Главная | Обратная связь

Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)

шввшаі^пі^^п^авмші^нвваивншваввяявавіі^яшввав

У сучасній українській історичній науці питання станов­лення та розвитку шкільної правової освіти в Україні не бу­ло об'єктом окремого наукового дослідження, хоча певні ас­пекти цієї проблеми вивчалися українськими науковцями:

> представниками юридичної науки

Ю. С. Шемшученком, [430, с 2-12; 431, с. 56-58; 432, с. 1; 433, с. 10-62; 436, с. 4-8], В. I. Андрейцевим [7, с. 37-48], В. Д. Сущенком [350, с. 21-25], С. В. Савченком [331, с. 661-665], Г. О. Мурашиним [204, с. 674-676], В. Н. Денисовим, П. М. Рабиновичем, В. С. Семеновим, I. Б. Усенком, Л. Г. Заблоцькою, 1.1. Котюком [82, с. 2-25; 370, с. 8-17; 146, с. 50-55], О. I. Пометун [348, с. 5-8; 259, с. 32-34; 260; 261, с. 6-9], В. Ф. Опришком [233, с. 21-30], О. М. Мироненко [194, с. 37-49],

>українськими істориками - Б. І. Андрусишиним [10, с. 96-105; 11, с. 692-694; 12, с. 3-13], А. М. Боровиком [33; 34, с. 3-5; 35], О. В. Єгоровою [100, с. 3-5], О. М. Левчишеною [165] та ін.

Увага дослідників різних галузей знань до проблем шкі­льної правової освіти очевидна. Адже процес правового навчання проходить у межах школи з використанням нові­тніх педагогічних технологій та базується на досягненнях попередників, тому об'єктивно дослідити ці процеси в ком­плексі можуть історики, юристи, педагоги. Крім того, варто наголосити, що шкільна правова освіта була та залишаєть­ся складовою правової освіти української держави.

Разом із цим, досліджуючи зазначену нами проблему, не слід забувати і про те, що шкільна правова освіта не була якоюсь відокремленою освітньою ланкою, її розвиток про­ходив у контексті розвитку всієї шкільної освіти та всієї си­стеми освіти держави. Оскільки стан освіти нашої держави впливає безпосередньо на загальний розвиток громадян і суспільства загалом, то й увага до цієї проблеми представ­ників юридичної та педагогічної науки цілком очевидна. Представники історичної науки чомусь менше уваги при­діляли цьому, без сумніву, актуальному питанню.

У першому розділі ми зробимо спробу дослідити історі­ографію досліджуваної проблеми, визначити історіогра-

Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

фічні школи, які сформувалися упродовж окресленого нами історичного періоду та їх представників.

Аналіз наукового доробку сучасних українських учених варто розпочати з представників історичної наукової школи дослідження проблем шкільної правової освіти.

Проблеми юридичної освіти в університетах України XIX - початку XX ст. розглянуті у працях О. В. Єгорової [99, с 94-99]. Дослідниця визначила, що вища юридична освіта в Україні XIX ст. - 1917 р. на українських землях, які вхо­дили до складу Російської імперії, була репрезентована Ха­рківським, Київським і Новоросійським університетами. Вона пройшла у своєму розвитку чотири етапи, що визна­чалися чотирма статутами університетів (1804, 1835, 1863, 1884 pp.), які й виражали політичний курс уряду Російської імперії щодо освіти і науки. Статути були головними важе­лями, що регулювали організаційні засади юридичної осві­ти, її зміст, спрямованість відповідних філософських або правових засад розвитку правознавства. О. В. Єгорова до­слідила, що протягом XIX - початку XX ст. в навчальному процесі юридичних факультетів України використовували­ся лекційні та практичні заняття. Головним видом аудито-рної роботи у зазначений період були лекції. Зміна методо­логічних настанов у навчальному процесі відбувалася за­лежно від етапів розвитку юридичної освіти. Історичний підхід у побудові навчання та морально-політичне спряму­вання юридичної освіти першого періоду визначили голо­вну роль у ній історичного та філософського методів викла­дання курсів. Позитивний характер юридичної освіти дру­гого періоду зумовив переважання в лекційних матеріалах переважно догматичного методу. Орієнтація вчених на те­оретичні підвалини університетської діяльності реформа­торської доби Олександра II та розповсюдження ідей істо­ричної школи права сприяли впровадженню у навчальний процес теоретично-обгрунтованих наукових методів. Осно­вою методичної бази лекційних матеріалів юридичних фа­культетів Харківського, Київського й Новоросійського уні­верситетів стають історичний і порівняльний методи. Ви­кладацьку діяльність четвертого періоду вирізняло викори-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)

