Главная | Обратная связь

ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА

ВСТУПНЕ СЛОВО

Шановний колего!

Ця книжка для Вас і для всіх представників численного загону вчителів права, прийняттям нової Конституції України зроблено ще один крок до утвердження демократичних правових цінностей у нашому суспільстві. Висока і відповідальна роль виховання вільного свідомого громадянина незалежної правової соціальної держави покладена значною мірою саме на Вас. Від Вашої професійності, переконаності, людяності залежить дуже багато: майбутнє наших дітей, їх світоглядні орієнтири, життєві принципи і врешті-решт доля самої держави. Допомогти Вам у виконанні цього високого і водночас нелегкого обов'язку покликана книга, яку Ви тримаєте у своїх руках. У ній Ви знайдете рекомендації фахівців, досвід колег, необхідні нормативно-методичні матеріали та багато іншого.

Книга починається з роздумів про роль Конституції України в нашому правовому юпті, з аналізу завдань, які покладаються на сучасну правову освіту. Значне місце відво-інться суто практичним питанням, а саме: як створити шкільну юридичну бібліотеку й оформити навчальний кабінет правознавства, як готувати учнів до участі в олімпіадах і до вступу у вищий навчальний заклад, як проводити позакласну правовиховну роботу тощо. Осереддя книги складають методичні рекомендації щодо проведення кожного з уроків, передбачених програмою курсу «Основи правознавства».

Ця книга входить в єдиний навчально-методичний комплекс з підручником «Ос-ви правознавства /За ред. І. Б. Усенка» (Київ; Ірпінь: Перун, 1997), а також може аналогічно використовуватись тими вчителями, які викладають за авторським підручником 3.Д.Наровлянського (К.: Магістр-5, 1997). ЇЇ підготував авторський колектив у такому складі: кандидат юридичних наук, заслужений юрист України І. Б.Усенко (керівник авторського колективу, відповідальний редактор праці), кандидат юридичних наук І. В.Бобровник, вчитель-методист В. І.Ваксман, кандидат юридичних наук І. В.Зуб, кандидат педагогічних наук В. Ф.Дубровський, кандидат юридичних наук Л.Г.Заблоцька, кандидат юридичних наук І. В.Музика, заслужений вчитель України О. Д.Наровлянський. кандидат економічних наук С. О.Осмоловський, кандидат юридичних наук а. М. Ришелюк, кандидат юридичних наук О. В. Шмоткін.

Організаційне забезпечення підготовки видання здійснила Українська Правнича фундація за фінансової підтримки Агенції з міжнародного розвитку США .

Автори висловлюють щиру подяку рецензентам праці, всім, хто своїми зауваженими, порадами і дружньою підтримкою сприяв виданню цієї книги.

Розділ І

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ І НОВІ ГОРИЗОНТИ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - НОВИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ

ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА

У сонячних Карпатах на вершині Говерли гордо піднісся монумент на честь нової Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. Глибоко символічно, що у найвищій географічній точці країни споруджено пам'ятний знак про величне досягнення її народу, нагадування нащадкам про довгий і тернистий шлях української нації до створення власної незалежної демократичної держави.

Чому такого значення надається вже самому фактові прийняття нового Основного Закону, чому так багато сподівань пов'язано з цією подією?

Як видається, річ у тому, що Україна дійсно вистраждала цю Конституцію. Вона поклала край тривалому станові конституційної невизначеності і державотворчих пошуків, стала символом досягнення певної злагоди і стабільності у державі та суспільстві. Водночас Основний Закон покликаний з'ясувати найкардинальніші питання: хто ми, якою ми хочемо бачити свою державу, що ми будуємо і куди йдемо?

