Главная | Обратная связь

Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)

увагу Г. П. Васянович [40], М. К. Подберезський [254], В. І. Владимирова [44], С. Р. Станік [114; 115], що знай­шло відображення у дисертаційних дослідженнях, навча­льних посібниках.

Проблеми формування правосвідомості у закладах про­фесійної освіти досліджувалися Н. А. Ткачовою [353; 354]; сощально-педагогічної профілактики правопорушень важ-ковиховуваних учнів - В. М. Оржеховською [236; 237],

B. П. Пастуховим [245], В. І. Терещенко [352]; формування
уявлень у підлітків про права й обов'язки

І. Т. Васильківською [39], В. В. Вітвіцькою [43],

C. Г. Киренко [126]; методики викладання правознавства у
школі - Б. І. Андрусишиним [16, с 359-368; 59, с. 685-688].

Проблема соціально-правового захисту особистості не­розривно пов'язана з вихованням соціальної правосвідо­мості і заслуговує на особливу увагу через об'єктивну не­обхідність належного правового забезпечення соціально-економічних, політичних і духовних змін у нашій країні, зміцнення законності та правопорядку. На цьому наго­лошувала у своїх дослідженнях Н. О. Ткачова. На її дум­ку, важливо, щоб соціальне мислення, формування пра­восвідомості здійснювалося в органічному зв'язку з реа­льними перетвореннями у країні, оскільки "настав час розуміння дійсної цінності юридичної форми суспільних відносин, усебічного розвитку й ефективного викорис­тання гуманістичного і високоморального потенціалу права". Сучасні протиріччя й обмеженість законів, що регулюють соціальний розвиток, відносини між центрами і регіонами серйозно ускладнювали розв'язання питань соціального захисту людей. З огляду на це і потребувала поглиблення законодавча база стосовно низки соціальних проблем, зокрема, щодо соціально-правового захисту ді­тей у різних соціумах: сім'ї, школі, громаді, суспільстві.

Особливості соціально-правового захисту дітей з ва­дами розумового розвитку досліджені у працях В. М. Синьова та Б. І. Андрусишина [17].

Проблеми правового виховання учнів у загальноосві­тніх навчальних закладах вивчав М. М. Фіцула [373].

Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

У вітчизняній педагогічній науці досить детально висвіт­лені проблеми педагогічної творчості, сутності майстерності, взаємозв'язку майстерності й активності вчителя, форму­вання його особистості у процесі творчої діяльності. У цьому контексті варто виокремити праці В. К. Майбороди [175] та В. І. Лугового [173; 174]. У зазначених монографічних дослі­дженнях автори звернули увагу на проблему підготовки та розподілу вчительських кадрів. Цінність цих праць полягає у тому, що в них висвітлено досвід оригінальних і сміливих рішень щодо форм і методів, структури, змісту психолого-педагогічної та професійної підготовки вчителя.

Оскільки шкільна правова освіта є складовою всієї шкільної освіти, то значний внесок у дослідження зазна­чених проблем зроблено завдяки працям відомих україн­ських учених філософії освіти. Особливо слід відзначити концептуальні праці з проблем розвитку освіти держави В. Г. Кременя [151, с. 3-10]. У них науковець розкрив си­стему освіти в Україні, особливості її розвитку в 90-х pp. XX ст. та на початку XXI ст., а також тенденції і перспек­тиви її еволюції [148, с 6-7]. Автор довів, що освітньо-педагогічні зміни в національному масштабі відбувалися у контексті загальноцивілізаційних трансформацій, зу­мовлених як упровадженням нових освітніх технологій, заснованих на використанні можливостей сучасної ком­п'ютерної техніки, так і суттєвим розширенням можли­востей та потреб в індивідуальному, особистісному роз­витку людини. Крім того, учений визначив основні на­прями трансформації освіти в Україні на сучасному етапі розвитку [149, с 4-5].

Проблеми шкільної правової освіти досліджувалися не лише фахівцями історичної, педагогічної чи юридичної науки. Ними займаються і дослідники, які працюють у галузі філософії, соціології тощо. Значний внесок у дослі­дження проблеми зроблено завдяки профілюючим нау­ковим працям з питань шкільної освіти, відомим в Укра­їні та за її межами українським науковцем і педагогом В. П. Андрущенком [347, с 10-17], який, зокрема, зазна-