Главная | Обратная связь

Sola Scriptura (Лише Писання)

Українська Лютеранська Церква приймає за основні та первинні віросповідання віросповідні книги Євангельської Лютеранської Церкви, що містяться у книзі Злагоди 1580 р., а саме Апостольський, Нікейський і Афанасіївський Символ Віри; Аугсбурзьке Віросповідання та його Апологію; Шмалькальдські Статті (включаючи Трактат про Владу та Примат Папи); Лютерові Малий та Великий Катехізиси і Формулу Злагоди (Короткий Виклад та Тверде Проголошення), причому віросповідні книги, котрі не перекладені на українську мову, стають офіційним віросповіданням УЛЦ після їхнього перекладу та видання українською мовою, відповідно до Статуту УЛЦ. УЛЦ приймає ці Віросповідання через те, що вони є вірним викладенням Божого Слова, котре є вище від усього. УЛЦ сповідує, що канонічні книги Старого та Нового Заповітів у їхній первинній формі, як це вони написані пророками, апостолами і євангелістами, є Богонатхненними [2 Тим. 3:16], тобто українські лютерани вірять, що Святий Дух спонукав святих людей до написання цих книг, і Він вклав в їх розум саме ті думки, які вони висловили і саме ті слова, які вони написали. Це означає, що Святе Письмо не лише містить у собі Боже Слово, але і саме є Божим Словом у всій Своїй повноті та цілісності. Тому лютерани рішуче відкидають будь-які релігійні праці, крім Біблії. Через те Святе Письмо є безпомилковим і непомильним в усьому, що навчає, є єдиним непомильним правилом і нормою лютеранської доктрини та практики, тобто основні догми повинні ґрунтуватись лише на Святому Письмі (Sola Scripture).

Сучасна УЛЦ визнає наступні принципи тлумачення Святого Письма:

1. Ясність. Тобто українські лютерани сповідують, що, написані людською мовою слова зрозумілі для пересічного читача через Святого Духа і віру; рядки не мають подвійного значення. Святе Письмо зрозуміле через основне послання Святого Письма, але є власні обмеження – гріховна природа людини. Бог любить людей і хоче, щоб вони знали Його волю. Господь не звертається до них загадками.

2. Влада (УЛЦ не шукає додаткових джерел). Українські лютерани розрізняють причинну (створює і покріплює віру) і нормативну владу (як суддя судить, що правда і що ні). УЛЦ сповідує, що Євангеліє – це єдине джерело покріплення віри, яке дає можливість протистояти фальшивим вченням. Святе Письмо – кінцева влада і гарантія непомильності. На думку українських лютеран, важливим в Церкві є апостольська влада, а не апостольське правоприємництво єпископів. Святе Письмо передає вчення з покоління в покоління. Немає доктрини поза Словом Божим. Розрізнити правдиву церкву і церкву єресі може лише Святе Письмо.

3. Достатність – не дає відповіді на всі питання, але достатнє для отримання спасіння. УЛЦ сповідує, що все, що потрібно знати, християни знаходять в Святому Письмі. Досить чітко про владу і достатність Святого Письма, на думку теологів УЛЦ, говорить Євангеліє від Луки 16:29: “Вони мають Мойсея й Пророків – нехай слухають їх!”

4. Дієвість. УЛЦ сповідує, що Слово Боже могутнє. Воно може свідчити за себе. Святий Дух дієвий, Він працює з серцями. Святе Письмо УЛЦ розглядає як дієву, а не ефективну силу (на чому наголошує кальвінізм). Не все дієве ефективне. Святе Письмо здатне створити віру, яку вимагає. Святе Письмо дієве, але людська природа через гріх протистоїть.

Ціль Святого Письма – зробити людей мудрими на спасіння вірою в Христа Ісуса (2 Тим 3:15). УЛЦ визнає Бога єдиним автором Біблії: без конкретних історичних подій (смерть, воскресіння Ісуса Христа) – немає християнства. Все Святе Письмо говорить людству про Ісуса Христа. На думку українських лютеран саме Бог – джерело для апостолів і пророків, а людина – лише інструмент в руках Божих. Святий Дух говорив через них. Натхненим являється написаний текст, а не автор тексту. Бог використовує людськість автора, щоб принести натхнений текст в світ: “Усе Писання Богом натхнене” (2 Тим 3:16), “бо пророцтво ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим” (2 Петр 1:21).