Відповідь на ці питання обумовлена попереднім досвідом вітчизняного державного правотворення, багатовіковими традиціями українського конституціоналізму. Іншими словами, Конституція України — це пряме і реальне втілення ідеї державотворення, ідеї української держави. А ідея української держави, в свою чергу, була невід'ємною складовою і вершиною розвитку національної ідеї, однією з головних ознак національної ментальності, історично обумовленої для українського етносу тривалим періодом прихованої або напівприхованої державності. Вона стала стимулом практичних дій і стрижнем консолідації української нації, запорукою процесу перетворення етносу в політичну націю, в націю-державу. Саме в тому і полягає програмне, ідеологічне значення Конституції України, що цей основоположний політико-правовий документ орієнтує на створення такої держави, в якій будуть реалізовані основні постулати української національної ідеї: вільний розвиток українського народу і гарантування розвитку інших етносів, які живуть в Україні; забезпечення прав і свобод людини; утвердження незалежної і соборної української держави тощо.

Конституція України зійшла на власному національному ґрунті, але водночас зібрала найкращі надбання світової політико-правової думки, загальновизнані міжнародно-правові стандарти, що засвідчило належність нашої держави до сім'ї цивілізованих демократичних країн, її прагнення стати гідним членом світового співтовариства.

Закріплюючи основи сучасного суспільного і державного устрою, які склалися на час прийняття Конституції України, Основний Закон спрямований у майбутнє, містить ряд норм-принципів і положень, які ще потребують своєї реалізації. Тим самим створено конституційний простір для подальшого демократичного і соціального розвитку України.

Для того, щоб усвідомити значення Конституції України як нового етапу розвитку вітчизняної державності і права, слід звернутися насамперед до самого змісту цього документа, до тих принципових новел, які в ньому закріплені.

Перше, на що варто звернути увагу, це загальна спрямованість Конституції. На зміну багаторічному диктатові держави, беззастережному пріоритету загальнодержавних інтересів над особистими та іншим проявам тоталітарного державницького мислення прийшло нове бачення, суть якого відбиває те, що у Конституції України найвищою соціальною цінністю визнана людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст. 3). Отже, людина, її права і свободи проголошені стратегічним конституційним пріоритетом української держави. Тобто права і свободи людини та їх гарантії визначатимуть зміст і спрямованість діяльності держави, головною функцією якої стає забезпечення прав і свобод людини. Держава також відповідатиме перед громадянами за свою діяльність, межі якої визначаються правами і свободами людини.

Звідси випливає і те значення, яке надається питанню про права людини. їх трактування в Конституції України ґрунтується на концепції природного права, відповідно до якої права людини не даровані державою, а тільки визнаються нею. Вони є природними, а тому — невідчужуваними і непорушними (ст. 21). Водночас в Україні гарантується державний захист прав і свобод людини й громадянина, а разом з тим, що дуже важливо, кожен має право самостійно будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Основний Закон вперше у вітчизняній історії проголошує принцип невичерпності прав і свобод людини та їх нескасованості (ст. 22). Тим самим закріплюється принципова можливість подальшого розвитку, поглиблення та розширення прав і свобод людини й громадянина. Разом з тим при прийнятті або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод, що існують. У тому числі і Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свободі людини й громадянина (ст. 157).

Принагідно зауважимо, що перелік прав і свобод людини й громадянина у новій Конституції істотно розширений. Так, уперше конституційно закріплено право на життя (ст. 27); право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконані (ст. 34); право збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34), право на компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями держави, державних органів і посадових осіб (ст. 56); право на свободу, пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України та право громадян у будь-який час повернутися в Україну (ст. 33); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на страйк (ст. 44); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48); право на правову допомогу (ст. 59) та ряд інших прав і свобод.

Із вищезазначеним тісно пов'язане сучасне розуміння держави, її призначення функції у демократичному суспільстві. Новою є вже сама основоположна конституцій] характеристика України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1). Зокрема надзвичайно прогресивною є закріплена конституційно нормою спрямованість на розбудову соціальної правової держави, що відбиває прагнення України стати сучасною цивілізованою державою нового гуманістичного типу.

За своєю суттю соціальна держава є владним органом усього суспільства і не моя використовуватись в інтересах його частини чи окремих людей. Така держава викою інтеграційну роль щодо суспільства і не може мати нічого спільного з класовими ч особистими диктатурами. Тобто соціальна держава одночасно мусить бути і демократичною.

