 |
|
Інтерактивні методи навчання.
Сутність інтерактивних методів навчання.
Усе більшого поширення у вищій школі набувають інтерактивні методи навчання, які ще називають інтенсивні, інноваційні тощо. Їх основою є проблемність, а основними складовими є активність та співпраця.
Інтерактивні (лат. inter... – між... і activus – діяльний, енергійний) методи навчання – методи, що передбачають активну співпрацю студентів у процесі розв'язання пізнавальних і практичних проблем.
Усі інтерактивні методи навчання ґрунтуються на таких основних педагогічних принципах:
— проблемність – виокремлення та постановка проблеми, пошук шляхів її розв'язання через з'ясування й розв'язання суперечностей;
– колективність навчальної діяльності у поєднанні з індивідуальною роботою, співпраця;
— особистісно-рольова спрямованість навчальної діяльності;
— діалогічність спілкування;
— моделювання соціального середовища (наближення до реальних умов життя).
Використання інтерактивних методів якісно змінює дидактичну модель навчання – взаємодію викладача і студентів: студенти виступають не стільки об'єктами, скільки суб'єктами навчального процесу, а викладач – його організатором. Це забезпечує здобуття студентами не тільки глибоких, а й міцних знань. Після пасивної участі у навчальному процесі знання досить швидко забуваються, а після активної – зберігаються тривалий час. Встановлено, що після добре підготовленої і прочитаної лекції уважний слухач здатен відтворити 70% інформації через три години, а через три дні – лише 10%. Вважають, що людина запам'ятовує 10% прочитаного, 20% почутого, 30% побаченого, 50% побаченого та почутого, 80% сказаного нею, 90% вираженого нею в дії.
Особливо важливу роль форми і методи (зазвичай їх чітко не розмежовують) активного навчання відіграють у формуванні умінь і навичок професійної діяльності. Їх сутність полягає в моделюванні на навчальних заняттях умов майбутньої професійної діяльності і виконання студентами нових посадових обов'язків. Особливості форм і методів активного навчання полягають у тому, що вони розвивають аналітичне мислення і навчають переконливо й чітко викладати думки; активізують дії учасників навчального процесу; розвивають здатність ставити та вирішувати проблеми; навчають приймати рішення в умовах невизначеності або на основі неповної інформації; забезпечують оперативне застосування засвоєних теоретичних знань на практиці.
Форми і методи активного навчання придатні практично для всіх занять, але найбільшого ефекту з їх використанням досягають на практичних заняттях. Розширене застосування інтерактивних методів передбачає збільшення у навчальному процесі частки практичних та семінарських занять. Інтерактивні методи, проблемне навчання загалом вимагають від викладача уміння: ставити питання, що викликають у студентів інтерес, мобілізують на їх вирішення; підводити студентів до самостійної постановки проблемних питань за допомогою створення проблемних ситуацій; надавати допомогу студентам у розв'язанні навчальних проблем; оперативно керувати пізнавальною діяльністю студентів.
Форми інтерактивних методів навчання.
Серед форм інтерактивних методів навчання виділяють: методи дискусії, «мозкового штурму», «снігової кулі», ділові і рольові ігри, тренінги, моделювання ситуацій, кейс-стаді, генерування ідей, інформаційні технології, дистанційне навчання, «круглі столи», прес-конференції, брейн-ринги, кросворди тощо.
Дискусія.
Дискусія – широке публічне обговорення спірного питання.
Вона може бути елементом будь-якого навчального заняття – лекції, семінару, консультації, навіть заліку чи іспиту (відбувається між студентом і викладачем-екзаменатором).
Дискусію використовують тоді, коли метою є спільний пошук істини чи найкращого виходу з ситуації, що склалася, коли потрібно розглянути проблему з багатьох позицій, перш ніж прийняти рішення.
Як інтерактивний метод навчання дискусія має певні особливості та різні форми, зокрема дебатів і переговорів, що розрізняються залежно від мети, яку потрібно досягти:
— дебати застосовують тоді, коли за умов загостреного одночасного бачення проблеми і наявності різних варіантів її розв'язання необхідно не узгодити позиції, а здійснити вибір. У дебатах вислуховують опонента, щоб знайти аргументи проти його позиції, намагаються показати неприйнятність його аргументів, корегують власну позицію тощо;
— переговори використовують тоді, коли кожен учасник групи вже має необхідні знання, а метою є узгодження спільних дій. У переговорах вислуховують партнера, щоб знайти спільні погляди, на основі яких можливі компроміс і співпраця. Якщо в дебатах суперництво спеціально загострюють, то в переговорах шукають компромісу, розв'язків, які дають змогу співпрацювати попри наявні відмінності.
