 |
|
Цілісність і протиріччя.
План:
1. Суть та структура світового господарства, його цілісність і протиріччя.
2. Міжнародний розподіл праці та основні форми економічних відносин у світовому господарстві.
1. Світове господарство – це сукупність національних економік, зв'язаних між собою міжнародним розподілом праці і міжнародними виробничими відносинами.
Його виникнення стало наслідком інтернаціоналізаціїгосподарського життя, тобто встановлення стійких зв'язків між підприємствами різних країн і державами в цілому.
З одного боку інтернаціоналізація економіки раціоналізує і оптимізує умови виробництва, дозволяє скоротити витрати, підвищити продуктивність праці, збільшити обсяги виробництва. А з другого - посилюється залежність національних економік від світового господарства.
В основі інтернаціоналізації господарства лежить міжнародний розподіл праці, тобто спеціалізація окремих країн в рамках світового господарства на виробництві певних видів товарів і послуг з метою реалізації їх на зовнішніх ринках.
Основними чинниками міжнародної спеціалізації є:
- географічне місцезнаходження;
- історико-культурні особливості;
- історичні традиції і досвід національного виробництва певних товарів і послуг.
В сучасних умовах на поглиблення міжнародного розподілу праці впливають такі чинники:
- посилення дефіциту національних природних ресурсів;
- загострення конкуренції на національному ринку, що стимулює пошук нових ринків збуту, у тому числі за межами держави;
- можливість знизити національні витрати виробництва за рахунок залучення дешевшої сировини, робочої сили;
- пошук шляхів підвищення конкурентноздатності товарів за рахунок виробництва їх за кордоном і економії на транспортних витратах і т.п.
Етапи розвитку світового господарства:
І. Етап світової торгівлі (XV – XVIII ст.) коли основною формою співпраці країн була торгівля. Обмін йшов без правової основи, часто нееквівалентний.
ІІ. Етап іноземних інвестицій (з ІІ половини ХІХ століття) коли основною формою економічних зв'язків був вивіз капіталу, тобто інвестиції.
ІІІ. Етап економічної інтеграції (з ІІ половини ХХ століття), коли склалась вища форма економічного співробітництва країн, що вимагає проведення злагодженої економічної політики.
Становище суб'єктів світового господарства сьогодні різне. Тому його структуру розглядають за різними ознаками:
1) Зарівнем економічного розвитку країн.
Тут розрізняють:
- високорозвинені країни;
- середньорозвинені країни;
- країни з низьким рівнем економічного розвитку.
Критерій віднесення країн до тієї або іншої групи – виробництво ВНП в розрахунку на душу населення.
2) Загалузевою структурою виробництва:.
- індустріальні країни;
- індустріально-аграрні;
- аграрно-індустріальні;
- аграрні.
Показник - частка промисловості і сільського господарства у ВНП.
3) Заступенем інтеграції в світове господарство:
- високо інтегровані;
- слабко інтегровані країни.
Критерій: частка зовнішньоторговельного обороту (експорт + імпорт) у ВНП.
Основні суперечності світового господарства:
1) Між високорозвиненими країнами і країнами з низьким рівнем економічного розвитку;
2) Між високорозвиненими країнами на основі конкуренції між ними;
2. Основними формами міжнародних економічних зв'язків є:
- міжнародна торгівля;
- закордонні інвестиції або вивіз капіталу;
- міграція робочої сили;
- міжнародні науково-технічні зв'язки;
- спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом;
- міжнародні валютні відносини.
Міжнародний розподіл праці породжує світову торгівлю. Це – найстаріша форма економічних зв'язків в світовому господарстві. Ще Д. Рікардо в 1817 р. обґрунтував концепцію порівняльних витрат або переваг, згідно з якою експорт будь-якого товару вигідний у тому випадку, коли національні витрати його виробництва нижчі від світових, а імпорт – коли вони вищі порівняно з світовими.