УЛЦ сповідує, що принцип Sola Scripture (“лише Святе Письмо”) встановлює статті віри. Тому Святе Письмо – єдина і правдива норма. Церква має обов’язок перед Богом чітко сповідати віру і зберегти Святе Письмо. Символ віри не суперечить, а слугує Святому Письму! Що стосується методів тлумачення Святого Письма, то УЛЦ відкидає алегоричний та історично-критичний методи і використовує лише історично-граматичний: людина використовує свій розум для дослідження граматики та повинна усвідомлювати необхідність помістити текст в його історичний контекст.

Апостольська посада в Церкві через Святе Письмо робить так, що будь-яке покоління знаходиться поруч з апостолами. УЛЦ користується творами богословів, вивчаючи Святе Письмо (а не замість Слова Божого). УЛЦ сповідує, що Дух Христа працює через апостольське Письмо. Ісус закликав євреїв повернутись до чистої віри Святого Письма – не зруйнувати, а сповнити Святе Письмо. Це, на думку українських лютеран, є реформація на основі Слова Божого. Таким чином, Святе Письмо для українських лютеран має верховну владу. Твори Отців Церкви повертають вірних до Святого Письма. Бог промовляє через Святе Письмо до світу. Тому Святе Письмо для УЛЦ – джерело і фільтр традиції, найвище джерело й авторитет віри і життя.

УЛЦ сповідує, що якщо порятунок не є у Церкві, а є у Божому Дарі, то істина не у церковних перекладах, а є тільки у Святому Писанні. За Лютером, не Церква визначає, що є Писання, а Писання визначає, що є Церква. Повернення до християнського першоджерела - Sola Scriptura – головний шлях пізнання Божої істини, єдине джерело віри. Для українських лютеран істинним є все те, що не суперечить Біблії.

Українська Лютеранська Церква сповідує, що так як віра ґрунтується лише на Божому Слові, то воно мусить бути доступним для будь-якої людини. Тільки через самостійне дослідження і тлумачення Біблії можлива справжня віра і гарантований порятунок. Звідси вимога лютеран перекладати Святе Письмо національними мовами, особливо використання простих, легких для розуміння, навіть примітивних біблійно-тлумачених творів, надання переваги не філософсько-теологічним трактатам, а катехітичним. Звідси також вимога масового вивчення Біблії, у тому числі широкими верствами населення. Для цього необхідна освіта – загальна і релігійна. Необхідний розвиток науки, тому що загальне дослідження Писання, Божого Слова, потребує глибоких знань в багатьох галузях життєдіяльності сучасної людини.

УЛЦ сповідає, що Слово Боже є абсолютною об’єктивною правдою і можливо як знати цю правду, так і сповідати її. Дотримуватися правди Слова у доктринальних питаннях, після ретельного вивчення Святого Письма не є дією людської гордині, але радше Богоугодною дією покори Божої волі.

Відповідно до Святого Письма та лютеранських Віросповідань, Христос є живим і вічним виявом Божого Слова; Святий Дух створює віру лише через Євангеліє та Таїнства і всі вчення мають зосереджуватись на особі та ділі Христовім і, таким чином, повинні також відображати вірне розрізнення Закону та Євангелія, що веде до визнання доктрини про виправдання грішника перед святим та справедливим Богом благодаттю, заради Ісуса Христа, через віру головною статтею віри, котра і визначає, що таке Церква.

Головні доктринальні положенні УЛЦ (згідно з принципом Sola Scriptura):

1). Закон Божий (Десять заповідей)

2). Апостольський символ віри

3). Господня молитва (Отче наш)

4). Таїнство Святого Хрещення

5). Влада Ключів і сповідь

6). Таїнство Святого Причастя (Господня Вечеря, Таїнство Вівтаря)

 

1). Закон Божий – Десять заповідей.Українські лютерани розуміють під Законом Божим біблійну доктрину, де Бог каже вірним, якими вони повинні бути, що їм варто робити і чого не треба.

УЛЦ сповідує, що Бог створив з нічого усе за шість звичайних днів силою Свого Слова, так як це викладено в книзі Буття (глава 1) та інших місцях Святого Письма. Таким чином, УЛЦ заперечує і відкидає теорії „еволюції”, що стосується також „теїстичної еволюції” не лише через брак вагомих наукових доказів, але перш за все через те, що вони суперечать Богонатхненному запису творіння, Божому Слову.

