Главная | Обратная связь

ПРАВОВА ОСВІТА НА ПОРОЗІ XXI СТОРІЧЧЯ

Нині, на межі сторіч, абсолютного значення набуває необхідність освіти в усіх сферах життя суспільства. Очевидно також, що розвиток людства неможливий без знання основних законів та принципів розвитку природи і суспільства, оскільки жодна людина, жодне суспільство, жодна держава не досягне позитивних результатів без усвідомлення сутності процесів, що відбуваються навколо.

Проблема удосконалення національних систем освіти та приведення їх у відпо­відність до визнаних у світі нормативів має дійсно глобальний характер, і її розв'язання справляє безпосередній вплив на формування світогляду нової генерації конкретного суспільства.

Особливо складні завдання стоять перед незалежними державами, що утворились після розпаду СРСР. Реформування освітньої системи цих країн відбувається на тлі складних процесів трансформації суспільних відносин, загальної модернізації на шля­ху до демократизації суспільства. Зокрема в Україні, становлення демократичної правової держави потребує суттєвого підвищення правової культури всіх верств населення, а особливо представників органів влади всіх рівнів, неухильного дотримання всіма суб'єктами права вимог законодавства, кваліфікованого його застосування. Особливої значущості набуло питання щодо формування правосвідомості громадянина нової не­залежної держави.

Правове невігластво, як і правовий нігілізм, є досить характерним для значної ча­стини населення пострадянських країн, що надає проблемі правової освіти особливої ваги. Складні соціально-політичні та економічні зміни, що відбуваються в усьому світі, і особливо в новостворених країнах, змушують замислюватись над реаліями, які нас ото­чують, переоцінювати усталені погляди та стереотипи поведінки, реформувати правову систему. Ми, безумовно, усвідомлюємо, що відбувається демонтаж тоталітарної ідео­логії, під всеосяжним впливом якої формувалася правосвідомість більшості населення.

Змінилися й сучасні правові орієнтири. Нині розвиненість національного законо­давства характеризується рівнем запровадження загальнолюдських принципів і норм, що напрацьовані демократичними країнами і закріплені у відповідних деклараціях та інших правових документах міжнародного рівня. Досконалість правових норм, у свою чергу, є основою гармонізації суспільних відносин та перманентного їх розвитку, що вважається необхідною умовою існування і стабільного розвитку країн у сучасному світі.

Сучасна точка зору полягає в тому, що основи правових знань не повинні бути прерогативою лише вузького кола фахівців. Усі громадяни України мають право на на­буття необхідного їм мінімуму правових знань. Це право залишиться лише декларацією без дієвих механізмів його впровадження у повсякденне життя. Воно насамперед має забезпечуватись розгалуженою мережею загальних та спеціалізованих навчально-виховних закладів різних форм власності, широким правовим інформуванням населення че­рез засоби масової інформації та культурно-освітні установи. Механізми створення правового громадянського суспільства мають включати, зокрема, надання правових знань усім громадянам у межах програм принаймні середньої освіти.

Такий курс цілком відповідає сучасним міжнародним стандартам. У рамках Орга­нізації Об'єднаних Націй уже давно утвердилася теза, що для подальшого демократич­ного розвитку світової спільноти необхідно щонайбільше уваги приділяти вихованню та освіті молодого покоління в дусі поваги до людської гідності та на засадах рівності прав. Так, на Міжнародній конференції з прав людини (Тегеран, 1968 р.) було прийня­то рішення закликати держави забезпечити використання усіх виховних заходів таким чином, щоб молодь розвивалась на засадах поваги до людської гідності та прав люди­ни. Конференція визначила «об'єктивну інформацію та вільне обговорення» головним підґрунтям такої освіти. Цей форум закликав послуговуватися всіма необхідними засо­бами з тим, щоб розвивати активну заінтересованість проблемами світу, що змінюється, та готувати молодь до суспільного життя. Також було зазначено, що чільне місце за своїм значенням у цьому процесі має належати викладанню курсу прав людини. Тому важливим елементом у структурі юридичної освіти і виховання має стати навчальний курс «Права людини». Права людини й основні свободи дозволяють повною мірою розвивати і використовувати такі притаманні людині властивості, як розум, талант, свідомість, та задовольняти духовні й інші потреби. Вони базуються на дедалі по­тужнішому прагненні людства до такого життя, котрому притаманні з народження гідність та цінність кожної людської особистості будуть користуватися повагою та захи­стом. Ігнорування прав і основних свобод людини стає не лише особистою трагедією, а й створює передумови для соціальної та політичної нестабільності породжує насил­ля, провокує конфлікти як всередині суспільств і країн, так і між ними. Тому це про­голошується першими рядками Загальної декларації прав людини, а саме «Повага до прав людини і людської гідності є основою свободи, справедливості та загального ми­ру», має стати основним рефреном правової освіти XXI сторіччя.