Стан зовнішньоекономічної діяльності характеризує зовнішньоторговельний баланс. Його позитивне сальдо означає, що експорт більший від імпорту, а негативне - навпаки. Якщо тривалий час імпорт перевищує експорт, то виникає проблема оплати імпорту.
Сучасні тенденції розвитку світової торгівлі:
- збільшення частки готової продукції і скорочення частки сировини в світовій торгівлі;
- збільшення в світовому товарообігу частки машинобудування;
- провідну роль в світовій торгівлі відіграє обмін новітніми технологіями (ліцензії, патенти, ноу-хау);
- зростає торгівля послугами (інжиніринг, науково-технічні консультації, обмін інформацією);
- розповсюджується безвалютний товарообмін.
Є два напрями державної зовнішньоторговельної політики:
1) лібералізм, тобто політика вільної торгівлі, коли держава не втручається в зовнішньоторговельні операції, тобто не перешкоджає імпорту;
2) протекціонізм, тобто політика сприяння держави розвитку національної економіки шляхом встановлення перешкод для імпорту.
Україна сьогодні має нераціональну структуру експорту – імпорту. В експорті переважає сировина, мало машин, а в імпорті » 80% енергоносії, що робить економіку залежною від зовнішніх поставок.
Вивіз капіталу або закордонні інвестиції – це переміщення за межі держави грошових коштів, що приносять їх власнику дохід.
Мета – одержати великий прибуток за рахунок різниці в цінах на ресурси, податках, стані конкуренції і т.д.
Форми інвестицій:
а) засуб'єктом:
- приватні;
- державні.
б) за метою і характером використання:
-підприємницька– інвестиції в нове будівництво за кордоном або придбання діючих підприємств чи прав власності на них;
- позичкова– надання кредитів урядам або приватним особам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки фінансових організацій за кордоном;
- іноземна економічна допомога, тобто довгострокові позички під невисокий відсоток, безпроцентні позички, продаж надлишків товарів, науково-технічна допомога.
В даний час зростають масштаби і змінюються напрями руху капіталів:
- відхід від односпрямованого вивозу (з розвинених в країни, що розвиваються) за рахунок збільшення міграції з розвинених країн в розвинені;
- зміна співвідношення форм вивозу на користь збільшення вивозу позичкового капіталу;
- рух капіталів прискорює інтернаціоналізацію господарського життя за рахунок взаємопроникнення капіталів різних країн;
- посилення політичної і військової спрямованості вивозу капіталу.
Масова міграція населення здійснюється в трудовій, сімейній, релігійній, туристичній формі.
Трудова міграція – це міграція робочої сили, тобто стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші з метою використання своєї робочої сили за кордоном.
Форми міжнародної міграції:
1) безповоротна, тобто зміна місця проживання;
2) тимчасова (1 – 5 років)
3) сезонна ( до 1 року)
4) човникова – мігрант постійно переїздить з однієї країни в іншу (фронтальєри) (в прикордонних регіонах)
5) нелегальна, тобто з порушенням еміграційного законодавства
6) «витік умів» - тобто переїзд висококваліфікованих фахівців.
Основні напрями міжнародної міграції робочої сили:
- з країн, що розвиваються, у високорозвинені;
- міграція в межах високорозвинених країн;
- міграція між країнами, що розвиваються;
- з постсоціалістичних країн в економічно розвинені;
- міграція кваліфікованих фахівців і науковців з розвинених країн в ті, що розвиваються.
Економічні наслідки міжнародної міграції суперечливі і для країн, які приймають мігрантів і для тих країн, звідки робоча сила мігрує.
Сучасні науково-технічні зв'язки.
З розвитком НГР жодна держава світу не в змозі повністю задовольнити свої потреби в техніці і технології, створити всі види наукової продукції, тому роль науково-технічних відносин зростає.
Основні шляхи науково-технічних зв'язків:
1) торгівля високотехнологічними і наукоємними товарами, тобто електронно-обчислювальною технікою і фармацевтичними виробами;
2) міжнародний технологічний обмін у формі:
- патентів;
- ліцензій;
- ноу-хау;
- угод про надання управлінських послуг;
- угод про здачу об'єктів «під ключ»;
лізинг, інжиніринг, консалтинг і обмін у сфері підготовки кадрів учбовими закладами різних країн.
