Главная | Обратная связь

Цивільною пронесу 225

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклу ник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших о які беруть участь у справі;

3) якщо є інші обставини, які викликають сумнів у йот об'єктиви та неупередженості (ст. 22 ЦПК).

На відміну від судді, участь секретаря судового засідання у су вому засіданні при попередньому розгляді даної справи в такій якості не є підставою для його відводу (ч. З ст. 22 ЦПК). За наявнос зазначених підстав секретар судового засідання зобов'язаний заяви самовідвід (ст. 23 ЦПК).

Закон не передбачає наслідків відводу секретаря судового зас^: ня. Задоволення клопотання про відвід звичайно призводить до кладення провадження у справі. Однак розгляд може бути продовжен якщо можна замінити відведену особу протягом невеликої перер^-у судовому засіданні. В ухвалі про відкладення розгляду справи м бути зазначений строк, упродовж якого буде здійснено заміну відвед ного секретаря судового засідання.

Обов'язки секретаря судового засідання визначаються як голо ючим у справі, так і законом, а саме Інструкцією з діловодства в мі цевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судо^-адміністрації України від 27 червня 2006 р. № 68, а також Інструкціє з діловодства в апеляційному загальному суді, затвердженою наказо Державної судової адміністрації України від 6 січня 2006 р. № 1.

Секретар судового засідання здійснює судові виклики і повідо лення, безпосередньо перед судовим засіданням перевіряє явку з'ясовує причини неявки осіб, яких було викликано до суду, і допові головуючому, забезпечує фіксування судового процесу технічним засобами і веде журнал судового засідання. ЦПК 1963 р. містив пр вило щодо обов'язкового ведення протоколу судового засідання. Одн широке застосування сучасних технічних засобів суттєво змінило п ложення, які встановлюють вимоги до такого процесуального доку мента. Передбачено, що одночасно з проведенням фіксування техніч ними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал суд" вого засідання. Оскільки одночасне виконання цих технічних функці у деяких випадках може бути ускладненим, наприклад при застосуван ні застарілих цифрових магнітофонів «Тритон», ст. 197 ЦПК, допо^-нюючи ст. 48 ЦПК, передбачає, що фіксування судового засіданн технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за роз порядженням головуючого інший працівник апарату суду. Ці ж особ

Глава VIII. Склад суду, апарат суду Відводи

■есуть відповідальність за результати роботи комплексу звукозапису, ■Обто за повноту та якість отриманих даних, повноту та якість архівних Ьііій даних, зобов'язані слідкувати за технічним станом обладнання ШЬого комплексу. Однак персональну відповідальність за працездат­ність обладнання комплексу звукозапису може нести лише особа, яка Пройшла відповідне навчання.

Порядок роботи з технічними засобами (фіксування судового за­сідання, повне або часткове відтворення технічного запису, повне або Шісткове роздрукування технічного запису, зберігання носіїв інфор­мації тощо) регламентується Інструкцією про порядок фіксування Судового процесу технічними засобами в загальних судах України, шткердженою наказом Державної судової адміністрації України від 21.07.2005 р. № 84, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України Р8.08.2005 р. за №868/11148.

Після розгляду справи або відкладення її на інший час на повістках осіб, викликаних до суду, відмічається час їх явки та час залишення і\. завіряється цей запис підписом секретаря судового засідання та іідбитком відповідного штампа суду.

Після закінчення судового засідання секретарем судового засідан­ня у терміни відповідно до процесуального законодавства складається, мі шисується і передається судді протокол судового засідання, якщо процес не фіксувався за допомогою технічних засобів. Протокол пере-ніряється та підписується суддею. Про строк виготовлення протоколу судового засідання повідомляються учасники процесу, сторони чи осо-Ли, що беруть участь у справі, які заявили клопотання про ознайом­лення з ним. З моменту одержання цього повідомлення вони мають право ознайомитись із протоколом та подати на нього зауваження гермін, визначений процесуальним законодавством України. Учас­ники процесу, сторони чи особи, які беруть участь у справі, можуть • л пі ознайомлені з протоколом судового засідання і мають право по­мпі свої зауваження на нього лише в тому випадку, коли судову спра-іу вже розглянуто по суті.

Також секретарем судового засідання ведеться журнал судового іасідання у разі, якщо судовий процес фіксується за допомогою тех­нічних засобів зв'язку, при якому не ведеться протокол судового засі-іання. Він підписується секретарем судового засідання невідкладно після судового засідання і приєднується до справи. Цей журнал судо-Юго засідання має містити в собі точне, ясне, послідовне викладення ІСІх дій, що вчинювалися в ході судового розгляду. У процесі розгляду

f 227

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

справи, у ході судового засідання головуючий передає секрета різного роду документи, які нерідко містять важливі відомості про ставини, що мають істотне значення для вирішення спору, з м додання їх до справи в момент її остаточного оформлення. Секретар судового засідання:

- підшиває до справи у хронологічному порядку документи, дані до справи в ході судового розгляду (у порядку їх надходженн протокол судового засідання, інші процесуальні документи суду;

- продовжує нумерацію аркушів справи та опис документів, містяться у справі;

- робить запис у журналі розгляду судових справ і матеріалів дею про результати розгляду лише тих справ, у яких ведеться прото судового засідання;

- про участь у справі народних засідателів робить відмітку у заз ченому вище журналі з вказівкою про кількість годин (справи окре го провадження);

- виписує виконавчі листи у справах, рішення в яких підляга негайному виконанню;

- після здійснення необхідних дій щодо оформлення завершен розглядом справи (не пізніше наступного дня після виготовлення п токолу судового засідання, у разі його ведення) передає справу зберігання в канцелярію суду.