стання ґрунтовно розроблених теоретико-методологічних засад різних галузей права. Лекційні курси характеризува­лися наявністю в них історичних і порівняльних компонен­тів, а також упровадженням соціологічних підходів до ви­вчення права. Окремими правознавцями розроблялася ме­тодика дослідження народного господарства. Негативним чином на розвиток юридичної освіти впливала ретельна перевірка матеріалів освітніми адміністраторами, через що політекономічні та державознавчі курси позбавлялися важ­ливих відомостей про сучасні політико-правові течії [100, с 15-16; 101, с. 104-105].

Спроба дослідити історію становлення юридичної освіти і науки на території України до проголошення незалежною ті, а в їх контексті і побіжно проблеми шкільної правової освіти була здійснена представниками правової наукової школи дослідження. Зокрема, слід зазначити працю авто­рського колективу під керівництвом Ю. С. Шемшученка "Юридична освіта і наука на Україні". Це одна із концепту­альних, комплексних, теоретичних праць новітньої україн­ської доби після проголошення незалежності [436, с. 4-8]. У цьому дослідженні ґрунтовно висвітлено стан юридичної освіти і науки з другої половини XIX ст. до проголошення України незалежною державою у 1991 р. Автори дослі­дження юридичну науку й освіту тісно пов'язували з таки­ми політичними категоріями, як держава і право. Вони за­значали, що держава є головним замовником правознав­чих досліджень і юристів, які готувалися у вищих і середніх спеціальних закладах. Держава забезпечувала розвиток юридичної науки й освіти необхідними фінансовими та іншими засобами. Крім того, на їхню думку, це не означало їхньої повної залежності від держави. Вони розвивалися не лише за волею держави, а й за своїми внутрішніми зако­номірностями. Це було об'єктивною передумовою прогре­сивного розвитку юридичної науки й освіти. Опора на ці закономірності - головна запорука підвищення ефективно­сті та практичної віддачі юридичної науки й освіти. Більше уваги у цьому дослідженні приділено питанням юридичної освіти і підготовки юридичних кадрів для народного гос-

Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

подарства радянської України. Питання становлення шкі­льної правової освіти зазначеного періоду автори цієї нау­кової праці обходять своєю увагою, очевидно тому, що предметом їх дослідження була юридична освіта, яку отримували у вищих та спеціальних юридичних навчаль­них закладах, а не в середніх школах, де в різні історичні періоди упроваджувалися елементи правової освіти учнів.

Крім дослідження наукових проблем юридичної освіти України, Ю. С. Шемшученко розробляв й інші питання, по­в'язані із цією важливою галуззю знань життєдіяльності людства, зокрема і наукові проблеми та шляхи розвитку правової освіти в Україні у перспективі [433, с 44-45]. Учений довів, що забезпечення правопорядку в країні тісно пов'язане з підвищенням правосвідомості громадян. Конк­ретним засобом для цього була правова освіта. Дослідник вважав, що нею мали бути охоплені всі верстви населення й особливо молодь. Саме у молодому віці повинні формува­тися знання про державу і право, права й обов'язки люди­ни, механізм їх забезпечення і реалізації тощо. Він наполя­гав: правова освіта є поняттям широким, що передбачає правову освіту населення, вивчення права у спеціальних юридичних вищих і середніх закладах, підвищення квалі­фікації та перепідготовку юридичних кадрів тощо.

Ю. С. Шемшученко один із перших почав науково об­ґрунтовувати необхідність проведення державою низки заходів, спрямованих на поліпшення правової освіти у країні, серед яких:

> розробка нової програми правової освіти населення;
>державної програми розвитку юридичної освіти;

> нових програм з "Основ правознавства" для 8-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів з викла­данням за принципом безперервності навчання;

> видання нових підручників і посібників з "Основ правознавства" й іншої юридичної науково-популярної літератури;

> обґрунтування потреби у юридичних кадрах [433].
Проблеми підготовки наукових юридичних кадрів в

Україні та їх роль і місце на сучасному етапі нашого дер-