Вона будується на засадах соціальної справедливості і має основною метою забезпечення достатнього рівня існування всіх членів суспільства. Так, у ст. 48 Конституції України закріплено право кожного громадянина нашої держави на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатні харчування, одяг, житло. А у ст. 13 Конституції України проголошено принцип забезпечення державою соціальної спрямованості економіки. Дія принципу соціальної справедливості в такій державі забезпечується також відповідністю між працею і винагородою.

Здійснення принципу соціальної держави вимагає його оптимального поєднані з принципом правової держави. У Конституції України закріплені найважливіші ознаки принципи правової держави: верховенство права (ст. 8), поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), взаємна відповідальність держави і особи (ст. 3), не припустимість порушення прав і свобод особи (ст. 19, ст. 157), панування закону в усі сферах державного і суспільного життя (ст. 19).

Підкреслимо, що суть правової держави не лише у законослухняності і одного принципу «верховенства закону» недостатньо. Він має бути доповнений принципо правозаконності, який обмежує законодавчу владу і вимагає, щоб закони не порушуй; ли невід'ємних прав людини і відповідали загальновизнаним правовим принципам. Без дотримання цього «принципу правозаконності» закони за певних умов можуть санкціонувати свавілля, тобто мати антиправовий характер. Тому стаття 64 Конституції

України не допускає можливості обмеження прав людини. Зокрема, навіть за умов надзвичайного стану не можуть бути обмежені права людини на життя, свободу та недоторканність, захист честі і гідності, житло, судовий захист та ін. (ст. ст. 24-29.40, 47, 51, 52, 55-63).

Поєднання в одній державі вимог дотримання принципів як соціальної, так і правової держави можливе лише якщо діяльність держави відбувається виключно оповідно до правових законів, юридичною базою яких є Конституція. Законодавець, приймаючи нові закони, не може поступитись принципами ні правової, ні соціальної держави, оскільки права і свободи людини й громадянина можуть бути гарантовані лише у разі дотримання вимог соціальної справедливості.

Варто зауважити, що, крім прямого визнання нашої держави суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою, Конституція опосередковано також визнано Україну ще й національною і світською державою.

Національною наша держава насамперед є зі свого походження. У Конституції України 1996 року втілено ідею створення суверенної, демократичної, самостійної, справедливої і соборної української держави — головну мету українського національного руху упродовж багатьох століть. Така держава тепер створена юридично і фактично. Зокрема, в преамбулі Конституції України зазначається, що Верховна Рада України від мені українського народу — громадян України всіх національностей, приймає Основ­ній Закон України на основі здійсненого українською нацією, усім українським наро­дом права на самовизначення. Національною наша держава також є і з етнічного поход­ження переважної більшості її громадян, а також за політичним статусом громадян України усіх національностей, які є українським народом. У зв'язку з цим слід зауважити, що і раніше держава визнавалася політичною формою самовизначення нації, але ак­цент традиційно робився не на національному, а на інтернаціональному характері СССР та УРСР.

Світський характер нашої держави в Конституції України закріплено теж опосе­редковано. Так, у ст. 35 Основного Закону, разом із проголошенням права на свободу світогляду і віросповідання, зазначається, що церква і релігійні організації в Україні і відокремлені від держави, а школа від церкви, і жодна релігія не може бути визнана дер­жавою як обов'язкова, тобто державна.

Нова Конституція України дає відповідь і на питання про юридичну форму нашої держави. її перший традиційний елемент — форму правління визначають система ор­ганів державної влади, порядок їх формування і статус. У ст. 5 Конституції України вка­зано: «Україна є республікою», а аналіз конституційного статусу Верховної Ради Укра­їни, Президента України і Кабінету Міністрів України та інших конституційних поло­жень свідчить, що Україна є «змішаною» республікою (президентсько-парламентською або парламентсько-президентською). На користь такого визначення форми правління свідчить, зокрема, процедура формування Кабінету Міністрів України та деяких інших державних органів. Так, Прем'єр-міністр і ряд інших високих посадових осіб признача­ються Президентом України за згодою Верховної Ради України. Парламент за поданням

Президента України призначає та звільняє Голову Національного банку України, членів

Центральної виборчої комісії, а також самостійно призначав та звільняв половину скла­ду Ради Національного банку України, половину складу Національної Думи України з пи­тань телебачення і радіомовлення тощо.