Коли Бог створив людину, Він вписав Закон в її серце. Пізніше Він сформулював його у вигляді Десятьох Заповідей, написавши їх на двох кам’яних скрижалях і проголосив їх через Мойсея (Вих. 19,20; Втор. 10:1-5).

Всі Заповіді Божі зводяться до любові (Рим. 13:10).

Мета Закону:

а).стримувати відкриті і неприховані прояви гріховності, сприяти, таким чином, підтриманню порядку у світі;

б).показати грішникам їх гріхи;

в).навчити віруючих, що вони повинні робити, щоб їх життя подобалось Богові.

УЛЦ сповідує, що “гріх – це беззаконня” (1 Ів. 3:4), що прийшло у цей світ через диявола, який колись був святим ангелом, але відпав від Бога, і через людину, яка з власної волі піддалася спокусі диявола.

Українські лютерани вчать, що є два види гріха: прабатьківський (успадкований) гріх – цілковита зіпсованість всієї людської природи, і конкретний, фактично скоєний гріх – будь-який вчинок, думка чи бажання, що розходиться з Божими заповідями.

УЛЦ сповідує, що вірні знайдуть спасіння тільки в Євангелії, яке говорить, що Христос “підкорився Закону”, щоб виконати його замість людей, і що Він – “Кінець Закону”. Він поклав край Закону, виконавши його. Саме в Ісусі Христі Бог сприймає всіх вірних таким чином, ніби вони самі сповнили Закон і понесли покарання. Українські лютерани вірять: все те, що Христос здобув і заслужив для всіх людей, Бог відкриває в Євангелії, і воно стає особистим надбанням вірних через віру в Спасіння. Таким чином, як через непокору однієї людини – Адама – люди стали грішниками, так само й через послух Одного – Христа – люди зробляться праведниками.

2. Апостольський Символ віри – коротке викладення основаного на Біблії віровчення Апостолів, згідно з яким є тільки один Бог, Триєдиний Бог – Отець, син і Святий Дух. Інші вчення, таким чином, відкидаються.

Українські лютерани вірять, що Триєдиний Бог є Всемогутнім Творцем Всесвіту тому, що Він своїм всемогутнім Словом створив все видиме і невидиме з нічого за шість днів. Найвищим серед усіх видимих створінь Божих є людина, бо на самому початку Бог Сам особливим чином сформував її тіло, дав їй душу та розум, зробив її правителем над землею і всім, що існує на ній, створивши її на свій образ та подобу. Та, скоївши гріх, людина втратила образ Божий. УЛЦ сповідує, що обновлення починається у віруючих людях, але тільки на Небесах цей образ буде відновлений повністю.

Українські лютерани вірять, що всі Біблійні пророцтва про Христа (Месію) сповнилися в Ісусі Христі з Назарету. Цей Ісус Христос є правдивою і реальною історичною особою, Єдинородним, вічним Сином Божим, правдивим Богом і правдивою людиною (без гріха), тобто в Христі поєднані дві природи – божественна і людська, що разом складають єдину і неподільну особу. УЛЦ сповідує, що Христос був зачатий від Духа Святого і Марії Діви, народився і жив реальним людським безгріховним життям. Він виконав Закон на людському місці і замість людей помер за їх гріхи і воскрес третього дня, як і було пророковано в Святих Писаннях. Цей живий Ісус Христос тілесно вознісся на небеса і царює з Отцем і Святим Духом, один Бог у Святій Трійці. Він – Спаситель і Голова Церкви. Останнього дня Він прийде у славі зі своїми святими ангелами судити живих і мертвих. Не має і не може бути іншого Христа, окрім цього історичного біблійного Ісуса з Назарету.

Sola Fide (Лише віра)

УЛЦ сповідує, що Ісус Христос помер за гріхи всього світу. Таким чином, усі люди проголошені праведними воскресінням Ісуса Христа з мертвих. Ця праведність належить тільки тій людині, яка вірить в Ісуса, як свого єдиного Спасителя від гріха. Це можна назвати також об’єктивним (загальним) та суб’єктивним (індивідуальним) виправданням. Тобто для Спасіння людини досить віри в Бога і в месіанську роль Ісуса Христа. Саме цьому центральним у лютеранстві став принцип Sola Fide – лише віра.