Якщо розгляд цивільної справи відкладено з призначенням на ' ший день, то викликаним і присутнім у судовому засіданні особ вручаються відповідні повістки про виклик до суду, повідомлення а оголошується про це з роз'ясненням наслідків неявки під розписку окремому аркуші, що додається до протоколу (журналу) судового сідання. Особам, які не були присутніми в судовому засіданні, участь яких суд визнав необхідною, повістки про виклик їх до су, надсилаються не пізніше наступного дня.

Про відкладення розгляду справи та про день і час, на який пе~ несено розгляд справи, робиться відмітка в журналі розгляду судов справ і матеріалів суддею. Після відкладення розгляду справи секрет судового засідання оформляє справу. В обліково-статистичній карт на справу зазначається причина відкладення.

Секретар судового засідання може уточнювати зміст пояснень показань з метою їх правильного відображення у протоколі судово засідання.

Глава VIII. Склад суду, апарат суду. Відводи

Крім зазначеного, секретар судового засідання складає протокол | вчинення окремої процесуальної дії, яка проводилася поза судовим ІИсіданням, із зазначенням у ньому ряду відомостей, що передбачено мт. 200 ЦПК, який повинен бути оформлений не пізніше наступного І дня після вчинення такої дії. Цей протокол приєднується до справи.

—^^— § 5. Судовий розпорядник

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус І суддів» до штату апарату судів входять судові розпорядники. Стаття 153 цього ж Закону зазначає, що судові розпорядники забезпечують до­держання особами, що знаходяться в суді, встановлених правил, ви­конання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні. Судо-іч розпорядники керуються у своїй діяльності цим Законом, вимогами процесуального закону, відповідними правилами та інструкціями, роз­порядженнями голови суду та судді.

На виконання зазначених положень закону ЦПК України вперше 10 інших учасників судового процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, відносить судового розпорядника, у повноваженнях якого шкначальним є обов'язок забезпечувати організацію судового засідан-I ня, тобто сприяти суду у здійсненні правосуддя з цивільних справ І (ст. 49). Таким чином, судовий розпорядник є суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин і тому наділений у процесі певними правами й обов'язками.

>

Права та обов'язки судового розпорядника, поряд із наведеними у ЦПК, визначаються також Тимчасовим положенням про службу су­дових розпорядників та організацію її діяльності, затвердженим на Казом Державної судової адміністрації України від 21.04.2004 р. N" 51 /04'. Крім того, діє Інструкція про порядок забезпечення старши­ми судовими розпорядниками та судовими розпорядниками проведен­ня судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами, за­тверджена наказом Державної судової адміністрації України від І Х.10.2004 р.№ 182/04.

Зазначені документи регулюють організацію діяльності служби судових розпорядників у судах загальної юрисдикції, умови та порядок ВИ конання старшими судовими розпорядниками їхніх обов'язків та повноважень.

¹ Закон і бізнес. - 2004. - 13-19 листоп. (№ 46).

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Для виконання своїх професійних обов'язків судовий розпо ник:

- забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує нього учасників процесу;

- з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під судового засідання визначає можливу кількість присутніх у залі с вого засідання;

- ОГОЛОШУЄ Про ВХІД І ВИХІД Суду Та ПрОПОНуЄ ВСІМ ПрИСуТНІМ В'

ти;

- слідкує за додержанням присутніми порядку у залі судового за] сідання;

- виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

- під час судового засідання приймає від учасників цивільно процесу та передає суду документи та інші матеріали. Зазначене є обов'язком осіб, які беруть участь у справі, а саме передавати доку менти на інші матеріали через судового розпорядника (ч. 4 ст. 162 ЦПК);

- запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

-виконує інші доручення головуючого, пов'язані із створення!* умов, необхідних для ведення справи.

Наприклад, практикується, що судовий розпорядник разом із від­ділом охорони готує зали судових засідань, бере участь у забезпеченн фіксування судового процесу технічними засобами, забезпечує графі* виклику свідків, сприяє в забезпеченні їх явки, займається розміщенням допитаних і недопитаних свідків у відповідних приміщеннях, забез печує ознайомлення з протоколом судового засідання осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності судовий розпорядник може брати участь у судовому засіданні як секретар судового засідання, заміщати інших працівників суду тощо.

Вимоги судового розпорядника, пов'язані з виконанням обов'язків, передбачених безпосередньо ЦПК, є обов'язковими для учасників процесу.

На нашу думку, невиконання учасниками процесу розпоряджень судового розпорядника, які виходять від головуючого у справі, можуть привести до застосування заходів процесуального примусу (глава 9 розд. І ЦПК).

Глава VIII. Склад суду, апарат суду. Відводи

У структурі апаратів судів утворюються підрозділи — служба су->вих розпорядників, які підпорядковані головам відповідних судів. і складу підрозділів служби входять за посадами судові розпорядни-та старші судові розпорядники. На посаду судового розпорядника шзначається особа, яка має повну або базову вищу юридичну освіту освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче бакалавра, без вимог до іажу роботи. На посаду старшого судового розпорядника признача-н.ся особа, яка має повну вищу юридичну освіту за освітньо-квалі-)ікаційним рівнем спеціаліста або магістра та стаж роботи за фахом державній службі не менше двох років.