Розширення науково-технічних зв'язків супроводжується посиленням конкуренції між країнами у пріоритетних напрямах НТП. Це веде до зміни співвідношення сил між провідними країнами, які забезпечують обмін технологіями. Якщо після Другої світової війни технологічним лідером були США, то зараз зростаючу роль в цій сфері відіграють Японія, Німеччина, Франція, Китай.
Спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом.
Міжнародні економічні відносини виступають у формі загального підприємництва. Це – економічна діяльність суб'єктів двох і більш країн, яка здійснюється на основі об'єднання капіталів і інших чинників виробництва для реалізації загальних цілей.
Форми спільного підприємництва:
- концесія– договір про здачу в експлуатацію іноземній особі на певний період землі, господарських об'єктів, надр, які є власністю держави або місцевих органів. Концесіонерстворює свій господарський звіт, результат функціонування якого є його власністю. Державі він платить певну суму.
- консорціум– тимчасове об'єднання фірм або організацій різних країн з метою вирішення певних проблем;
- спільне підприємство– базується на об'єднанні капіталів власників різних країн, які здійснюють загальне управління, спільно ризикують і ділять прибуток;
- вільні економічні зони– це частина національного економічного простору, де використовується особлива система пільг і стимулів.
Їх види:
- зони вільної торгівлі;
- промислово-виробничі;
- технічні (технопарки, технополіси);
- сервісні (офшорні зони, податкові гавані, де компанії або зовсім не платять податки або платять дуже низькі податки. В світі > 300 офшорних зон, часто їх використовують для відмивання «брудних грошей»)
На початку ХХI століття в світі налічувалось » 2000 вільних економічних зон різних напрямів. Вони довели свою ефективність як форми світогосподарських зв'язків.
Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей, як світових. Вони склались з розвитком зовнішньої торгівлі і пройшли тривалий шлях розвитку. Організаційною формою міжнародних валютних відносин є міжнародні валютні системи.
Це форма організації міжнародних валютних відносин, яка склалася на базі розвитку світового ринку і закріплена міжнародними угодами.
Міжнародна валютна система пройшла декілька етапів:
I. Система золотого стандарту. Вона склалась в кінці ХІХ століття. Роль світових грошей виконувало золото, а курс встановлювався за співвідношенням золотого вмісту грошей.
Перша світова війна підірвала систему золотого стандарту, тому в 1922 р. на Генуезьській конференції була створена нова.
II. Система золотодевізного стандарту: банкноти обмінювалися на девізи (векселі, чеки) інших країн, які можна було обміняти на золото.
Роль світових грошей разом із золотом грали англійський фунт стерлінгів і долар США.
Після ІІ світової війни в 1944 р. була створена
ІІІ. Бреттон – Вудськая валютна система. Це система золотодоларового стандарту, коли долар США став різновидом світових грошей. США зобов'язалися обмінювати долари на золото за курсом 35 доларів за 1 тройську унцію (31,1г.). Для міждержавного регулювання валютних відносин був створений МВФ.
В ІІ половині 60-х рр. долар девальвувався, США припинили його обмін на золото за фіксованою ціною, тому в 1971 р. була створена нова валютна система.
IV. Ямайська валютна система. Це система паперово-валютного стандарту.
Вона відмінила офіційний золотий паритет, офіційну ціну золота, фіксацію золотого вмісту національних грошових одиниць. Засобом міжнародних розрахунків стала нова одиниця – СДР – спеціальні права запозичення СДР – це безготівкові гроші у вигляді записів на рахунках держав – членів МВФ. Її курс встановлюється на основі корзини з п'яти найстійкіших валют: долар США, німецька марка, французький франк, японська ієна, англійський фунт стерлінгів.
Формування принципів Ямайської системи не завершене, вона наповнюється новим змістом. В її межах існують і локальні системи, наприклад ЄВС, які підкоряються загальним принципам.