Главная | Обратная связь

Світ Костянтина Левіна

Схема «Світ Костянтина Левіна»

Левін рано втратив батьків, тому хоче сімейного щастя, ду­шевного спокою, любові, дітей, але вважає себе негідним коха­ної і надто її ідеалізує.

Він незграбний, іноді нетактовний, завжди вагається, огорнений сумнівами їде на два місяці в своє село.

З Левіним читачі знайомляться в складний період його жит­тя, коли він отримує відмову від Кіті Щербацької. Вибір Кіті був зумовлений для Левіна не тільки почуттям до неї, а й ставлен­ням до сім'ї Щербацьких, в якій він бачив взірець старого, освіченого і чесного дворянства, що для героя було дуже важ­ливо, тому що його уявлення про справжній аристократизм ґрунтувалися на визнанні прав честі, гідності і незалежності.

 

• Робота з текстом.

Аналіз сцени освідчення в коханні Левіна.

Учитель.

Початком духовних шукань Левіна, можна вважати його зустріч з Облонським. Незважаючи на те, що вони приятелі і симпатизують один одному, з першого погляду можна побачити їх внутрішню роз'єднаність. Спро­буємо дослідити шлях духовних пошуків Левіна.

 

• План діалогу «Духовні пошуки Левіна».

1.Перша «спільна справа, що об 'єднує його з люд­ством, — створення сім 'ї, в основі якої лежить кохання.

Сім'я для Левіна — найглибше, найвище єднання, яке тільки можливе між людьми. Саме для того, щоб створити сім'ю, він з'являється в чужому йому місько­му світі. І отримує жорстокий удар. Обрана ним, від якої залежить його доля, відмовляє йому. Не знаючи, чим за­мінити втрачене, Костянтин Левін повертається додому, сподіваючись знайти там заспокоєння.

2.Спільна справа складається з особистих справ кожного.

Левін намагається з головою зануритися в ро­боту, але безуспішно. Це не приносить йому задоволен­ня. Левіна болісно хвилює доля російського дворянства, процес його зубожіння, про що він багато і зацікавлено говорить з Облонським і своїми сусідами-поміщиками. Не бачить Левін реальної користі і від тих форм господа­рювання, які намагаються запозичити на Заході; нега­тивно він ставиться до діяльності земських установ, не бачить сенсу в комедії дворянських виборів, як, втім, і в багатьох досягненнях цивілізації, вважаючи їх злом. По­стійне проживання в селі, спостереження над працею і побутом народу, прагнення до зближення з селянами, навіть думка про одруження з селянкою, серйозні занят­тя господарством виробляють у Левіна цілу низку само­бутніх поглядів на події.

Поступово він знову повертається до думок про спільну справу. Тепер, замислюючись конкретно над особистим і загальним благом, він починає розуміти що спільна спра­ва складається з особистих справ кожного. Збагнути це допомагає робота з мужиками в полі. Тут йому відкриваєть­ся зв'язок між працею і людяністю, працею і любов'ю.

Для подальшого розвитку цього відкриття мають значен­ня зустрічі Костянтина Левіна з деякими людьми. Спочат­ку це зустріч зі старим селянином, в розмові з яким Левін прояснює для себе тему незалежної праці та родини. Пізніше відбувається розмова у Свіяжського про непродуктивність найманої праці, про селянське і поміщицьке господарство в цілому. Свіяжський пояснює Левіну переваги капіталістич­ного господарства. Під впливом усього цього Левін незаба­ром приходить до думки про організацію сільськогоспо­дарської артілі на умовах взаємної вигоди.

3.Прагнучи до особистого щастя, починає праг­нути до загального щастя, загальних інтересів.

Левін прагне зробити свій внесок у те, як «все укла­деться». Методи господарювання і роздуми над особли­востями національного устрою життя приводять його до переконання в необхідності враховувати у веденні сільського господарства не тільки агрономічні нововве­дення і технічні досягнення, а й традиційно-національ­ний склад селянина як головного учасника всього проце­су. Левін всерйоз замислюється над тим, що при пра­вильній постановці справи на основі його висновків можна буде змінити життя спочатку в маєтку, потім у повіті, губернії і, нарешті, у всій Росії. Це вінець всіх шукань Левіна на шляхах прийняття соціальних рішень, апогей його духовного розвитку. Тепер його мрія полягає в тому, щоб перевернути життя людства! Ця мрія незабаром зазнає краху. Адже він хоче створити вселенську артіль. Реальність доводить, що спільна справа неможлива в умовах роз'єднаного суспільства. Героєві приходять дум­ки про самогубство.

4.Крах мрії про створення ідеального устрою для господарювання.

5.Повернення до думки про щасливу сім 'ю.