Піднесення ролі прав людини у міжнародному та національному законодавстві є необхідною запорукою демократизації суспільства, захисту природних прав людини від утиску з боку державних інститутів. Міжнародна спільнота зусиллями міжнародних ор­ганізацій визначила пріоритети принципів поваги прав людини і на засіданні Генераль­ної Асамблеї ООН в 1968 році прийняла рішення закликати усіх членів вжити заходів стосовно шкільної системи кожної країни для заохочення вивчення принципів, що про­голошені у Загальній декларації прав людини, та інших міжнародних стандартів у галузі прав людини.

З того часу ООН приділяє дуже велику увагу активізації вивчення цього предмета у школах усього світу, і цей процес набуває дедалі більшого значення для національних систем освіти, стає істотнішим чинником виховання людини нового сторіччя. Не мен­шого значення надається правовій освіті на регіональному рівні Рада Європи рекомен­дацією Комітет)' міністрів Ради Європи К (85)7 від 14 травня 1985 року пропонує уря­дам країн-членів і тих країн, які ще не стали членами Ради Європи враховуючи їхні національні системи освіти та зміст базових законодавчих актів, усіляко сприяти викла­данню та засвоєнню прав людини у школах.

Водночас Рада Європи приділяє чимало уваги розвиткові національної правової свідомості — вихованню громадян, що поважають і дотримуються норм співіснування, прийнятих у даній країні, традицій своїх співвітчизників. Рада Європи докладає значних зусиль для запровадження такого предмета, як громадянське виховання. Виховати громадянина означає підготувати молодь до участі у розв'язанні нагальних завдань держави, до управління її справами ці виконання різноманітних соціальних функцій у державі.

З іншого боку, глобалізація інформаційного середовища поступово усуває мовні, понятійні, оперативні та інші обмеження, які об'єктивно існували донедавна в межах провідних інформаційних технологій сторіччя, що минає. Досвід економічно найпо­тужніших країн свідчить, що наступним щаблем прогресу постіндустріального суспільства буде масове опанування досконалих інформаційних технологій, перехід цих країн у стадію інформаційного суспільства. За формальним визначенням таке ста­новище характеризується тим, що у відповідних країнах більшість працездатного насе­лення стає безпосередньо залученою до сфери інформаційної індустрії, тобто створен­ня чи перетворення інформації. Вже зараз новітні інформаційні технології спроможні зберігати та за допомогою глобальних комп'ютерних мереж передавати практично не­обмежені інформаційні ресурси. Ноосфера, про яку писав свого часу академік В. І. Вернадський, поступово набуває дедалі нових рис реальності, які за своїми можливостями суттєво перевершать досягнення інформаційних технологій ХХ-го сторіччя. Досить вірогідно, що у XXI сторіччі країни, які будуть неспроможні створити свою національ­ну складову найсучаснішого всесвітнього інформаційного простору і своєчасно пе­рейти у стан інформаційного суспільства, поступово втратять ознаки суверенітету та національної самоідентифікації.

Неспроможність наявної інформаційної технології забезпечувати прогресивно зростаючий суспільний інформаційний попит гальмує економічний розвиток держави, консервує наявний стан суспільних відносин саме на тому рівні, який здатна обслуговувати національна інформаційна система. Досвід індустріальних країн свідчить, що го­ловною ознакою їх успіху є опанування новітнього інформаційного простору, який утворюється відкритими для оперативного споживання інформаційними ресурсами та глобальною комунікаційною системою, що забезпечує доступ до зазначених інформаційних ресурсів. Піднесення національної інформаційної технології потребує кон­кретних заходів і усвідомлення широким загалом життєвої необхідності цих заходів. Футурологічне забарвлення викладеного має на меті підвести читача, який буде жити і працювати у XXI сторіччі, до усвідомлення того факту, що майбутнє середовище його існування буде набагато складнішим, ніж сьогодення. Обсяг опанованих знань і вмінь має суттєво перевищувати надбання попередньої генерації. При чому найбільші зміни стосуватимуться ноосфери, зокрема, інформаційного середовища існування суспільст­ва. Новітній інформаційний стан, коли кожна людина буде спроможна не лише читати та писати, але й оприлюднювати продукт власної інформаційної діяльності, вимагати­ме від кожного значно більших етичних і відповідно юридичних обмежень.