Так, ще Лютер знаходить у апостола Павла в його Посланні до Римлян слова, давно відомі, але в які Лютер вкладає свій зміст: “... ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від справ Закону” (Рим. 3:28).

“Людина, - пише Лютер у своєму перекладі Слова Божого рідною мовою, - виправдовується однією вірою незалежно від справ закону”. Так, в Святому Писанні Лютер знаходить підтвердження давньої своєї думки, що головне в спасінні – внутрішня, особиста, духовна віра. Тільки вона, на думку лютеран, є вірним шляхом до порятунку душі.

Благодать і спасіння, в розумінні апостола Павла – це результат взаємодії двох: людини і Бога та не вимагає проміжних ланок, особливих дій, певних вчинків з боку вірних. За Павлом, благодать і спасіння не вимагають від людей якихось релігійних надбань, “добрих справ”. Він полягає на концепції Sola Fide – спасіння лише через віру, внутрішнє переконання: “Якщо Авраам виправдовувався діями, він має похвалу, але не перед Богом... Що говорить Писання? Повірив Авраам Богу, і це зарахувалось йому за праведність” (Рим. 4:2-3).

УЛЦ сповідує, що Бог дає людині спасіння не на прохання когось або за примусом, а тільки за своєю особистою волею. Доля кожної людини знаходиться тільки в руках Бога.

Тема виправдання досі актуальна, вона є своєрідною межею, яка відділяє два принципово різних підходи до проблеми того, чи може людина щось зробити самостійно для власного спасіння, чи вже все зроблено для неї Господом Ісусом Христом, Який заплатив Своїм життям за гріхи всіх людей, які жили, живуть и житимуть колись у цьому світі. Лютеранське богослов’я вчить, що треба тільки прийняти цей безцінний подарунок, прийняти вірою. Будь-яке намагання додати щось від людини до того, щоб спастися призводить до применшення жертви Христової.

Згідно вчення Лютера, добрі справи не є умовою спасіння, вони є наслідком віри. Українські лютерани вчать, що кожен мусить вірити сам, і ніхто не може спастися вірою іншого.

У найбільш стислому вигляді вчення про виправдання знаходиться у „Аугсбургському віросповіданні” – головній віросповідній книзі Лютеранської Церкви. У четвертій її статті, яка так і називається „Про виправдання”, зазначено: „Також серед нас навчається, що люди не можуть заслужити прощення та виправдання перед Богом своїми власними заслугами, ділами чи обітницями, але що ми одержуємо прощення гріхів і стаємо праведними перед Богом з благодаті, заради Христа, вірою, коли віримо, що Христос страждав за нас, і що заради його, наші гріхи прощено, і нам дано праведність і вічне життя. Тому що Бог вважатиме та зараховуватиме цю віру за праведність, як – то каже Павло в Посланні до Римлян 3:21–26 і 4:5.

 

3. Господня молитва – Отче наш. Це акт поклоніння і служіння, під час якого люди своїми вустами і серцями звертаються до Бога з проханням і складають Йому хвалу та подяку.

До молитви людей повинні спонукати: Божі заповіді і обітниці, їх власні потреби і потреби їхніх ближніх, а також вдячність за благословення, які вони отримують.

Українська Лютеранська Церква вчить, що треба молитися:

1. В ім’я Ісуса, тобто з вірою в Нього як в особистого Визволителя;

2. З впевненістю, тобто з вірою в те, що заради Ісуса наші молитви будуть почуті.

УЛЦ сповідує, що Бог відповідає на кожну таку молитву, але у свій власний спосіб і в певний, вибраний час.

Бог не відповідає на молитви:

1) які промовляються без віри і з сумнівом щодо отримання відповіді на них

2) в яких просять нерозумних і небезпечних речей

3) в яких намагаються вказати Богові час, коли Він має це зробити.

УЛЦ сповідує, що вірні мусять молитися за себе і за інших людей, навіть за своїх ворогів, але тільки не за душі померлих, тому що Бог ніколи не наказував цього робити і не обіцяв, що почує ці молитви. Українські лютерани впевнені, що це не принесе користі, бо після смерті настане Страшний Суд, і живі вже нічим не зможуть допомогти померлим, щоб якось покращити їхній стан. Тому молитись треба за батьків і друзів, поки вони живі, бо коли вони помруть – це вже не допоможе їм.