Судові розпорядники забезпечуються спеціальним форменим одя-)м, зразки якого затверджуються Головою ДСА України за погоджен­ім із Радою суддів України.

Судові розпорядники не можуть бути залученими до виконання функцій, не передбачених посадовими інструкціями та Тимчасовим юложенням.

Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядають-

судом у тому самому процесі¹. Про це також зазначено в ч. 5 ст. 160

ІПК, де вказується, що, розглянувши скарги на дії чи бездіяльність

;удового розпорядника стосовно виконання покладених на нього

юв'язків, головуючий постановляє ухвалу. Зазначена ухвала оскар-

д пню не підлягає, оскільки не перешкоджає рухові процесу, однак

і.шсречення на цю ухвалу можуть бути включені до апеляційної скар-

іи на рішення суду.

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 12 липня 2005 р. № 79 затверджено Норми комплектування судів за-і і 11.мої юрисдикції посадами старших судових розпорядників та су­дових розпорядників.

Оптимальним критерієм комплектування місцевих загальних та у испіалізованих судів посадами судових розпорядників є співвідно­шення однієї посади розпорядника до двох посад суддів та одна по­сада старшого розпорядника в апараті суду.

Апеляційні суди комплектуються посадами судових розпорядників у співвідношенні одна посада судового розпорядника до трьох посад суддів та одна посада старшого судового розпорядника в апараті суду.

' Приклади таких оскаржень див.: Луспеник, Д. Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ (складання судових процесуальних документів за Новим ЦПК України) [Текст] / Д. Д. Луспеник. - X.: Харків юрид., 2005. - С 153-154.

 

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

§ 6. Відвід судді та працівників апарату судів

Інститут відводу заінтересованих у результаті справи суддів г рантією об'єктивності дослідження фактичної сторони справи. Він важливе значення для реалізації демократичних принципів цивільн< процесу, сприяє ефективному розгляду справи. Застосування проце( альних правил про самовідвід перешкоджає затягуванню процесу і безпечує правильне вирішення спору.

Відповідно до ст. 20 ЦПК суддя не може брати участі в розглі справи і підлягає відводу (самовідводу) у таких випадках:

якщо під час попереднього вирішення цієї справи він брав учас у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, кретар судового засідання;

якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розпи справи;

якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружі батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, стра, дід, баба, онук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони інших осіб, які беруть участь у справі;

за наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивно( та неупередженості судді;

якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду cnj ви, встановлений ч. З ст. 11^і ЦПК.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї близькими родичами між собою.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстаї не може брати участі в розгляді цієї ж справи в судах апеляційної і саційноїінстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а' само в новому розгляді її судом першої інстанції після скасування п( переднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційне інстанції, не може брати участі у розгляді цієї ж справи в судах кас* ційної і першої інстанції, у перегляді справи Верховним Судом Ук їни, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи ноі го рішення апеляційного суду.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді касаційної ін­станції, не може брати участі в розгляді цієї ж справи в суді першої чи

Глава VIII. Склад суду, апарат суду. Відводи

сляційної інстанції, у перегляді справи Верховним Судом України, акож у новому її розгляді після скасування рішення або ухвали суду

аційної інстанції.

Суддя, який брав участь у перегляді справи Верховним Судом

аїни, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суді пер­шої, апеляційної чи касаційної інстанції.

За наявності будь-якої з перелічених підстав суддя зобов'язаний

ІВявити самовідвід. На тих же підставах судді може бути заявлено від-

мі і особами, які беруть участь у справі. При цьому слід враховувати,

ию самовідвід — це обов'язок судді, а клопотання про відвід — право

часників цивільного процесу.

Установлюючи правило про самовідвід, законодавець виходить із юго, що є випадки, коли певним учасникам процесу відомі підстави і ія відводу, передбачені законом. Норма про самовідвід гарантує не­упередженість здійснення правосуддя, попереджає можливість скасу­вання рішень за мотивами незаконності складу суду, заінтересованос-іі певних суб'єктів, що з'ясувалися під час перегляду справи вище-І іоящими інстанціями.

Серед передбачених законом підстав для відводу (самовідводу) цеякі мають безумовний характер: участь судді в попередньому роз­гляді справи як свідка, перекладача, представника, секретаря судового [всідання; родинні відносини між суддями або між суддею та іншими учасниками процесу.

Якщо заява про відвід обґрунтовується іншими обставинами, суд має з'ясувати, чи достатні вони для того, щоб піддати сумніву об'єктивність особи, якій заявлено відвід.

Коли суддя не заявив самовідводу, то відвід йому можуть заявляти особи, які беруть участь у справі. Він може бути як усним, так і пись­мовим (у вигляді окремого документа). Зміст усного відводу заносить­ся до протоколу судового засідання, а письмовий відвід додається до матеріалів цивільної справи.

Право заявити відвід повинне реалізовуватися відповідно до по­рядку, встановленого законом. Відвід (самовідвід) повинен бути моти­вованим і заявленим до початку з'ясування обставин у справі та пере­вірки їх доказами. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволя­ється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх до­казами. Отже, заявляти про відвід слід у підготовчій частині судового розгляду.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Нічим не підтверджена вимога відводу судді не може бути з волена. Особа, яка порушує клопотання про відвід, має надати док; що обгрунтовано б підтверджували її вимогу, і вказати, внаслідок я причин вона не могла своєчасно заявити відвід. Наприклад, заінтерес ваність у справі судді, яку було виявлено в ході процесу і про яку явник раніше не знав.

