 |
|
Проаналізувати перцептивну сторону спілкування (сприйняття людьми один одного)
Процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов’язко-
ва складова частина спілкування і складає те, що називають перцепці-
єю. Оскільки людина вступає у спілкування завжди як особистість, то
вона сприймається й іншою людиною – партнером по спілкуванню –
також як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми, зі
слів С.Л. Рубінштейна, ніби “читаємо” іншу людину, розшифровуємо
значення її зовнішніх даних. Враження, які виникають при цьому, гра-
ють важливу регулятивну роль у процесі спілкування. По-перше, тому,
що, пізнаючи іншого, формується сам індивід, що пізнає. По-друге,
тому, що від міри точності “прочитання” іншої людини залежить успіх
організації з ним узгоджених дій.
Уявлення про іншу людину тісно пов’язане з рівнем власної само-
свідомості: чим більш повно розкривається інша людина (в більшій
кількості і більш глибоких характеристиках), тим більш повним стає і
уявлення про саму себе. У ході пізнання іншої людини одночасно здій-
снюється декілька процесів: і емоційна оцінка цієї іншої, і спроба зро-
зуміти її вчинки, і побудова стратегії своєї поведінки.
Однак у ці процеси включені як мінімум дві людини, і кожна з
них є активним суб’єктом. Отже, зіставлення себе з іншим здійснюєть-
ся ніби з двох сторін: кожний з партнерів уподібнює себе іншому. Зна-
чить, при побудові стратегії взаємодії кожному доводиться враховува-
ти не тільки потреби, мотиви, установки іншого, але і те, як цей інший
розуміє мої потреби, мотиви, установки. Все це приводить до того, що
аналіз усвідомлення себе через іншого включає дві сторони: ідентифі-
кацію і рефлексію. Кожне з цих понять вимагає спеціального обгово-
рення.
Ідентифікація
Одним з найпростіших засобів розуміння іншої людини є уподіб-
нення(ідентифікація) себе їй. Це, зрозуміло, не єдиний засіб, але в
реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прикладом,
коли припущення про внутрішній стан партнера будується на основі
спроби поставити себе на його місце.
Встановлений тісний зв’язок між ідентифікацією й іншим, близь-
ким за змістом явищем, емпатією. Емпатія також визначається як осо-
бливий засіб сприйняття іншої людини. Тільки тут мається на увазі не
раціональне осмислення проблем іншої людини, як це має місце при
взаєморозумінні, а прагнення емоційно відгукнутися на її проблеми.
Емпатія повинна бути протиставлена розумінню в суворому значенні
цього слова: емпатія є афективне “розуміння”. Емоційна її природа
виявляється якраз в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спіл-
куванню, не стільки “продумується”, скільки “переживається”.
Механізм емпатії в певних рисах схожий з механізмом ідентифіка-
ції: і там, і тут присутнє уміння поставити себе на місце іншого, погля-
нути на речі з його точки зору. Однак поглянути на речі з чиєїсь точки
зору не обов’язково означає ототожнити себе з цією людиною.
Якщо я ототожнюю себе з кимось, то це означає, що я будую свою
поведінку так, як будує її цей “інший”. Якщо ж я виявляю до нього
емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (відношуся до
неї співчутливо), але свою власну можу будувати інакше. І в тому, і в
іншому випадках помітним буде “врахування” поведінки іншої люди-
ни, але результат наших спільних дій буде різним: одна справа – зрозу-
міти партнера по спілкуванню, вставши на його позицію, інша справа
– врахувати його точку зору, але діяти по-своєму.
Рефлексія
З точки зору характеристики спілкування обидва розглянуті варіа-
нти вимагають розв’язання ще одного питання: як буде той, “інший”,
тобто партнер по спілкуванню, розуміти мене. Від цього буде залежати
наша взаємодія. Іншими словами, процес розуміння один одного
“ускладнюється” явищем рефлексії. Під рефлексією тут розуміється
усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером
по спілкуванню. Це вже не просто знання або розуміння іншого, але
знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзе-
ркальних відображень один одного, глибокого, послідовного взаємо-
відображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партне-
ра, причому в цьому внутрішньому світі в свою чергу відбивається мій
внутрішній світ.
Є деякі чинники, які заважають правильно сприймати і оцінювати
людей. Основні з них такі:
1. Невміння розрізнювати ситуації спілкування за такими ознака-
ми:
а) цілі і завдання спілкування людей в даній ситуації;
б) їх наміри і мотиви;
в) форми поведінки, відповідні для досягнення поставлених
цілей;
г) стан справ і самопочуття людей у момент спостереження за
ними.
2. Наявність заздалегідь заданих установок, оцінок переконань,
які є у спостерігача задовго до того, як реально почався процес
сприйняття й оцінювання іншої людини. Такі установки звичай-
но виявляються в думках типу “Що тут дивитися й оцінювати?
Я і так знаю...”
3. Наявність вже сформованих стереотипів, відповідно до яких
люди, що спостерігаються, заздалегідь відносяться до певної
категорії, і формується установка, що направляє увагу на по-
шук пов’язаних з нею рис. Наприклад: “Всі хлопчиська грубі”,
“Всі дівчата не щирі”.
4. Прагнення зробити передчасні висновки про особистість люди-
ни, що оцінюється до того, як про неї отримана вичерпна і до-
стовірна інформація. Деякі люди, наприклад, мають “готову”
думку про людину відразу ж після того, як в перший раз зустрі-
ли або побачили її.
5. Відсутність бажання і звички прислухатися до думки інших лю-
дей, прагнення покладатися тільки на власне враження про
людину, відстоювати його.
6. Відсутність змін у сприйнятті й оцінках людей, що відбувається
згодом з природних причин. Мається на увазі той випадок, коли
одного разу висловлені думки і думка про людину не змінюють-
ся, незважаючи на те, що нагромаджується нова інформація
про неї.