Уже наприкінці XX сторіччя має бути розроблена та впроваджена централізована інформаційна система забезпечення навчального процесу шляхом підключення її до глобальної комп'ютерної інформаційної мережі, шляхом створення спільних науково-педагогічних закладів, інноваційних структур (технопарків, технополісів, інноваційних центрів тощо), поліпшене інформаційне забезпечення впровадження в їх діяльність су­часних типів зв'язку, створення інформаційних банків.

Відповідно до цієї тези, поступово має бути скоригована і система правової освіти як вищого, так і середнього рівня акредитації. За таких умов юриспруденція повинна трансформуватись з галузевого на функціональний рівень. Викладання права — це, передовсім, інтерактивна комунікація учня та вчителя з необхідним обсягом інформаційних джерел, що стосується історичних засад предмета, його фундаментального базису і новітніх здобутків практичного законодавства з метою надбання учнем такого мінімального рівня знань і вмінь, який дозволить йому пройти відповідну офіційну сер­тифікацію національного або міждержавного рівня. Вважається, що після цього учень стає фахівцем, придатним для практичної роботи на відповідній посаді.

Сучасна національна правова освіта не обмежується лише середньою школою. Вона має виконувати важливе соціальне замовлення держави: формувати правовий інтелектуальний потенціал України, забезпечувати висококваліфікованими фахівцями галузі народного господарства, науки, культури. Загальні шляхи вирішення цього і ряду інших завдань визначені у Програмі правової освіти населення України, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. Ця програма передбачає створення необхідних умов для набуття і використання правових знань широкими вер­ствами населення, закріплює основні напрями правоосвітньої діяльності та першорядні заходи щодо їх реалізації. Зазначається, що правова освіта населення — це процес за­своєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, адекватного ставлення до порушень законності та правопорядку. Право­ва освіта є обов'язковою в усіх дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, про­фесійних навчально-виховних, вищих навчальних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. У програмі наголошується на важли­вості безпосередньої участі юристів у розповсюдженні правових знань, органічному поєднанні правової освіти із загальною середньою та професійною освітою, культурою, політичним, економічним, моральним, естетичним та іншими формами виховання.

Інформація про державу і право, про процеси у правовій сфері має бути відкрита й доступна, а поширення й одержання знань про державу і право — систематичне і без­перервне, власне ж підхід до навчально-виховного правоосвітнього процесу — дифе­ренційований.

Правова освіта повинна починатися у дошкільних виховних закладах, де дітям на­даються початкові знання про норми поведінки, звички щодо їх виконання, вихо­вується повага до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку тощо.

У дошкільних виховних закладах правова освіта, як правило, має характер гри, во­на здійснюється на основі програм і методичних вказівок, які затверджуються Міністер­ством освіти України за погодженням з Міністерством юстиції України.

У початковій школі пропонується запровадити елементи правової освіти до інших предметів, так, наприклад, до читанок розробити тексти з вітчизняної історії про пова­гу до людини, її честі та гідності і т. д. На уроках фізичного виховання, музики та співів рекомендується зосереджуватись на розвиткові самосвідомості, індивідуальності та взаємоповаги, взаєморозуміння та дружби.

У загальноосвітніх школах обов'язковим є курс «Основи правознавства», який має стати фундаментом для створення системи правової освіти. Цей курс спрямований на формування в учнів необхідних знань і навичок для активної, свідомої участі в процесі життєдіяльності соціуму, для спілкування з різноманітними інституціями суспільства та держави. На думку авторів цього посібника, доцільно також започаткувати пропедевтичний курс, який надасть можливість засвоювати правові знання з тим, щоб впливати на поведінку учнів удома, на вулиці, у процесі спілкування з ровесниками та дорослими, а також державними закладами та установами. Такий курс, як «Право на кожний день», надасть учням можливість опанувати деякі юридичні приписи, що містяться в законах, а викладачам — будувати вивчення права за дидактичною схемою від простого до складного.

Крім того, рекомендується запровадження в 10-11 класах спеціального курсу «Права людини». Окремий навчальний курс пропонується для спеціалізованих шкіл, гімназій та ліцеїв з поглибленим вивченням права. Для них розробляються спеціальні навчальні програми відповідно до спеціалізації певного навчального закладу (зразок та­кої програми наводиться у цьому посібнику). Також необхідно розробити систему міжпредметних зв'язків, виділити елементи правової освіти в інших курсах, запровади­ти правові принципи до предметів початкової школи.