УЛЦ сповідує, що найкраща молитва – це Господня молитва, якої вірних навчив Сам Ісус Христос (Мт. 6:9-13, Лк. 11:2-4).

УЛЦ навчає, що словами Господньої молитви Бог запрошує людей повірити в те, що Він є правдивим Отцем людства і що люди є його справжніми дітьми, з тим, щоб вони могли сміливо і довірливо просити його так, як любі діти просять свого дорогого батька. Лише Він один є Царем, в Котрого вірні шукають допомоги, лише Він один має силу і владу, щоб задовольнити усі прохання, а за все те, що Бог зробив для людей Він буде прославлений і возвеличений.

 

4) Таїнства УЛЦ. Слово “таїнство” не є Біблійним терміном. Спочатку воно означало клятву чи тверду обіцянку, подібну до військової присяги, яку давали римські полки, присягаючись бути вірним імператорові і, таким чином, зрікалися залежності від будь-кого іншого. Тому ще в давній Церкві християни під час хрещення зрікалися своїх колишніх ідолів і давали обіцянку на вірність Триєдиному Богові, та термін “sacramentum” – таїнство (що означав „клятва”), поступово почав використовуватися для визначення самого Святого Хрещення, а згодом також і Господньої вечері.

Сучасна Українська Церква під таїнством розуміє видимі засоби духовного благословення, релігійні звичаї, запроваджені Самим Христом.

Під Таїнством УЛЦ розуміє священнодійство:

а) запроваджене Самим Богом;

б) в якому визначені видимі засоби (атрибути), які з’єднані з Його словом;

в) за допомогою якого Бог пропонує, дає і забезпечує вірним прощення гріхів, яке Христос заслужив для людей.

УЛЦ визнає лише два таїнства: Святе Хрещення і Господню Вечерю (Причастя).

Українські лютерани зауважують, що таїнства – це не тільки ознаки, за якими можна визначити, що людина (якимсь іншим шляхом) отримала Божу милість, але це ознаки і прикмети самої цієї милості, це засоби благодаті (милосердя), за допомогою яких Бог пропонує, передає і закріпляє за людиною свою милість. Ця милість дається в Таїнствах через слово обітниці, і зовнішні атрибути служать певним чином “печаткою”, яка робить цю обітницю відчутнішою. На думку українських лютеран, таїнства пропонують ту ж ласку і ті ж благословення, які пропонує Євангеліє, але якщо в Євангелії вони пропонуються загалом усім, то в Таїнстві це стосується кожної окремої людини і закріплюється за нею. Вірогідність Таїнства, або питання про те, чи Таїнство дійсно є обрядом, запровадженим самим Богом, не залежить ні від особистої віри людини або від намірів того, хто це Таїнство проводить (Мт. 23:2-3), ні від віри того, хто отримує його (Рим. 3:3-4). УЛЦ навчає, що таїнство цілковито визначається тим, як воно здійснюється і узгоджується зі словами запровадження. А це означає, що недостатньо лиш виконати саму дію і повторити певні слова при цьому. Ці слова повинні бути прийняті саме в тому сенсі і значенні, в якому Христос бажає, щоб вірні їх усвідомлювали. Провідний лютеранський теолог кінця XIX ст. доктор Кейлер каже про Церкву, в якій люди залишають лише зовнішню форму і під час Таїнств промовляють слова, значення яких, за спільною згодою, змінюють, що вона нагадує те, як можна залишити пляшку і етикетку на ній, помінявши її вміст. Така церква, на думку доктора Кейлера, вже не має Таїнства, запровадженого Христом, а лише таїнство, вигадане нею самою. Доктор Кейлер зазначає, що сила, за допомогою якої Таїнство дарує вірним благодать і зміцнює віру, полягає не в зовнішніх засобах, а в Слові Божому, яке з’єднане з ними. Тому користь, яку людина отримує через Таїнство, цілковито залежить від її віри. Таїнства пропонують благодать всім, хто їх використовує, але вони надають і закріплюють цю благодать тільки за тими, хто вірить в слова обітниці. УЛЦ сповідує, що Таїнства не приносять користі тоді, коли здійснюються лише певні зовнішні дії, тому що для отримання благодаті потрібна віра.