Коли вказані підстави стали відомі суду після початку з'ясув обставин у справі та перевірки їх доказами, суд зобов'язаний пові мити про них у судовому засіданні для вирішення питання про відв заслухавши попередньо думку осіб, які беруть участь у справі.

Суд може і повинен задовольнити відвід, хоча і заявлений пізні якщо заявник не знав і не міг знати про обставини — підстави для в воду. Коли це не буде доведено, суд відмовляє в задоволенні клопотан

Якщо суд з'ясує, що має місце навмисне невчасно подана заява відвід заінтересованої особи, то це може бути розцінено ним як сві ме затягування процесу, зловживання своїми процесуальними права

Обставини, що є підставами для відводу, можуть бути відомі початку судового засідання. У такому разі їх слід ураховувати п формуванні складу суду для розгляду даної справи. До складу суду повинні включатися особи, які підлягають відводу. Коли ж підст виявлені під час судового засідання, питання про відвід вирішуєть відповідно до правил ЦПК.

До складу суду не можуть входити судді, які раніше брали учаї у розгляді даної справи як будь-який інший суб'єкт цивільного п цесу або займали у процесі інше процесуальне становище. Закон бороняє також виконувати одночасно обов'язки судді і будь-якого і шого учасника процесу.

Найчастіше підставами для відводу суддів є пряма або побічна інтересованість у результаті справи чи інші обставини, що виклика сумнів у беззастережності суддів. Відсутність заінтересованості у зультаті справи — найважливіша гарантія об'єктивного та неупе дженого розгляду справи. За наявності заінтересованості у справі су, не може брати участь у її розгляді. Закон, ураховуючи складність і різ номанітність життєвих явищ, не перелічує всіх можливих підстав відводу, тому ЦПК дає лише загальне формулювання принципово характеру. Однак особа, яка заявляє відвід судді, має навести абсол но конкретні факти, що свідчать про необхідність застосування статті 20 ЦПК. Недостатньо обгрунтована заява про відвід судді не може бути підставою для відводу.

Глава VIII. Склад суду, апарат суду. Відводи

Так, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 червня •80 р. скасовані постановлені по справі судові рішення у спорі про іво власності на будинок між гр-ми Ф. та С, а справа направлена до штавського обласного суду для розгляду по першій інстанції.

Ухвалою судової колегії у цивільних справах Полтавського об-

існого суду від 25 серпня 1980 р. задоволено клопотання Ф. про

івід складу суду, а справу направлено до Верховного Суду України

визначення підсудності. У протесті заступника Голови Верхов-

іго Суду України ставиться питання про скасування ухвали як

'становленої всупереч вимогам закону. Протест підлягає задоволен-

з таких підстав.

Суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу імовідводу) з підстав, передбачених ст. 18 ЦПК. Проте клопотання '. про відвід не містить будь-яких доводів про неможливість розгляду іави наявним складом суду. Крім того, позивач заявив відвід усьому іаду Полтавського обласного суду, що суперечить вимогам закону. Іроте судова колегія в цивільних справах обласного суду, задоволь­нивши це клопотання, порушила вимоги ст. 18 ЦПК.

Ухвала про задоволення клопотання про відвід складу суду під­лягає скасуванню, оскільки не відповідає вимогам закону. Керуючись і іаттями 336, 337 ЦПК, судова колегія у цивільних справах Верхов­ної о Суду ухвалила: протест заступника Голови Верховного Суду за­довольнити, ухвалу судової колегії в цивільних справах Полтавського обласного суду від 25 серпня 1980 р. скасувати¹.

Суддя не має права розглядати й вирішувати справу в таких ви­падках:

якщо йому даним правопорушенням завдано моральної, фізичної |бо майнової шкоди незалежно від того, позовні вимоги заявлені ним особисто чи ні;

якщо він на підставі закону має нести матеріальну відповідальність Ю шкоду, заподіяну відповідачем, незалежно від того, чи був він при-іягнутий як відповідач;

якщо він є очевидцем правопорушення або викликався як свідок, Иссперт, перекладач у справі, навіть якщо у справі відсутні протокол його допиту, складений від його імені висновок експерта, протокол процесуальної дії, інші матеріали, де зазначено, що він брав участь у справі як експерт, перекладач;

¹ Див.: Комаров, В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосу­вання [Текст] / В. В. Комаров. - X., 1993. - С. 24-25.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

якщо він брав участь у даній справі як прокурор, законний пр ставник, представник позивача чи відповідача;

якщо він є родичем позивача (навіть у тих випадках, коли остан помер);

якщо він є родичем осіб, які у даній справі можуть бути позива ми, притягнуті як відповідачі або згідно з законом зобов'язані п~ ставляти права позивача чи відповідача.

Суддя вважається заінтересованою особою і тоді, коли на йо права та обов'язки чи на права та обов'язки його родича може впл нути рішення суду (наприклад, якщо він або його родич є спадкоємця ми за законом у спорі про спадок між спадкоємцями).

Таким чином, пряма заінтересованість судді можлива у випадю коли він особисто виступає (чи вправі виступати) стороною або я третя особа у справі чи може отримати будь-яку безпосередню кори від позитивного вирішення справи. Виявити побічну заінтересовані іноді доволі складно і для цього необхідно враховувати сукупніс фактів, які навіть можуть виходити за межі конкретної справи.