Таким чином, у перспективі має скластися правовий блок дисциплін для загально­освітніх шкіл, що буде повною мірою відповідати сучасним вимогам правової освіти. Водночас у навчально-виховних закладах має здійснюватись широка позакласна і позааудиторна правовиховна робота, до якої бажано залучати вчених-юристів, працівників правоохоронних органів, інших фахівців. Слід звернути увагу на проблеми підготовки викладачів правових дисциплін для середніх загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів, вищих навчальних закладів, яка нині здійснюється вищими навчальними закладами на замовлення Міносвіти України, місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також на курсах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на базі Міністерства освіти. У цих закладах слід організувати правову підготовку та перепідготовку кадрів, діяльність яких пов'язана з виконанням законодавства та контролем за його застосуванням. Зокрема необхідно створити постійно діючі семінари, курси та інші навчальні форми. Доцільно було б проводити всеукраїнські і місцеві конференції викладачів правових дисциплін неюридичних навчальних закладів та закладів підвищення кваліфікації і перепідготов­ки кадрів.

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України та Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого мають стати головними центрами досліджень з проблем правової освіти, проводити розробку та експертизу навчальних програм та підручників. На них, зокрема, можна покласти розроблення освітніх технологій, моделей і програм розвитку правової освіти та інших питань науково-методо­логічного характеру. До реалізації програм правової освіти активно можуть долучитися аудіовізуальні засоби масової інформації, спеціалізовані осередки і бібліотеки правової освіти. Так, для кваліфікованої правової освіти населення в державних засобах масової інформації можуть створюватися загальні і навчальні теле- і радіомовні канали, випус­ки, журнали, а також запроваджуватися сторінки, рубрики та інші популярні форми.

Уже започатковано деякі передачі та програми телебачення і радіомовлення, за допомогою яких провадиться правова освіта населення; плануються також навчальні про­грами для школярів з використанням чудових можливостей документальних та ігрових фільмів, впливу електронних засобів масової інформації, а також відеофільмів.

Державні заклади культури (центри культури та дозвілля, будинки культури, кінотеатри, бібліотеки й т. ін.) також мають здійснювати цілеспрямовану правову освітньо-виховну діяльність. З цією метою ними за участю правоохоронних, інших державних органів та організацій на громадських або госпрозрахункових засадах створюються університети правових знань, лекторії, кінолекторії, проводяться виставки юридичної літератури, читацькі конференції, тематичні концерти та інші заходи.

Міністерства та інші центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевих Рад мають сприяти створенню та діяльності фондів підтримки правової освіти населення, створенню регіональних госпрозрахункових навчально-інформаційних центрів, відновленню діяльності народних університетів правових знань, клубів, постійно діючих семінарів, лекторіїв та інших форм правового навчання і виховання громадян.

Щодо забезпечення методичною та навчальною літературою, то окрім програм, посібників та підручників для загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, необхідно підготувати та видати правові енциклопедії для дітей, підлітків та батьків, а також організувати уроки з вивчення норм права по телебаченню. Важливою подією в правовому житті України має стати видання багатотомної «Юридичної енциклопедії», перший том якої побачив світ 1998 року.

Одним із заходів щодо активізації вивчення права стають олімпіади та конкурси з різних галузей права, які у перспективі можуть стати міжнародними. Зокрема, слід піднести роль конкурсів-захистів наукових робіт старшокласників у рамках «Малої ака­демії наук». Так, цікаві роботи школярів варто публікувати у спеціальній збірці, розміщу­вати в інформаційній комп'ютерній мережі тощо.

Для учнів та батьків бажано практикувати проведення зустрічей з працівниками правоохоронних органів і юридичних установ або на постійній основі створити центральний та регіональні правові прес-клуби. У палацах та будинках культури, клубах, бібліотеках доцільно організувати діяльність правових лекторіїв, занять гуртків правознавців, пропагувати юридичну літературу; можливо, було б створити для громадян консультації з правових питань, а також організувати проведення тижнів і декад показу кінофільмів морально-правового спрямування, занять молоді у правових кінолекторіях. Через створення постійно діючих лекторських груп з правової тематики, ймовірно буде забезпечений попит на юридичні консультації за місцем проживання громадян.

Розвиток демократичної правової держави перебуває у тісному взаємозв'язку з розвитком громадянського суспільства. Громадянська позиція конкретної особистості має формуватись на основі загальнолюдських цінностей, природних, притаманних людині з народження. Це — свобода переконань і думок, свобода володіння власністю та її використання, рівність людей між собою, захищеність від будь-якого свавілля. Освіта в контексті прав людини та формування культури мирного співіснування є важ­ливою складовою правової освіти початку XXI сторіччя.