Визначаючи другий елемент форми держави — її державним устрій, Конституція України закріплює принцип унітарності нашої держави, що означає єдність, соборність уполітичному, економічному, соціальному і культурному плані (ст. 2).

Важливо у зв'язку з цим підкреслити, що Автономна Республіка Крим єневід'єм­ною складовою частиною України (ст.134).

Третій елемент форми держави — політичний (державний) режим прямо не ви­значається Конституцією України, оскільки він залежить від реальної державницької практики у певний проміжок часу. Проте проголошення України демократичною дер­жаною та зміст низки інших конституційних положень свідчать про прагнення до утвердження саме демократичного політичного режиму. В юридичній літературі, крім по-і пі іти «форма держави», використовується також поняття «історичний тип держави» для вивчення змістовної характеристики державного ладу, її соціально-економічного і соціального призначення. За цим кри­терієм розрізнялися рабовласницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний типи держави. У новій Конституції України порівняно з Конституціями Української РСР зниклазгадка про соціалістичний (як, до речі, і радянський) характер нашої держави. Вихо­дячи з її положень, сучасні українські державознавці роблять висновок, що Україна належить до змішаного, перехідного типу держави, поєднує за своєю сутністю соціалістичний і буржуазний типи держави. Проте безпосередньо цей стан нашої державності, що відповідає і станові суспільства загалом, не відображено в Основному Законі. Разом з тим, вже сама відсутність у Конституції України згадки про соціалістич­ний і радянський характер української держави свідчить про глибинні якісні зміни, що Відбулися упродовж останніх років у державному устроєві України.

І низку нових підходів містить конституційна концепція організації державної вла­ди. Так, у Конституції України знайшло втілення одне з найвидатніших надбань людства - доктрина суверенітету народу, визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом її влади в Україні (ст. 5). Уся повнота влади в Україні належить народові, а держава є пише виразником його волі. Народ має верховенство над усіма державними і недержавними суб'єктами у вирішенні проблем свого буття.

Зокрема, важливим досягненням у втіленні принципу народного суверенітету є закріплення в Конституції України пріоритетності безпосереднього здійснення влади народом(безпосереднього народовладдя, безпосередньої демократії). Водночас Конституція України не обмежує форми безпосередньої демократії лише виборами і рефе­рендумами та зберігає можливості для розширення їх переліку (ст. 69). Закріплення першого місця за безпосереднім народовладдям серед інших видів влади є великим кроком уперед порівняно з попередніми радянськими конституціями, які надавали перевагу здійсненню державної влади через систему Рад. Дуже важливо й те, що Конституція України зафіксувала виключне право народу визначати і змінювати конституційний устрій Україні й наголосила на неможливості узурпації цього права державою, її органами ані посадовими особами (ст. 5). Отже, є підстави стверджувати, що наше суспільство нарешті визнало пріоритет влади народу над владою держави.

Іншими словами, український народ як політична спільнота визнається не тільки рівноправним і повноправним, але й пріоритетним суб'єктом політичної системи на­шого суспільства.

Разом з тим, відповідно до Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади. Це зумовлено тим, що влада має здійснювалапостійно, а народ має реальну можливість безпосередньо брати участь у її здійс­ненні лише періодично (вибори, референдуми тощо). Тому держава є основним і постійно діючим) суб'єктом політичної системи і в особі органів державної влади забезпечує здійснення влади (волі) народу.

На конституційному рівні було зафіксовано відмову від доктрини гегемонії ВерховноїРади і закріплено принцип організації державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, що запобігає узурпації влади і свавіллю одного орга­ну чи окремої особи (ст. 6). Посиленню однієї з гілок влади за рахунок інших запобігає і системазасобів стримування і противаг. Тому в концепцію Конституції України за зраз­ком більшості конституцій світу було закладено ідею про баланс гілок влади та необхідність їх взаємозалежності і взаємодії. Це означає взаємні обов'язки правового характеру при наявності різних за змістом повноважень гілок влади, взаємну підтрим­ку у вирішенні спільних завдань. Усі гілки влади мають діяти узгоджено, уникати протистояння і боротьби.

