду В. Зорькін. Голова Верховної Ради Росії Р. Хасбулатов і віце-президент спиралися на прокомуністичне налаштовану більшість депутатського корпусу і виступали за посилення ролі держави в економіці країни.
До законодавчої влади, в силу її політичної орієнтації, стали примикати й антидемократичні сили: національно-патріотичні організації реакційного напрямку, комуністи різноманітних партій — прихильники реставрації "розвинутого соціалізму", а також численні рядові громадяни, що дуже постраждали під час реформ. Лідери парламенту стали втручатися в справи виконавчої влади, намагалися керувати банківською системою, засобами масової інформації, життєво важливими галузями економіки.
Як компроміс Б. М. Єльцин у січні 1993 р. запропонував укласти конституційну угоду з керівництвом Верховної Ради. Після тривалих дебатів з приводу конституційної кризи президент запропонував винести це питання на всенародний референдум, проте VIII (позачерговий) з'їзд народних депутатів РФ своєю постановою відхилив питання про проведення референдуму.
Президент ужив рішучих заходів: 20 березня він вводить особливе (президентське) правління країною до подолання кризи. Депутати обрушилися на президента із обвинуваченням у присвоєнні диктаторських повноважень, головне — вони були стурбовані втратою свого впливу на розвиток подій.
Проте референдум, після найгостріших дебатів на 6 (позачерговому) з'їзді народних депутатів РФ, усе-таки відбувся. 25 квітня 1993 р. 62% з тих, хто взяв участь у її голосуванні, висловилися за довіру президентові.
Влітку 1993 р. розпочала свою роботу Конституційна нарада, скликана для підготовки нової Конституції.
Різко активізувалися реакційні сили. На мітинги та марші, що провокували відкриті конфлікти з владою, вийшли представники Фронту національного порятунку, рух Трудова Москва" та інші. Сутички з органами правопорядку спричинили людські жертви. Парламентська опозиція використовувала події на вулицях Москви у своїх цілях, головними з яких були обмеження президентської влади і блокування ринкових реформ.
21 вересня 1993 р. Б. М. Єльцин виступив по телебаченню із зверненням до народу, в якому оголосив про скасування Верховної Ради і З'їзду народних депутатів, про формування нового парламенту — двопалатних Федеральних Зборів. Президент став використовувати силові методи.
На X з'їзді народних депутатів, терміново скликаному , 23 серпня 1993 р., було прийняте рішення про відставку Б. Єльцина з посади президента і передачу його повноважень О. Руцькому. Єльцина звинувачували у здійсненні державного перевороту. Депутати прийняли рішення: залишитися в "Білому домі" й організувати його оборону. До цього часу будинок парламенту було блоковано силами внутрішніх військ і міліції. Оборону ВР РФ очолив О. Руцький, який категорично відмовився залишити будинок і здати зброю. Трагічна розв'язка настала 3-4 жовтня 1993 р. Мітингуючі натовпи прихильників прорвалися до "Білого дому". Бойові групи, очолювані О. Баркашовим, А, Макашовим та іншими, захопили будинок мерії на Новому Арбаті, спробували оволодіти Останкінським телецентром. 4 жовтня до будинку ВР РФ підійшли танки Московського військового округу, що розпочали обстріл "Білого дому". В другій половині дня будинок було захоплено штурмом силами спецпідрозділів. Керівники опозиції Руцький, Хасбулатов, Макашов та інші були заарештовані. Після розпуску в жовтні 1993 р. Верховної Ради Російської Федерації, а слідом за тим і усієї системи Рад президентська сторона запропонувала проект нової конституції, схвалений у грудні того ж року. Вона відверто піднесла президентську владу: глава держави зосередив у своїх руках усю повноту виконавчої влади і, крім того, наділявся суттєвими повноваженнями. У цілому російська конституція створила державну модель, в якій поділ влади дуже хиткий, а президент користується найбільшими прерогативами порівняно з главами інших відомих світові президентських республік.