Главная | Обратная связь

Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

надійної ради з правової освіти населення при Міністер­стві юстиції України, Асоціації українських правників, Української асоціації викладачів права, Української пра­вничої фундації, Спілки юристів України. У них містять­ся важливі матеріали про становлення та розвиток шкі­льної правової освіти в Україні.

Джерельну базу дослідження проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні можна роз­ділити на кілька груп. Першу групу джерел склали архів­ні матеріали, які висвітлюють діяльність міністерств у сфері шкільної правової освіти: МОН України (Ф. 166) та Міністерства юстиції України (Ф. 8), Ради Міністрів (Р-2). До цієї групи джерел належать також програми зі шкіль­ного курсу правознавства та навчальні плани підготовки фахівців для викладання шкільного курсу правознавст­ва, річні звіти і навчально-програмна документація ви­щих педагогічних закладів, які здійснювали підготовку викладачів правознавства, протоколи засідань колегії МОН України із зазначених проблем тощо.

Особливо слід виділити звіти про роботу Всеукраїнсь­кої міжвідомчої координаційно-методичної ради з право­вої освіти населення при Міністерстві юстиції України. Адже саме на цей орган у досліджуваний період було по­кладено функцію координації та аналізу стану правової навчально-виховної роботи, стану підготовки викладачів правових дисциплін та видання підручників і посібників з правознавства [266, 288].

В архівних звітах Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України [407; 408; 409; 410; 411; 412; 413] розкрито картину стану шкільної правової осві­ти в Україні, підготовки юридичних педагогічних кадрів для шкіл України по роках, є переліки програм і навча­льно-методичних посібників, рекомендованих МОН Укра­їни для використання в навчальних закладах, зокрема й із правознавства [425; 377-406].

Ще одну групу архівних джерел склали звіти ВНЗ про стан підготовки педагогічних кадрів для шкіл, зокрема і викладачів правознавства [414-424].

Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)

Важливу групу архівних джерел монографічного дослі­дження склали програми зі шкільного курсу правознавст­ва. Саме у них міститься зміст підготовки учня із зазначе­ного курсу в школі, перелік необхідних навичок й умінь, які формувалися у процесі вивчення курсу. Це, зокрема, перші у незалежній Україні два проекти програми зі шкільного курсу правознавства, підготовлені фахівцями Інституту держави і права АН України та Української Асоціації ви­кладачів права у 1991 р. [294, с 60-61]. Вони були впрова­джені у шкільний навчальний процес у 1992 р. Відповідно до них і здійснювалося викладання курсу у 1992-1993 на­вчальному році [295, с. 33]. На основі зазначених джерел здійснювався організований, систематичний, цілеспрямо­ваний вплив на учнівську молодь, який формував основи її правового світогляду, систему правових уявлень, правові переконання, настанови, почуття й емоції, навички і по­треби активної правомірної поведінки у повсякденному житті [194, с 37-49]. Крім того, одержання учнівською мо­лоддю, а саме школярами, правових знань стало не лише однією з важливих умов формування правової держави, профілактики всіляких правопорушень серед них, а й важ­ливою основою захисту їх прав та інтересів [233, с 21-30]. Необхідно зазначити, що і в наступні роки нові рекомендо­вані МОН України програми були важливим джерелом при вивченні зазначеної проблеми [82, с 2-25]. Крім програм зі шкільного курсу правознавства варто згадати програми до навчального курсу "Правознавство" для юридичних ліцеїв і спеціалізованих юридичних класів [146, с 50-55; 370, с. 8-17]. Адже невпинне зростання кількості середніх навчаль­них закладів, де поглиблено вивчалися юридичні дисциплі­ни, характерна риса тогочасного шкільного будівництва, вагоме свідчення підвищення ролі правових цінностей у житті українського суспільства. Такі навчальні осередки нового типу переважно вирізнялися високим рівнем ви­кладання, професіоналізмом й ентузіазмом викладачів, глибокою зацікавленістю учнів. Водночас для них були ха­рактерні відсутність єдиних підходів до структури й обсягу знань, якими мали оволодіти учні, аматорство у розв'язанні

Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

низки складних педагогічних і юридичних питань, незба-ланажаність навчальних планів з очевидним ухилом у бік окремих юридичних дисциплін.

Для усунення цих вад і надання практичної допомоги вчителям загальноосвітніх навчальних закладів науковці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за участю фахівців Асоціації учителів права м. Києва розробили у 1999 р. орієнтовну рекомендаційну програму, яка зовсім не мала на меті формалізувати на­вчальний процес у закладах з поглибленим вивченням юридичних дисциплін або поставити під сумнів можли­вість наявності у ліцеях, гімназіях, спеціалізованих кла­сах загальноосвітніх шкіл своїх авторських програм і на­вчальних планів. Право на власну позицію, вважали ав­тори програми, мали начальні заклади, які діяли під ке­рівництвом провідних юридичних установ, ВНЗ і науко­вих інститутів країни та залучали до викладання високо­кваліфікованих фахівців - кандидатів і докторів юриди­чних наук. Водночас програма мала стати надійним пу­тівником для тих навчальних закладів, які не мали нале­жної методичної підтримки правознавців.

Програма охоплювала найважливіші юридичні дисцип­ліни, що вивчалися майбутніми правознавцями, і за обся­гом передбачених у ній теоретичних знань наближалася до вимог, що висувалися до студентів ВНЗ першого рівня ак­редитації. На думку її авторів, у перспективі вона мала сприяти тому, щоб випускники юридичних ліцеїв (класів) після нетривалого, протягом одного року, навчання з ме­тою оволодіння, насамперед, професійними практичними навичками могли у спрощеному порядку дістати вищу освіту за освітнім рівнем "молодший спеціаліст" [370].

Ще одним джерелом для вивчення змісту шкільного правознавства у 10-11 класах стали програми курсу "Ос­нови правознавства" для 9-11 класів з поглибленим ви­вченням права і вищих професійних училищ [355, с 16-32; 356, с. 23-37].

Оскільки викладання правознавства у кінці 90-х pp. XX ст. не обмежувалося викладанням лише курсу право-