Система засобів стримування і противаг знайшла своє закріплення у низці статей Конституції України і полягає, зокрема, в наявності системи контролю за порушенням поділу влад. Так, Президент України має право припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ст. 106), має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з подальшим поверненням їх на наступний розгляд Верховної Ради (ст. 106). Верховна Рада України, в свою чергу, має право усунення Президента з поста через проце­дуру імпічменту (ст. 111), може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України, що має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ст. 115) тощо. Що стосується принципу взаємозалежності і взаємодії між гілками законодавчої і виконавчої влади, то Верховна Рада України і Президент України спільно формують вищі органи виконавчої влади держави, спільно призначають вищих посадових осіб тощо. Верховна Рада Укра­їни визначає загальні засади внутрішньої і зовнішньої політики, а Кабінет Міністрів України безпосередньо здійснює внутрішню і зовнішню політику.

Багато нового внесено у конституційні характеристики вищих органів державної влади України. Так, вперше в історії щодо вищого представницького органу України верховної Ради України вжито визначення «парламент», що знаменує остаточне утвердження засад парламентаризму (зовсім недавно абсолютно неприйнятного для офіційної ідеології) у нашому суспільстві. Показове і визначення «єдиний законодавчий орган»,яке чіткофіксує,що жоден інший орган, крім Верховної Ради України, не може приймати закони. У тому числі і Президент України має здійснювати лише підзаконну, а не первинну нормотворчу діяльність.

Нова Конституція України визначає Президента України главою держави, але не наділяє його функціями глави виконавчої влади. З іншого боку, Кабінет Міністрів Укра­їни визначено як «вищий орган в системі виконавчої влади». Тим самим створюються конституційні передумови для нового розуміння ролі Президента України і Кабінету Міністрів України в нашій державі.

Варто зауважити і те, що знов-таки вперше судова влада виділена як самостійна і рівноправна гілка влади нарівні з виконавчою і законодавчою. Це, зокрема, відкриває простір для підвищення ролі судових органів до рівня, належного демократичній правовій державі.

Виключно важливе місце у системі гарантування конституційного ладу відводиться Конституційному Суду України, створення якого безпосередньо пов'язане з прийнят­тям нової Конституції України, яка врегулювала найважливіші питання організації і діяльності Конституційного Суду, присвятивши їм розділ XII. Відповідно до ст. 147 Кон­ституції України Конституційний Суд визнано єдиним органом конституційної юрис­дикції в Україні. Це означає, що жоден інший орган не може виконувати функції Кон­ституційного Суду. Головним завданням Конституційного Суду є гарантування верхо­венства Конституції як Основного Закону держави (тобто вирішення питань про відповідність законів та інших нормативних актів Конституції) та офіційне тлумачення Конституції України і законів України. До прийняття чинної Конституції право тлума­чення Конституції та законів України мала виключно Верховна Рада України.

Уперше в нашій історії запроваджено такі органи, як Рахункова палата, Вища рада юстиції, посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо.

Конституція України юридично закріпила наслідки процесу переосмислення ролі органів місцевого самоврядування, який тривав упродовж останніх років. Замість «єди­ної системи Рад знизу доверху» і здійснення Радами водночас функцій органів місцевої державної влади і органів місцевого самоврядування чітко проводиться лінія на своєрідну «суверенізацію» органів місцевого самоврядування, зокрема відмежування їх від структур місцевої виконавчої влади. Конституція України вперше закріплює роль те­риторіальної громади як організаційної основи всієї системи місцевого самоврядуван­ня, матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування та відповідні фінансові гарантії з боку держави, роль місцевого самоврядування як гаранта прав і свобод грома­дян.