Крім заінтересованості, як мотив відводу закон наводить і ін обставини, що викликають сумнів в об'єктивності та неупереджено ті судді, наприклад, дружні або неприязні стосунки судді з однією сторін, підтверджені посиланнями на певні факти. Іншим прикладо може бути ситуація, коли суддя висловив свою думку по суті справ ще до початку її розгляду, чим виявив своє ставлення до результа справи. З метою виключення проявів упередженості та необ'єктивно в ході судового розгляду суддя зобов'язаний утримуватися від висло лювання будь-яких оцінок та висновків по суті справи, що розгляд ється, аж до моменту, поки суд ніде до нарадчої кімнати для постано ляння рішення (ухвали). У противному разі такі обставини є підстав ми для відводу судді і відповідно для передачі справи іншому судд^: оскільки інше перешкоджало б реалізації конституційного права гро мадян на захист їх прав і законних інтересів незалежним та неупер дженим судом.

Стаття 21 ЦПК містить дуже важливе правило, згідно з яким ви ключається можливість повторної участі судді у розгляді справи. Суд­дя не може входити до складу суду вищестоящої інстанції, яка пере­глядає постановлену за його участю судову постанову. Суддя, яки входив до складу вищестоящого суду, що повернув справу на повторни розгляд, не може брати участі в новому розгляді тієї самої справи в нижчестоящому суді.

Глава VIII. Склад суду, апарат суду. Відводи

І

Повторна участь судді в тій самій справі може мати негативні на-підки. Це пов'язано з можливістю формування у судді, який раніше ирішував справу, вже визначеної чіткої позиції щодо суті справи, що, свою чергу, може обумовити його упереджене ставлення і вплинути а результат справи при повторній участі в її розгляді. Разом з тим виконання вказівок вищестоящої інстанції нерідко ризводить до необхідності постановляння рішення, протилежного остановленому при попередньому розгляді справи, а це може ство-ити передумови для сумніву в неупередженості судді. Суддя, який брав участь у винесенні судової постанови, не може входити до складу суду як вищестоящої інстанції, що буде перевіряти правильність постанови, так і нижчестоящої інстанції, куди справу буде передано на новий розгляд. Інакше кажучи, не можна ані здійснювати контроль за своїми власними діями, ані виконувати свої ж вказівки.

Наведене можна простежити у справі гр-ки Пускай за позовом про поділ майна колгоспного двору. Рішенням суду Братського району Миколаївської області від 20 квітня 1963 р. їй виділено будинок, сарай і льох, а на користь відповідача стягнуто з неї грошову компенсацію в сумі 500 крб.

Ухвалою судової колегії Миколаївського обласного суду від 20 гравня 1965 р. дане рішення було скасоване, а справу направлено на

»

новий розгляд. Президія Миколаївського обласного суду скасувала ухвалу і постановою від 12 червня 1965 р. справу направила на новий касаційний розгляд. Ухвалою судової колегії Миколаївського обласно­го суду від 26 липня 1965 р. рішення суду залишено без змін.

У протесті заступника Голови Верховного Суду України ставиться питання про скасування ухвали обласного суду від 20 травня 1965 р. і наступних судових рішень з направленням справи на новий касацій­ний розгляд. Протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 21 ЦПК суддя, який брав участь у розгляді спра­ви в суді другої інстанції, не може брати участі в розгляді тієї ж справи у порядку судового нагляду, не може брати участі у розгляді тієї самої справи у суді першої інстанції.

Проте дану справу судовою колегією обласного суду 20 травня та 26 липня 1965 р. і президією обласного суду 12 червня 1965 р. розгля­нуто з порушенням вимог ст. 21 ЦПК.

Отже, оскільки в належному складі справа в касаційному порядку Не розглядалася, ухвала судової колегії Миколаївського обласного суду ВІД 20 травня 1965 р. і наступні судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Тому судова колегія ухвалила: протест заступника Голови Верх» ного Суду України задовольнити; ухвалу судової колегії Микола! ського обласного суду від 20 травня 1965 р. і наступні судові ріше» скасувати, а справу направити обласному суду на новий касаційні розгляд¹.

Поряд із цим у постанові Пленуму Верховного Суду України в 21.12.1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуальні го законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанці роз'яснюється, що правила щодо недопустимості повторної уча судді в розгляді справи не виключають можливості повторної уча судді у розгляді справи по першій інстанції в разі скасування прийн; тої за його участі ухвали, якою не закінчувалося провадження у сіг ві (відмова у прийнятті позовної заяви, залишення заяви без ру: і повернення заяви, відкладення розгляду справи, зупинення пров дження у справі, залишення позову без розгляду тощо).

Отже, відмову у прийнятті заяви суддею, який раніше відмовл даній особі у прийнятті заяви, не може бути визнано повторною уча тю судді в розгляді справи, забороненою Цивільним процесуаль кодексом.

Саме така ситуація склалася при судових розглядах наступи справи. У листопаді 1998 р. Б. звернувся до Севастопольського міс кого суду із позовом до Ленінського районного суду м. Севастопо. про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що цим рі йонним судом були необгрунтовано об'єднані в одне провадження йо позови про скасування наказів, виданих відкритим акціонерним това риством «Корал», і про поновлення на роботі в цьому товаристві а також порушено строки розгляду справи. Цим йому було завдай моральну шкоду.

Ухвалою судді Севастопольського міського суду від 16 квітня 1999 р у прийнятті позовної заяви Б. було відмовлено.