Кіті і Левін знову разом, і життя для них обох набуває нового значення. Він визнає свою ідею про артілі неспро­можною і щасливий тільки любов'ю. Але потім Левін ро­зуміє, що не може жити тільки щастям любові, тільки своєю сім'єю, без зв'язку з усім світом, без загальної ідеї. До нього знову повертаються думки про самогубство.

6.Людина не може жити лише щастям і кохан­ням.

У романі з винятковою повнотою зображено внутрішнє життя Левіна. Оскільки його раціоналізаторсь­ка діяльність переплітається з пошуками особистого щас­тя, то перед читачем проходить і історія любові Левіна. Він знаходить свій ідеал. Сім'я, господарські клопоти, нова віра освітили йому «сенс життя», — ось що робить героя роману цілком щасливим і врівноваженим. Він отримує те «радісне, спільне з мужиками знання, яке тільки й дає спокій душі».

7.Звернення до Бога.

Крім господарських та інтелектуальних інтересів перед героєм невідступне постають проблеми іншого роду. У зв'язку з одруженням на Кіті і необхідністю сповідатися перед вінчанням Левін замислюється над своїм ставленнямдо Бога, не знаходячи в душі щирої віри. До кола мо­рально-релігійних питань і роздумів про сенс життя, про таємницю народження і смерті Левіна навертають най­важливіші події: смерть брата, а потім вагітність дружини і народження сина.

Не знаходячи в собі віри, Левін одночасно зауважує, що в надзвичайно серйозні хвилини життя він молиться Богу про спасіння і благополуччя близьких, як це було при пологах Кіті і під час грози, яка застала її з маленьким сином у лісі. Водночас Левіна не може задовольнити визнання безглуздості людсько­го існування, якщо ця думка ґрунтується лише на біологічних законах. Невідступність цихдумок, прагнення знайти немину­щу мету життя іноді доводять Левіна, щасливого чоловіка, бать­ка, успішного поміщика, до відчайдушних моральних мук і навіть думок про самогубство.

Відповіді на хвилюючі його питання Левін шукає в пра­цях учених і філософів, у спостереженнях над життям іншихлюдей. Серйозною моральною підтримкою, імпуль­сом для пошуків в новому, релігійно-моральному напрям­ку стає почуте ним зауваження про селянина Фоканича, який «для Бога живе», «про душу пам'ятає».

8.Пошуки моральних законів та основ людського життя ріднять Левіна з Анною Каретною, чия доля зале­жить від ставлення до моральних основ життя. Пошуки героя не завершуються на останній сторінці роману, зали­шаючи образ відкритим. Рятує його тільки звернення до Бога і наступне примирення зі світом.

 

• Презентація ілюстрації«Левін» до роману художни­ка Н. Піскарьова та репродукції картини І. Репіна «Орач. Лев Миколайович Толстой».

Учитель.

Левін — один з найскладніших і найціка­віших образів у творчості Льва Толстого. Письменник дав йому прізвище Левін, за аналогією із власним іменем, вка­зуючи на автобіографічні витоки персонажа. Левіна слід розглядати в ряду інших героїв Толстого, які мають або деякі автобіографічні риси, або аналітичний склад розуму (Не-хлюдов з «Ранку поміщика», Дмитро Оленін з «Козаків», почасти Андрій Волконський і П'єр Безухов). Характер і сюжетна лінія Левіна тісно пов'язані з обставинами життя і способом думок самого письменника. Відомо, що підчас написання роману Лев Толстой практично не вів щоден­ників, його думки і почуття досить повно відбивалися в ро­боті над образом Левіна. Федір Достоєвський в «Щоденни­ку письменника» за 1877 рік писав, що Левін є головним героєм роману і виведений автором як носій позитивного світогляду, з позицій якого виявляються «ненормальності», що призводять до страждань і загибелі інших героїв.

Автобіографічне значення образу Левіна безсумнівне. Левін пережив важку моральну кризу дворянської самосвідомості, яку переживав у 70-х роках і сам Толстой. У романі він виступає не тільки як великий художник, а й як філософ-мораліст і со­ціальний реформатор, порушуючи низку питань, які хвилювали його в епоху, коли в Росії «все перевернулося» і тільки почина­ло укладатися. Серед цих питань особливо привертали увагу Л. Толстого такі: становище жінки в сім'ї та суспільстві, роль дворянського прошарку і його перспективи.

В автобіографічному образі Левіна Лев Толстой розкриває •свій власний шлях шукача сенсу життя, стверджуючи низку таких поглядів, до яких він прийшов важким, болісним шляхом. Письменник закликає дворянство кинути аморальне, порожнє і нездорове міське життя, що загрожує руйнуванням і виро­дженням, і звернутися до своєї основної, споконвічної справи - організації сільського господарства на умовах примирення інтересів селянина і поміщика.