Слід підкреслити, що значення нової Конституції України дещо ширше, ніж традиційне розуміння її як Основного Закону держави. Окремі положення Конституції України звернені не стільки до держави, скільки до суспільства загалом. Вона, як і конституції інших країн, містить норми, що характеризують суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політичні відносини, рівень духовного життя.

Конституція України закріплює найважливіші принципи суспільного ладу країни: гуманізм, суверенність, демократизм, конституційність, законність, політичний, еко­номічний та ідеологічний плюралізм (багатоманітність), рівність громадян, соціальну спрямованість функціонування і розвитку суспільства тощо.

Серед цих принципів особливу увагу зосереджено на відносно новому для нашого суспільного ладу поняття політичного, економічного та ідеологічного плюралізму (багатоманітності).

Політична багатоманітність означає насамперед реальну можливість створення і діяльності різних політичних об'єднань громадян (партій, рухів тощо), головною метоюяких є участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Економічна багатоманітність означає рівноправність існування різних форм власності і господарювання та однакове ставлення до них з боку держави. Зокрема державна власність втратила те пріоритетне значення, яке закріплювалося за нею у попередніх радянських конституціях.

Ідеологічна багатоманітність — це реальне право різних суб'єктів (громадян та їх

об'єднань) вільно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у життя ідеї, території, погляди щодо різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому,

якщо вони не суперечать положенням Конституції і законам України. Жодна ідеологія : може бути визнана державою загальнообов'язковою. Цензура забороняється (ст. 15).

Звернення до тексту Конституції України дає підстави стверджувати, що вона відповідає — новий етап у розвитку національної правової системи. Так, статті 8, 9, 19 закріплюють основоположні принципи верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції, підзаконності дій органів державної влади і органів місцевого самоврядування, неприпустимості невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України і визнання міжнародних договорів після ратифікації (одержання згоди парламенту на їх обов'язковість) частиною національного законодавства України.

Важливе положення містить стаття 19 Конституції України, яка передбачає, що не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Водночас органам державної влади та місцевого самоврядування і їх посадовим особам дозволяється діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прогресивне значення має визнання положень Конституції України нормами прямої дії. Це означає, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо і не потребують додаткових конкретизуючих, роз'яснювальних, процесуаль­не тощо. Гарантується судовий захист конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (ст. 8).

Нова Конституція України послідовно орієнтована на стабільність конституційного регулювання. Після тривалого періоду постійного «латання» попередньої Конституції, частих і не завжди виправданих конституційних змін взято курс на свідоме обмеження і ускладнення внесення змін до Основного Закону. Зокрема, відповідно ст.6 Конституції України законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади, розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції" - подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Причому повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І. III.XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до ВерховноїРади України наступного скликання.

Конституція України взагалі не може бути змінена, якщо зміни передбачають ска­сування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Також Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 15).

Прийняття нової Конституції ознаменувало вступ України у новий етап розвитку в напрямку створення демократичної соціальної правової держави нового гуманістично­го типу. Наступним етапом є реалізація норм Конституції України, що відбувається як у формі дотримання, виконання, використання і застосування, так і шляхом створення конституційно-правового законодавства. У процесі реалізації норм Конституції України протягом перших трьох років її дії постала проблема їх вдосконалення. Ця проблема спричинена насамперед умовами розвитку нашого суспільства, яке є суспільством пе­рехідного типу і продовжує поєднувати елементи як капіталістичного, так і соціалістич­ного ладу, тривалою економічною кризою, що супроводжується тотальним зубожінням основної маси населення. Такий процес розвитку суспільства зумовлений як об'єктив­ними факторами (рівень розвиненості і ефективності дії економічних, політичних, ідеологічних і правових інститутів суспільства), так і суб'єктивними (рівень загальної і правової культури суспільства, інтереси суспільних груп і конкретних осіб та форми і методи їх просування до влади). Але результати реалізації конституційних норм і, на­самперед в соціальній сфері, не вдовольняють суспільних очікувань, що може призве­сти до вкрай негативних наслідків у суспільно-політичному і державно-правовому житті. Тому вкрай необхідним є прискорення нового етапу правової реформи, голов­ною метою якого стане запровадження Конституції України в життя.