За характером обговорення проблем розрізняють такі види дискусій:
— лінійну (відбувається тоді, коли її учасники дискутують між собою, а не з аудиторією);
— керовану (передбачає, що ведучий виконує роль експерта, пропонує ставити запитання, висловлювати незгоду, скорочувати відповіді. Викладач у ролі ведучого так керує дискусією, щоб з'ясувати всі незрозумілі моменти, дати змогу кожному з учасників висловити власне розуміння проблеми. Він не лише веде дискусію та надає слово, а й бере в ній активну участь, визначає напрями та зміст розмови, підсумовує обговорені елементи);
— публічну (відрізняється від керованої роллю ведучого, який стежить за порядком, надає слово, контролює час деяких виступів, підсумовує та завершує дискусію, проте не втручається в її зміст);
— вільну (передбачає, що ведучий лише визначає тему (проблему), не втручається в дискусію, а тільки спостерігає як група шукає розв'язок, щоб потім разом з учасниками обговорити його. Вільна дискусія доречна, коли викладач прагне навчити інтеграції та організувати спільну роботу групи);
— у формі запитань і відповідей (може відбуватися після лекції для з'ясування чи уточнення її окремих положень. Запитання ставлять як студенти викладачеві, так і навпаки).
Метод «мозкового штурму».
Метод «мозкового штурму» («мозкової атаки») – спосіб розв'язання конкретної проблеми шляхом вільного висловлювання учасниками ідей та пропозицій щодо розв'язку.
Основою цього методу є використання впливу взаємних асоціацій на учасників групи. Більшість ідей генерується завдяки уяві окремих учасників групи та виникненню асоціацій у решти.
Метод мозкового штурму застосовують у таких ситуаціях:
— якщо перед групою поставлено конкретну проблему;
— якщо група порівняно однорідна і її члени не бояться висловлювати власні ідеї;
— у невеликих групах – до 10 осіб;
— коли всі члени групи мають приблизно однаковий інтелектуальний рівень;
— коли в групі доброзичлива атмосфера.
Мозковий штурм ґрунтується на таких принципах:
— не дозволяється критикувати чужі ідеї;
— кожна ідея фіксується (записується) стисло та якнайточніше;
— кількість ідей не обмежується, саме вона є однією з цілей мозкового штурму;
— важливість нестандартних ідей, на перший погляд безпідставних та недоречних;
— активна пропозиція і найширше використання висунутих ідей та їх розвиток.
Оцінювання ідей (пропозицій) із метою пошуку розв'язку починають із викреслювання тих, що повторюються, та об'єднання подібних. Після цього проводять голосування з метою вибору оптимальних розв'язків.
Метод «снігової кулі».
Метод «снігової кулі» – спосіб колективного пошуку спільного рішення або погляду на певний об'єкт через з'єднання окремих ідей в єдине ціле.
Він придатний зокрема для створення прийнятного для всіх членів групи визначення. Кінцевий результат нікому не нав'язаний, а узгоджений шляхом спільного обговорення (окремі ідеї з'єднуються в єдине ціле як сніг у грудки, а грудки – у велику кулю).
Метод «снігової кулі» застосовують, коли:
— необхідно, щоб визначення певного об'єкта було ретельно обдумане та зрозуміле, стало інтелектуальною власністю групи;
— група ще не інтегрована, її учасники ще не добре знайомі між собою, але мають протягом тривалого часу працювати;
— добре знайомі учасники групи повинні розробити спільне рішення.
Метод «снігової кулі» має такі переваги:
— залучає до навчального процесу кожного з учасників, спонукає їх до активності;
— дає змогу викладачеві заздалегідь оцінити сильні та слабкі аспекти групи, потреби групи загалом та кожного її учасника;
— згуртовує навчальну групу, формує партнерські відносини між її учасниками.
Ділові ігри.
У вищій школі гра отримала визнання відносно недавно – в останні десятиліття. Виділяють різні види ігор, які використовуються як в навчальних цілях, так і для вирішення реальних проблем (наукових, виробничих, організаційних та ін.) – навчальні, імітаційні, рольові, імітаційні, операційні, ділові, управлінські, військові, рутинні, інноваційні тощо. Нині існують сотні варіантів ділових і навчальних ігор. Головне, щоб ігрові ситуації відображали реальні життєві ситуації.
Дистанційне навчання.
Дистанційна технологія навчання включає навчальні відеофільми, супутникові телелекції, аудіо курси, навчаючі комп’ютерні програми, навчання в середовищі Інтернету, електронне тестування, інформатизацію адміністративних процесів, зокрема, автоматизоване ведення електронних навчальних досьє студентів та ін.