Позивач подав скаргу, в який просив скасувати зазначену ухвалу посилаючись на її необґрунтованість. Судова колегія в цивільних спра­вах Верховного Суду України скаргу залишила без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтями 126, 129 Конституції України судді при здійснен ні правосуддя незалежні, підкорюються лише закону і вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Однією з основних конституційних

¹ Див.: Комаров, В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосу­вання [Текст] / В. В. Комаров. - X., 1993. - С. 22-23.

Глава VIII. Склад суду, апарат суду. Відводи

:ад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскар-їння рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. 129).

Відповідно до зазначених положень Конституції рішення суду і дії Jo бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних прийняттям заяви, порушенням справи, її підготовкою та розглядом судовому засіданні) можуть оскаржуватись у визначеному порядку І суду першої інстанції із заявами про зобов'язання суддів до вчинен-певних процесуальних дій, що одночасно порушило б і принцип їзалежності суддів, і заборону втручатись у вирішення справи неза-їжним судом.

Статтею 62 Конституції України та Законом «Про порядок відшко-^вання шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів ншання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. ізначено виключні підстави і порядок відшкодування шкоди, заподі­тої при здійсненні правосуддя, який виключає можливість розгляду ірави в порядку цивільного судочинства.

Пленум Верховного Суду України ви. 16 постанови від 01.11.1996 р.

(» 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні право-

уддя» роз'яснив, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна при

пйсненні правосуддя, відшкодовується державою відповідно до ст. 62

конституції України лише безпідставно засудженій особі в разі скасу-

іння вироку як неправосудного.

Таким чином, до суду чи до судді не може бути пред'явлено позову і дії, вчинені при здійсненні правосуддя, а заяви і скарги не підлягають розгляду в судах першої інстанції, оскільки помилки, допущені при здійсненні правосуддя, усуваються в іншому судовому порядку.

Ураховуючи наведене, суд відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК 1963 р. обгрунтовано відмовив Б. у прийнятті позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦПК суддя, який брав участь у розгляді цивіль­ної справи по першій інстанції, не може брати участі в розгляді цієї ж самої справи в касаційному порядку або в порядку нагляду, а так само і в новому розгляді справи по першій інстанції в разі скасування рішення, постановленого за його участю. Оскільки суддя Севастополь-і і.кого міського суду не постановив рішення по суті спору, повторний розгляд ним питання про прийняття позовної заяви не є порушенням вимог ст. 21 ЦПК.

Виходячи з наведеного і керуючись ст. 326 ЦПК 1963 p., судова КО іегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу Б. за-

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

лишила без задоволення, а ухвалу судді Севастопольського місьі суду — без зміни¹.

Закон дозволяє судді повторно брати участь у розгляді справи в тієї самої апеляційної чи касаційної інстанцій. Так, суддя, який брав учг в апеляційному розгляді справи та постановленні ухвали про передачу | на новий розгляд в суд першої інстанції, може знову розглядати даі справу за апеляційною скаргою або поданням на нове рішення.

Питання про заявлений відвід або самовідвід розглядається в м< жах суворого дотримання процесуальної форми, встановленої закош (ст. 24 ЦПК). У разі заявления відводу суд повинен вислухати осо( якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думі осіб, які беруть участь у справі.

Питання про відвід вирішується судом, що розглядає справу, в ні радчій кімнаті з постановлянням ухвали. Питання про відвід, заявлені декільком суддям або всьому складу суду, вирішується простою білі шістю голосів.

Обмін думками у зв'язку з заявою про відвід, що надійшла, має п| ходити до того, як суд піде в нарадчу кімнату. Суддя, який має бажані надати пояснення з приводу свого відводу чи самовідводу, може зробі ти це в залі судового засідання. Надання таких пояснень — право, а ж обов'язок особи, якій заявлено відвід. Вона взагалі може не давати жод них пояснень, не заперечуючи доводів тієї особи, яка заявила відвід.

Закон чітко встановлює склад суду, що вирішує заявлений відвц або самовідвід. Питання вирішується лише в нарадчій кімнаті, чиї гарантується відсутність стороннього впливу на суддів. Порушені цих правил є підставою для скасування судових рішень.

Так, 19 червня 1970 р. прокурор м. Феодосії пред'явив позов де гр-на Чекаліна про стягнення 237 крб на користь Феодосійської будівельно-монтажної дільниці тресту «Південторгбуд». В обгрунту­вання позовних вимог він послався на те, що відповідач, працюючи майстром, недбало ставився до своїх службових обов'язків, що при­звело до недостачі лісу і цементу.

Порушена проти Чекаліна кримінальна справа закрита проваджен­ням на підставі ст. 7 КК.

Оскільки Чекалін відмовився добровільно відшкодувати збитки, прокурор просив стягнути з нього вказану суму.

Рішенням суду м. Феодосії від 14 липня 1970 р. позов задоволено частково в сумі 218 крб. Судова колегія Кримського обласного суду ухвалою від 5 серпня 1970 р. рішення суду залишила без змін.

¹ Вісн. Верхов. Суду України. - 1999. - № 6 (16). - С 9-10. 240

 

Глава VIII. Склад суду, апарат суду Відводи

У протесті заступник Голови Верховного Суду просив судове рі-I шсння скасувати і справу надіслати на новий розгляд. У протесті також Ііазначається, що суд допустив істотне порушення норм процесуально-I го права. Вони полягали в тому, що в судовому засіданні відповідач шявив відвід складу суду. Відповідно до вимог ст. 22 ЦПК питання про | підвід суд має вирішити в нарадчій кімнаті і постановити про це ухва­лу. Суд же, порушуючи вимоги закону, вирішив це питання в судовому І 'іасіданні і ухвали з цього приводу не виніс.