Погляди Льва Толстого, зображені в романі, багато в чому утопічні. Заслуга його в тому, що він у переломну епоху російсь­кого життя порушив важливі та складні питання, привертаючи до них увагу суспільства.

Задум «Анни Кареніної» народжується в складний пер­іод толстовських шукань. Перша редакція роману ство­рюється в 1873 р. На початку 1874 р. починається друку­вання його окремою книгою. Дружина, її чоловік і коха­нець ще далекі в першій редакції роману від героїв остаточного тексту: самогубство героїні спричинене охо­лодженням коханця і зіткненням з християнськими само­пожертвою і смиренністю, уособленими в обдуреному чо­ловікові, від імені якого і викладається релігійне-моральна «істина »(в остаточній редакції — від імені Левіна). Істотні зміни первісного задуму відбуваються в 1875-1877 рр. На цей же час припадають і заняття Л. Толстого «релігійни­ми і філософськими роботами», які були «розпочаті не для друкування, але для себе»:

«Проживя под 50 лет, я убедился, что земная жизнь ничего не дает, й тот умньїй человек, которьій вглядится в земную жизнь серьезно, труди, страх, упреки, борьба — зачем? -ради сумасшествия, тот сейчас застрелится, й Гартман й Шопенгаузр прав. Но Шопенгаузр давал чувствовать, что єсть что-то, отчего он не застрелился. Вот зто что-то єсть задача моей книги. Чем мьі живем?»

До середини 70-х рр. належить і низка нарисів релігій -но-філософського змісту: «Про майбутнє життя поза ча­сом і простором» (1875), «Про душу і життя її...»(1875), «Про значення християнської релігії» (1875-1876), «Виз­начення релігії-віри»(1875-1876),« Християнський кате­хізис »(1877), «Співрозмовники »(1877-1878). У кожно­му з цих нарисів порушується більшою чи меншою мірою головна проблема «Сповіді» (питання про сенс життя людей «освіченого стану»).

Активний психологічний рух Льва Толстого до карди­нальної перебудови світогляду, що відбулася на межі 80-х рр., збігається за часом з періодом істотних змін по­чаткового задуму «Анни Кареніної». Цим значною мірою зумовлюється широта і глибина соціально-філософського аналізу російської пореформеної дійсності в романі, пере­ведення «думки сімейної» з її приватного русла у сферу загального аналізу людських взаємозв'язків періоду най-гостріших соціальних суперечностей.

Автобіографізм образу Левіна безперечний, як безпе­речно і те, що шлях його до віри відображає трагізм особи­стих толстовських пошуків «сили життя», яка нищить «страх смерті». Про це свідчать майже дослівні збіги ду­мок Левіна про самогубство і аналогічних роздумів Тол­стого, відтворених в «Сповіді».

Сьома глава «Сповіді» відкривається міркуванням про можливі шляхи життя «людей освіченого стану». У цьому ж міркуванні спокуса «солодощів» розглядається як го­ловне зло, що закриває людині вихід із «тьми» до «світла»:

«Я нашел, что для людей моего круга есть четре выхода из тогоужасного положення, в котором мы все находимся». «Первый выход есть выход неведения. Он состоит в том, чтобы не знать, не понимать того, что жизнь есть зло и бессмыслица. Люди этого разряда — большею частью женщины, или очень молодые, или оченьтупые люди — еще не поняли того вопроса жизни, который представился Шопенгауэру, Соломону Будде. Они не видят ни дракона, ожидающего их, ни мышей, подтачивающих кусты, за которые они держатся, и лижут капли меду. Но они лижут эти капли меда только до времени: что-нибудь обратит их внимание на дракона и мышей, и — конец их лизанью »

«Второй выход — это выход эпикурейства. Он состоит в том, чтобы, зная безнадежность жизни, пользоваться покамест теми благами, какие есть, не смотреть ни на дракона, ни на мышей, а лизать мед самим лучшим образом, особенно если его на кусте попалось много. Соломон выражает этот выход так: «И похвалил я веселье, потому что нет лучшего для человека под солнцем, как есть, пить и веселиться: это сопровождает его в трудах во дни жизни его, которые дал ему бог под солнцем. Итак, иди ешь с веселием хлеб твой й пей в радости сердца вино твоє... Наслаждайся жизнью с женщиною, которую любишь, во все дни суетной жизни твоей, во все суетные дни твои, потому что это — доля твоя в жизни и в трудах твоих... Все, что может рука твоя по силам делать, делай, потому что в могиле, куда ты пойдешь, нет ни работы, ни размышления, ни знания, ни мудрости...»

