 |
|
Україно-російські відносини
Після розпаду СРСР одразу ж різко загострилися російсько-українські відносини у зв'язку з проблемою поділу Чорноморського флоту й питанням про статуси Криму й Севастополя.
Затвердження Верховною Радою СРСР в 1954 р. рішення про передачу Криму Україні в ознаменування 300-річчя її возз'єднання з Росією, документи Наради в Хельсінкі 1975 р. про непорушність кордонів у Європі, угоди між колишніми радянськими республіками про неможливість перегляду внутрішніх кордонів колишнього СРСР створювали для України правові основи і гарантії на володіння Кримом, флотом і Севастополем. Проте шовіністичні й екстремістські сили, партії та рухи Росії, а також прихильники імперської політики в самому Кремлі сприяли зростанню напруженості у відносинах між Москвою та Києвом. 5 січня 1992 р. командуючий Чорноморським флотом адмірал І. Касатонов відмовився виконати розпорядження президента України про приведення флоту до присяги. У січні цього ж року ВР РФ прийняла постанову про розгляд питання щодо конституційності рішень Президії ВР СРСР 1954 р. про виведення Кримської області зі складу РРФСР.
7 квітня 1992 р. Б. М. Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії, проте через 4 дні цей указ було припинено одночасно з призупиненням відповідного указу президента України Л. М. Кравчука.
Верховна Рада Криму, де були сильні позиції проросійських сил, спочатку приймає Акт про державну самостійність Республіки Крим, а потім припиняє це рішення. ВР РФ продовжує своїми постановами нагнітати напруженість. Зустріч президентів Росії й України в Дагомисі 24 червня завершилася підписанням угоди про подальший розвиток міждержавних відносин й ознаменувалася прагненням врегулювати проблеми в Криму. Тим часом московське керівництво, яке не раз заявляло про те, що воно є правонаступником СРСР, перекладало на Україну турботи й величезні витрати на повернення до Криму кримських татар, насильно висланих сталінським керівництвом у 1944 р. Санкціонувавши розміщення атомної станції біля Києва, московське керівництво після глобальної аварії 1986 р. на Чорнобильській АЕС фактично лишило Україну один на один з проблемами ліквідації наслідків катастрофи.
Переговори Б. Єльцина і Л. Кравчука в Массандрі (Крим) з проблем поділу Чорноморського флоту дещо просунули вирішення проблеми. За угодою від 15 квітня 1994 р. Україна повинна була одержати 15-20% флоту. Уточнювалися принципи поділу кораблів і берегової інфраструктури, спільного використання майна флоту.
Однією з найскладніших проблем був статус Севастополя. Москва наполягала, щоб він і надалі лишався головною базою Чорноморського флоту і був зданий в оренду Росії. Київ віддавав перевагу ідеї спільного використання.
Україна погоджувалася на використання Росією частини її території на "визначених умовах". Вирішення питання про Чорноморський флот і Севастополь вважалося необхідною передумовою для підписання "великого договору" між двома країнами. Проте в грудні 1994 р. Рада Федерації РФ запропонувала змінити підхід до вирішення проблеми і зберегти єдність Чорноморського флоту під егідою Росії. Політика Москви повернулася до споконвічної позиції. Київ розпочав енергійні й дійові заходи проти кримського сепаратизму. 17 березня 1995 р. були скасовані посада президента в Криму і конституція Криму.
Різко загострилися відносини між Росією й Україною восени 1996 р. після заяви мера Москви Ю. Лужкова про російський статус Севастополя. Спираючись на досить широку підтримку, Лужков стверджував, що особливий статус, наданий Севастополю 1954 р., не змінився як для міста центрального підпорядкування. Прийняття Федеральними Зборами Росії 5 грудня 1996 р. пакета документів щодо статусу Севастополя і поділу Чорноморського флоту (див. документ) розглядалося в Україні як прояв територіальних домагань і зазіхання на суверенітет. Численні вимоги виводу іноземних (російських) військ з України в цій ситуації виглядали цілком обгрунтовано.
Розуміючи усю безперспективність протистояння з питань Криму й Севастополя, російське керівництво зробило крок назустріч здоровому глузду. Під час візитів В. Чорномирдіна і Б. Єльцина до Києва (травень 1997 р.) було підписано угоди про тимчасове базування російського флоту в Севастополі і Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Росією.
Запитання
1. Як було задумано здійснення радикальної економічної реформи в Росії? Чому початок її втілення призвів до соціальної кризи ?
2.У чому полягали причини соціального розшарування суспільства?
3.Розкрийте причини політичної кризи 1993р.
4.Назвіть основні тенденції зовнішньої політики Росії в 90-ті роки.
5.Проаналізуйте причини, хід та наслідки війни в Чечні.
6. Які події пов'язані з містами:
• Будьонівськ; • Хасавюрт; • Грозний.
7. У чому сутність проблеми Криму і Севастополя? Чому періодично загострювались російсько-українські відносини ?
Дати:
Початок 1992 р. — здійснення радикальної економічної реформи.
3 січня 1993 р. — підписання в Кремлі Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2) між Росією і США.
3-4 жовтня 1993 р. — збройне протиборство між прибічниками ВР РРФСР і президента Росії в Москві.
12 грудня 1993 р. — проведення виборів до Ради Федерації й до Державної Думи Федеральних Зборів; референдум з приводу Конституції Російської Федерації.
10 грудня 1994 р.— 30 серпня 1996 р. — війна у Чечні,
3 липня 1996р. — обрання Б. М. Єльцина президентом Росії на другий термін.
31 травня 1997р. — підписання договору про дружбу і співробітництво між Росією й Україною.