Отже, оскільки суд не повністю з'ясував обставини справи і допус­ти істотне порушення норм процесуального права, його рішення не може залишатися в силі. Судова колегія обласного суду, залишивши таке рішення без зміни, порушила вимоги ст. 312 ЦПК 1963 p., отже, й ухва­ла судової колегії підлягає скасуванню. Президія постановила: протесі іаступника голови Верховного Суду України задовольнити, рішення суду м. Феодосії та ухвалу судової колегії у цивільних справах Кримського обласного суду скасувати. Справу повернути до суду на новий розгляд.

Після того, як вирішено питання про відвід або самовідвід судді, шіникає необхідність призначення нового складу суду.

Згідно зі ст. 25 ЦПК у разі задоволення заяви про відвід судді, яким справа розглядається одноособово, справа розглядається в тому ж суді, але іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ч. З СТ. 11^і ЦПК.

У разі задоволення заяви про відвід судді або всього складу суду,

якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому

ж суді тим же кількісним складом колегії суддів без участі відведеного

судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встанов-

іеному ч. З ст. 11^і ЦПК.

Як правило, у зв'язку з відводом судді вирішення справи відклада-• 11.ся з таким розрахунком, щоб знову призначені члени суду мали (могу ознайомитися з матеріалами справи. Коли суддя відводиться після початку судового розгляду, заміна його без відкладення справи можлива за умови, що новий член суду був присутній у залі судового іасідання і знає, що відбувалося до відводу судді.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності під-і і;їв, що обумовлюють недопустимість повторної участі судді в розгляді Справи (ст. 21 ЦПК), неможливо утворити новий склад суду для розгляду Справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи в по­рядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.

Відповідні процесуальні правила передбачені також для відводу секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача

24,

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

(ст. 22 ЦПК). Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, п кладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають від з підстав, зазначених у ст. 20 ЦПК.

Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі у розгля справи, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або іншій залежно від осіб, які беруть участь у справі;

2) з'ясування обставин, які мають значення для справи, виході за межі сфери його спеціальних знань.

При цьому участь секретаря судового засідання, експерта, спеці ліста, перекладача у судовому засіданні при попередньому розгля даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерт спеціаліста, перекладча не є підставою для їх відводу.

і Питання для самоконтролю

1. Якими є специфічні ознаки правосуб'єктності органів с вої влади?

2. Чим розрізняється правосуб'єктність судів, що належать різних ланок судової системи?

3. Визначте сутність предметних та функціональних повн важень судів.

4. У якому складі суду розглядаються справи в судах пер інстанції?

5. Яким є склад суду в судах апеляційної та касаційної інста

6. Визначте порядок вирішення питань колегією суддів.

7. Визначте функціональні обов'язки помічника судді.

8. Якими є повноваження консультанта суду?

9. Визначте процесуальне становище секретаря судового сідання.

10. Назвіть основні права і обов'язки секретаря судового засі дання.

11. Визначте склад обов'язків судового розпорядника.

12. У якому порядку розглядаються скарги на дії судового ро порядника?

13. Яким є призначення інституту відводу суддів?

14. Назвіть підстави для відводу суддів.

15. Який порядок вирішення заяви про відвід передбачено п цесуальним законодавством?

16. Визначте наслідки відводу судді.

Глава IX. Цивільна юрисдикція

Глава IX шшшшшмшшшшш^шшшш—шшшш—ш—

Цивільна юрисдикція

.^-^- § 1. Поняття цивільної юрисдикції

Відповідно до Конституції України правосуддя в Україні здійсню­ється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі право­відносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції).

Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Еволюція судової юрисдикції у контексті реформування судоустрою та судочинства здійснювалась у напрямі конституалізації необмеже­ності судової юрисдикції у судочинстві. Так, згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від І листопада 1996 р. «Про за­стосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширю­ється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди розгляда­ють усі спори про захист прав і свобод громадян.

У правових позиціях судової колегії в цивільних справах Верхов­ного Суду України зазначено, що конституційне положення щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини означає насампе­ред, що провадження в порядку цивільного судочинства здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, а також що недодержання існуючого порядку попереднього судового розгляду деяких спорів саме по собі не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист¹.

Висновок Конституційного Суду України стосовно необмеженості судової юрисдикції міститься в рішенні у справі за конституційним зверненням жителів м. Жовті Води щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Так, суб'єкти права на консти­туційне звернення в січні 1997 р. звернулися до Жовтоводівського

¹ Див.: Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ: 1. Загальні положення цивільного процесуального законодавства [Текст] // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1998. - № 8. - С 124.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

міського суду (Дніпропетровська область) із позовними заявами Кабінету Міністрів України про виконання зобов'язання за облігаці ми Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. та відшкоду ня моральної шкоди.

Ухвалами судді Жовтоводівського міського суду було відмовле у прийнятті позовних заяв як таких, що не підлягають розгляду в су, відповідно до п. 1 ст. 136 ЦПК. Відмова у прийнятті позовних заяв б; обґрунтована тим, що визначення порядку, умов викупу та компенс втрат від знецінення цінних паперів, облігацій Державної цільо безпроцентної позики 1990 р. є компетенцією Кабінету Міністр України і спори з цих питань судам не підвідомчі.

