 |
|
Каузальна атрибуція
Важливе значення для більш глибокого розуміння того, як люди
сприймають і оцінюють один одного, має явище каузальної атрибуції.
Воно являє собою пояснення з суб’єктом міжособистісного сприйняття
причин і методів поведінки інших людей. Процеси каузальної атрибу-
ції підкоряються наступним закономірностям, які впливають на розу-
міння людьми один одного:
1. Ті події, які часто повторюються і супроводять явище, що спо-
стерігається, передуючи йому, звичайно розглядаються як його
можливі причини.
2. Якщо той вчинок, який ми хочемо пояснити, незвичайний і йому
передувала будь-яка унікальна подія, то ми схильні саме його
вважати основною причиною довершеного вчинку.
3. Невірне пояснення вчинків людей має місце тоді, коли є багато
різних, рівноможливих можливостей для їх інтерпретації, і лю-
дина, що пропонує своє пояснення, вільна вибирати влаштову-
ючий її варіант.
На перших порах досліджень каузальної атрибуції мова йшла ли-
ше про тлумачення (приписування) причин поведінки іншої людини.
Пізніше стали вивчатися способи пояснення більш широкого класу
характеристик: намірів, почуттів, якостей особистості. Сам феномен
приписування виникає тоді, коли людина виявляється в умовах дефі-
циту інформації про іншу людину: замінити її і є процесом припису-
вання. Цей процес залежить від двох показників: від міри типовості
вчинку і від міри соціальної “бажаності” або “небажаності”. У першо-
му випадку мається на увазі той факт, що типова поведінка – це пове-
дінка, наказана рольовими зразками, і тому вона легше піддається ін-
терпретації. Навпаки, унікальна поведінка допускає багато різних ін-
терпретацій і, отже, дає простір приписуванню їй причин і характерис-
тик. Так само і у другому випадку, під соціально “бажаним” розумієть-
ся поведінка, відповідна соціальним і культурним нормам. При пору-
шенні таких норм (соціально “небажана” поведінка) діапазон можли-
вих пояснень розширюється.
Пояснити інтимні міжособистісні відносини (дружба,кохання) як соціальні психологічні явища
Інтимні міжособистісні відносини
Тлумачний словник української мови трактує поняття “інтимний”
як такі відносини, яким властиві глибоко особисті, таємні і задушевні
переживання. Тому будь-які людські відносини, в тому числі і таємні
негативні, що відповідають цьому визначенню, ми називаємо інтимни-
ми, наприклад, ворожнечу і самотність, оскільки вони також містять
глибоко особисте і таємне, таке, що людина не завжди готова розкрити
перед іншими людьми. Реальне сучасне життя таке, що в людських
відносинах не менш часто, ніж позитивні, виявляються і негативні ін-
тимні відносини.
Дружба
Позитивні інтимні відносини визначаються як такі, що засновані
на взаємній відвертості, повному довір’ї, спільності інтересів, віддано-
сті людей один одному, їх постійній готовності в будь-який момент
прийти один одному на допомогу. Дружні відносини безкорисливі, в
них людина отримує задоволення від того, що доставляє приємне ін-
шому. На відміну від любові, дружба – це, в основному, відносини між
людьми однієї і тієї ж статі.
Цілі, які переслідує дружба, можуть бути різними: діловими або
утилітарними; емоційними, пов’язаними із задоволенням від спілку-
вання з другом; раціональними, заснованими на взаємному інтелектуа-
льному збагаченні друзів; етичними, орієнтованими на взаємне мора-
льне вдосконалення. Всі ці цілі в реальному житті складним чином
переплітаються, поєднуються і взаємодоповнюють одна одну, а сама
по собі дружба набуває багатоцільової орієнтації.
Для дружніх відносин характерне глибоке взаєморозуміння лю-
дей. Психологічно це означає можливість спілкуватися один з одним
майже без слів, за допомогою жестів, міміки і пантоміміки, сприймати
і точно розуміти один одного на основі ледве вловимих рухів і модуля-
ції голосу, які зрозумілі тільки друзям і не сприймаються оточуючими.
