 |
|
Прагнення до свідомої діяльності
1. Усі прагнення, перераховані нами в попередній главі,складають у сутності одне прагнення-прагнення бути, прагнення до існування і розширення цього існування в просторі і часі.
2. Поряд з цим органічним прагненням бути, якеналежить бездушній природі... ми зауважуємо...прагнення, що йде якби
врозріз з першим, — прагнення жити, спільне для всього живого,тобто для усього відчуваючого світу.
Це прагнення задовольняється за рахунок і добутих рослинними процесами, так що сили, заготовлювані рослинними процесами, йдуть не на один ріст і розмноження, але поглинаються частиною... процесами життя, тому що жити значить не що інше, як почувати, мислити і діяти…
3....Значення... голосу рослинної природи недоступно безпосередній свідомості людини... Душа кориться цьому голосу не тому, що 6 розуміла його зміст, -хоча і може зрозуміти його згодом, — але тому, що випробовує страждання, сполучені з непокорою йому. Ми бачимо навіть, що душа розвину га, повна
уже своїх власних душевних інтересів,може не коритися голосу рослинної природи: може змусити тіло працювати до повного виснаження сил, може зовсім придушити статеві прагнення,може навіть відмовити тілу в їжі і, захоплена якою-небудь
пристрасною ідеєю, довести виснаження тіла до голодної смерті. «Хто може вмерти,того не можна ні до чого примусити»,- говорив римлянин і це вираження
9. ...Спочатку це (прагнення душі до свідомої діяльності) тільки загальне прагнення, і душу задовольняє усяка свідома діяльність, тільки прийшлася б вона душі під силу. Але згодом людину природно захоплює та сфера діяльності, що вона сама же попередньо розробила і в якій потім душа її працює і ширше, і легше, і успішніше, чим у всіх інших. Але тому що ці сфери діяльності до нескінченності різноманітні... то звідси виникає нескінченна розмаїтість бажань, схильностей і пристрастей... У відношенні прагнення людини до свідомої діяльності розмаїтість людських бажань і схильностей ще набагато більше, ніж у відношенні задоволення потреб тілесних, котрі до деякої міри зберігають свою подібність в усіх людей<...>
12. Ще зрозуміліше стане нам це, якщо ми простежимо, хоча бігло, розвиток у душі якої-небудь пристрасті. Немає сумніву, що людина не народжується ні скупою, ні щедрою; але, дивлячись по тому, у чому знайде вона більше задоволення для своєї свідомої діяльності: у заощадженні грошей чи у витраті їх, — може утворитися в ній та чи інша схильність. Саме ж це розходження погляду, як надзвичайно влучно вказав Браун, може залежати навіть від випадковості, очевидно, дуже дрібної. Гроші — тільки символ чи знаряддя насолоди. Карбованець, залишаючись у нашій кишені, представляє собою безліч різноманітних насолод, той же самий карбованець, витрачений нами, дає нам одну насолоду, дуже невелику і часто незабаром забуту. Якщо хлопчику, наприклад, трапилося витратити свій перший гріш, про який він багато мріяв, на таке задоволення, що швидко зникло без сліду, і якщо дитя згадає той щасливий стан своєї душі, що він випробував, володіючи грошем, то душу його може наповнити жаль про витрачені гроші. Жаль же цей, повторюючись часто, може покласти в душі перші основи скнарості. Якщо ж хлопчик на свої перші гроші купив міцну і цікаву річ, що дає йому багато насолод, так що він забуде про щасливі хвилини, коли він був ще власником своїх грошей, то напрямок його схильностей може бути іншим<...>
Не тільки в одиничних особистостей, але й у цілих народів ми можемо помітити розмаїтість у душевному устрої, а звідси і розмаїтість відчувань, викликаних тими самими представленнями. Що розсердить і засмутить китайця, то може розсмішити француза, і навпаки: від чого француз прийде в сказ, то може дуже слабко подіяти на китайця. Душевний устрій народу також змінюється з плином історії, і що лякало наших предків, то смішить нас тепер... Що років п'ять тому назад зустрічалося в нашому суспільстві оплесками, то тепер може
12.Одне з найважчих для людини відчувань —це,безперечно, почуття страху... Але чому ж такий важкий страх і особливо срах нещастя, яке ще не цілком визначилося?..Воно важке тому, що ставить нездоланну перешкоду для подальшої душевної діяльності.