« Третий выход есть выход силы и энергии. Он состоит в том, чтобы, поняв, что жизнь есть зло и бессмылица, уничтожить ее. Так поступают редкие сильные и последовательные люди. Поняв всю глупость шутки, какая над ними сыграна, и поняв, что блага умерших паче благ живых и что лучше всего не бить, так и поступают и кончают сразу эту глупую шутку, благо есть средства: петля на шею, вода, нож, чтоб им проткнуть сердце, поезда на железных дорогах. И людей из нашего круга, посту-пающих так, становится все больше и больше. И поступают люди так большею частью в самый лучший период жизни, когда силы души находятся в самом расцвете, а унижающих человеческий разум привычек еще усвоено мало. Я видел, что это самый достойний выход, и хотел поступить так.

Четвертый выход есть выход слабости. Он состоит в том, чтобы понимая зло и бессмысленность жизни, продолжать тянуть ее, зная вперед, что ничего из нее выйти не может Люди этого разбора знают, что смерть лучше жизни, но, не имея сил поступить разумно — поскорее кончить обман и убить себя, чего-то как будто ждут. Это есть выход слабости, ибо если я знаю лучшее,.и оно в моей власти, почему не отдаться лучшему?.. Я находился в зтом разряде» .

Кожен з цих шляхів ще до свого філософсько-символіч­ного тлумачення в трактаті отримав образне втілення в художній тканині «Анни Кареніної». Шлях «невідання» (Каренін і Вронський), шлях епікурейства» (Стіва Облонский), «шлях сили та енергії» (Анна) і шлях від «слаб­кості до прозріння» (Левін). Вони символізують собою можливі долі російського «освіченого стану» і найтісні­шим чином внутрішньо один з одним співвіднесені, визна­чають соціально-філософську спрямованість роману, по­яснюють епіграф до нього — «Мені помста належить, і аз віддам» — як нагадування про майбутнє моральне пока­рання, адресоване всім людям тієї частини російського суспільства, яка протистояла народу і не могла відкрити у своїй душі закон добра і правди.

Серед толстовських героїв-правдошукачів Левін наділе­ний найвиразнішими автобіографічними рисами. Лев Тол-стой подарував йому власну безкомпромісну чесність, власну відразу до панського життя, світських умовностей, казен­ного лицемірства. Він подарував Левіну власну органічну прив'яза- ність до землі, до російської природи, навіть тяжі­ння до фізичної селянської праці. У роздумах і пошуках Левіна відображається хід пошуків самого Толстого.

Левін одержимий мрією про «безкровну революцію», про нові стосунки поміщика і селянина: «Замість бідності — загальне багатство; замість ворожнечі — згода і зв'язок інтересів».

Труднощі впровадження в життя помислів Левіна коре­няться зовсім не в упертості або відсталості селян, а в тому — як він усвідомлює, — що інтереси поміщика і інтереси селян «фатально» протилежні.

Левін, як і сам Толстой, відкидає соціалістичні, рево­люційні ідеї (про них він має туманне уявлення). Відкидає він і ліберальні концепції мирного буржуазного прогресу. Левін бачить разом з тим неспроможність власних ре­форматорських зусиль. Тривога соціальна ускладнюється у нього тривогою філософською, наростаючими сумніва­ми в догматах церкви, постійними коливаннями між хрис­тиянською вірою і повним безвір'ям.

Вкладаючи в історію життя Левіна чималу частку влас­ного життєвого досвіду, Лев Толстой передає — докладно, збільшеним планом — переживання і роздуми свого героя у зв'язку з вузловими подіями його особистого життя. Одруження Левіна з Кіті, народження дитини, а з іншого боку — смерть брата — все це спонукає його знову і знову задумуватись про своє ставлення до релігії і церкви, на­пружено замислюватися над таємницями людського бут­тя і своїм життєвим призначенням. Читання філософсь­ких і богословських книг не дає бажаної ясності, а, навпа­ки, вносить в його свідомість дратівливу плутанину і невпевненість. Просвітлення настає раптово. Левін при­ходить — за прикладом мужика Фоканича, який живе «для душі, по правді, по-божому», — до нехитрої релігійної віри, заснованої на «законі добра». Він переконаний, що може, залишаючись, як і раніше, паном, поміщиком, вкласти у своє повсякденне існування «безсумнівний сенс добра», — такий результат шукань Левіна, тісно співвіднесених з шуканнями Толстого, але не тотожних їм. Творець «Анни Кареніної» був мислителем занадто могутнім, занадто сміливим для того, щоб прийняти простодушну віру Фо­канича і на цьому заспокоїтися.

Засудження власницького світу, аналіз внутрішньої дра­ми людей з чутливою совістю, що намагаються вирватися, виламатися з брехні і фальші цього світу, подані з не­зрівнянно більшою силою, більшою художньою перекон­ливістю, ніж його примирливий підсумок.