Давні друзі можуть заздалегідь передбачати реакції і поведінку один
одного в різних життєвих ситуаціях, аж до визначення думок, які кож-
ному прийдуть в голову в тому або іншому епізоді. Дружба займає
проміжне положення між двома іншими видами людських відносин:
знайомством і любов’ю. Від першого дружба відрізняється тим, що
носить більш інтимний характер, і вона набагато глибша за знайомство
або товариські стосунки. Від любові дружба відрізняється, навпаки,
меншою інтимністю і більшою розсудливістю, більш суворими, нор-
мативно і ритуально визначеними правилами поведінки.
Норми і правила, якими керуються люди в дружніх відносинах –
це рівноправність, повага, уміння зрозуміти, готовність прийти на до-
помогу, довіра і відданість. Порушення одного з них веде до руйнуван-
ня дружби, в той час як в інтимних стосунках типу любові люди мо-
жуть частково прощати один одному подібні порушення заради збере-
ження зв’язуючих їх глибоких почуттів.
В інтимному міжособистісному спілкуванні друзі зберігають осо-
бливу делікатність, піклуючись про те, щоб не образити, не зачепити
один одного необережно вимовленими словами, навмисними діями.
Таке спілкування можна назвати дбайливим, воно орієнтоване на емо-
ційну підтримку один одного.
Справжні друзі підтримують один одного не тільки емоційно, але
й іншими доступними для них способами, причому така підтримка
завжди є безкорисливою, йде від душі.
Дружба людей протилежної статі згодом може непомітно перерос-
ти в більш глибоке інтимне почуття – любов, яка міцно і надовго зв’я-
зує людей між собою.
Любов
Якщо дружба – перший акт душевного зближення людей, то лю-
бов – заключний, що є вершиною людської інтимності.
Любов – це не тільки почуття, але і здатність любити іншу люди-
ну, а також можливість бути любимим. Вона вимагає зусилля і старан-
ня, кінцеву мету застосування яких можна виразити одним словом –
самоудосконалення, тобто підняття себе до висот достоїнства любові,
до здатності дарувати її іншим. Любов – це також мистецтво, якому
треба вчитися і в якому необхідно постійно удосконалюватися.
Любов – це такий вид відносин між людьми, який не дозволяє
панування однієї людини над іншою або беззаперечного підкорення
одного іншому. У любові обидві сторони рівні, одна не жертвує собою
заради іншої, і кожен, нічого не втрачаючи, тільки отримує. Люди в
цьому типі відносин не залишаються розділеними; так, як це буває у
відносинах ворожнечі і самотності. Разом вони складають нероздільне
ціле, кожна сторона або частина якого служить умовою і найважливі-
шою передумовою для вдосконалення іншої.
Віддаючи в любові свою життєву силу й енергію іншій істоті, лю-
дина ділить з нею свою радість, збільшуючи і власну, розширюючи
своє розуміння світу, збагачуючи особистий кругозір, свій досвід,
знання і переживання, які разом складають її духовне багатство. У лю-
бові людина віддає, щоб отримувати, і отримує, щоб віддавати.
Справжня любов викликає в людині вибух енергії у відповідь, зворот-
но спрямовані рухи душевної щедрості. “Той, хто дає, спонукає іншу
людину також давати, і вони обидві збільшують радість, яку внесли в
своє життя. У даруванні себе і є та сила, яка народжує лю-
бов” (Е. Фромм).
Любов передбачає турботу про іншу людину, зацікавленість у
поліпшенні її життя і розвитку. Де немає цього, там не може бути
справжньої любові. Любов – це милосердя і відповідальність люблячо-
го за кохану істоту. Це і повага до неї, і активне проникнення в неї з
метою пізнання, але без порушення права мати таємниці і залишатися
особистістю. Пристрасне визнання іншого в любові відрізняється від
бездумного споглядання і байдужого мислення, що використовується
як бездушний засіб пізнання світу. Це пізнання шляхом духовного
зближення, ідентифікація з коханою людиною, переживання тотожно-
сті з нею. Як різновид інтимних стосунків любов протилежна ненавис-
ті. Якщо любов – це потяг, то ненависть – огида.
Людина, яка глибоко і по-справжньому любить когось, не може
любити тільки його одного. Свої благодатні якості її любов розпо-
всюджує на інших оточуючих людей. Люблячий, особисто збагачений
цим почуттям, надлишок його дарує іншим людям у вигляді доброти і
щирості, чуйності і людяності.