Главная | Обратная связь

VIІІ.3. Особливості розвитку історичних знань на західноукраїнських землях

Мета:

З'ясувати історичну зумовленість українського відродження на межі ХVІІІ-ХІХ ст., його особливості та вплив на виокремлення української історичної думки, її національне забарвлення, розкрити рубіжне значення «Історії Русів» для становлення національної історіографії і формування історичної свідомості українців; висвітлити, особливості розвитку історичних знань на західноукраїн­ських землях.

Друга половина XVIII - перша третина XIX ст. займають ви­нятково важливе місце в становленні української історичної науки. Йшов процес формування наукових основ історичних знань, виокремлення та унезалежнення української історіо­графії від російської та польської історіографій. Дієвим чинни­ком визрівання національних ознак української історичної науки став початок тривалого процесу відродження, нове піднесення національно-визвольного руху, формування нової генерації українських істориків. Цей процес відбувався супе­речливо і непослідовно, оскільки співпав з Імперською добою української історії, коли після поділів Польщі основні ук­раїнські землі опинилися у складі двох імперій - Російської та Австрійської (згодом Австро-Угорської), які чинили жорсто­кий спротив будь-яким національним рухам, стримували роз­виток культури «неісторичних» націй. Після ліквідації геть­манської влади (1764) і зруйнування Запорозької Січі (1775) скасовується козацько-полковий устрій і накидається росій­ський адміністративний устрій. Це посилило український рух опору правлячим колам Росії, ідеям панрусизму, теорії «офіційної народності», русифікаторській політиці царизму. По обох берегах Дніпра розгорталось пробудження української нації. Потужний вплив на українське пробудження мала літе­ратурно-художня творчість Івана Котляревського (1769-1838) та Григорія Квітки-Основ'яненка (1778-1843) - зачина-

телів нової української літератури. «Енеїда» І. Котляревсько­го - це художнє моделювання українських старожитностей, наповнення античного твору Вергілія українським національ­ним матеріалом. У художніх образах «Енеїди», «Наталки-Пол­тавки», «Москаля-чарівника» постали представники різних станів українського суспільства: шляхти, запорожців, росій­ських чиновників. Написані народною українською мовою, ці твори були проникнуті духом козацької незалежності, воле­любності, національної самобутності. Творчість Г. Квітки-Основ'яненка започатковувала нову українську прозу і драма­тургію. Він чи не першим занурився у життя різних верств українського народу, в тому числі козацької старшини, пока­зав їхні звичаї, родинні традиції, відхід від народної моралі, підносив ідеали гуманності, суспільної справедливості.

Зародження нової української літератури з чіткими рисами національної самобутності доповнилось появою «Історії Русів» з її концепцією окремішності українського народу, що справи­ла колосальний вплив на розвиток історичних знань, на ста­новлення національної історіографії. Свою специфіку мав роз­виток історичних знань на західноукраїнських землях, які після поділів Польщі опинилися в складі імперії Габсбургів.