У рішенні по цих справах Конституційний Суд України зазнач що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожно гарантується захист прав і свобод у судовому порядку і суд не м відмовити у правосудді, якщо громадянин України, особа без гро дянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушують створено або створюються перешкоди для їх реалізації або ма місце інші обмеження прав і свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформ них відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на довий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може б обмежене.

Частину 2 ст. 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що ви­никають у державі. До правовідносин, на які поширюється юрисдикція судів, належать також правовідносини, що виникли з факту придбання громадянами України облігацій Державної цільової безпроцентної по­зики 1990 p., щодо яких відповідно до Закону України «Про державні гарантії заощаджень громадян України» від 21.11.1996 р. Україна взя­ла на себе зобов'язання про компенсацію реальної вартості знецінених державних цінних паперів¹.

Захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів гро­мадян та організацій здійснюється не тільки загальними і спеціалізо-ванними судами, Конституційним Судом України, а й Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Рес­публіки Крим, органами місцевого самоврядування, третейськими

¹ Див.: Конституційний Суд України: рішення, висновки - 1997-2001 [Текст]. -К. :ЮрінкомІнтер,2001.-С. 114-117.

Глава ЇХ. Цивільна юрисдикція

дами, громадськими організаціями, нотаріусом, а в передбачених коном випадках — в адміністративному порядку (статті 16-18 ЦК). ім того, особа має право на самозахист свого цивільного права та ава іншої особи (ст. 19 ЦК). У випадках, передбачених (Ж, особа є право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та ресів до органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 19 СК). Трудові спори, ім суду, розглядають комісії по трудових спорах (ч. 1 ст. 221 КЗпП). мельні спори вирішуються судами, органами місцевого самовряду-ння та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ч. 1 . 158 ЗК). Кожний з органів чи посадових осіб може захищати тільки цивільні права, які віднесені до їх повноважень. Але пріоритет за-сту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте-сів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів дер-ви належить судовій формі.

Питання про розмежування повноважень між судами та іншими органами по захисту цивільних прав раніше вирішувалось інститутом судової підвідомчості, в якому були закріплені загальні правила відне­сення до відання суду тих чи інших цивільних справ. Так, відповідно до ст. 24 ЦПК 1963 р. судам були підвідомчі справи по спорах, що ви­никали з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідно­син, якщо хоча б однією зі сторін у спорі був громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів відносилось законом до відання інших органів. Усі інші справи вирішувались іншими органами цивіль­ної юрисдикції. Із прийняттям Конституції України інститут підвідом­чості втратив свою функцію, оскільки, виходячи зі змісту статей 55, 124 Конституції України, усяка заінтересована особа має право звер­нутися до суду за захистом будь-яких порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. На свій розсуд вона може звернутися за захистом своїх прав і до іншого органу цивільної юрис­дикції. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за консти­туційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Тор­говий Дім "Кампус Коттон клаб"» щодо офіційного тлумачення по­ложення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 за­значено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поши­рення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у дер­жаві, необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-иравовими актами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не

 

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовім захист¹.

У цьому зв'язку слід зазначити, що інститут підвідомчості за своєю сутнісною природою не відповідав Конституції України, оскільки вон закріпила необмежену юрисдикцію судів, а конструкція підвідомчості ґрунтувалась на засадах поділу юрисдикції, коли цивільні справи роз глядалися не лише судами, а й іншими органами і коли сиостерігалос таке явище, як дифузія судової влади, оскільки по суті правосудн функції здійснювали не лише судові органи, а сфера повноважень суді була обмежена².

Незважаючи на існуючу судову практику щодо застосування ст. 12 Конституції України, поняття судової юрисдикції, у тому числі і ци вільної юрисдикції, є не досить визначеним. Це пов'язано перш за все з тим, що в процесуальному законодавстві не міститься легального визначення судової юрисдикції. Більше того, в деяких нормативних актах вона ототожнюється з підвідомчістю (ст. 12 ГПК, ст. 6 Закон України від 11 травня 2004 р. «Про третейські суди»).

Доктринально юрисдикцію слід визначати в контексті сутнісної ха рактеристики судової влади і правосуддя в цивільних справах. Зміст правосуддя зводиться до визначення відповідного виду й обсягу суб'єктивних прав і юридичних обов'язків осіб при вирішенні цивільно справи судом. При здійсненні правосуддя реалізуються конкретні юрис дикційні повноваження суду. Щодо цього можна зазначити, що судова юрисдикція є суттєвою ознакою судової влади. Вона пов'язана з право­суддям і по суті є повноваженням зі здійснення правосуддя органами су­дової влади. Юрисдикція тим самим визначає специфіку судової влади і є її предметною характеристикою на відміну від законодавчої та виконавчої. Крім того, судова юрисдикція здійснюється за наявності певних умов — наявність спору про право; процесуальна форма вирішення справи; осо­блива природа рішень суду як органу судової влади³.

Юрисдикція тісно пов'язана з компетенцією. Більше того, інколи вони ототожнюються яку теорії, так і в законодавстві. Так, гл. 2 розд. 1

¹ Юрид. вісн. України. - 2002. - № 30 (370). - С 23.

² Див.: Комаров, В. Новелізація цивільного процесуального законодавства та за­
сади нового Цивільного процесуального кодексу України [Текст] / В. Комаров // Вісн.
Акад. прав, наук України. - 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). - С 477.

³ Див.: Комаров, В. В. К проблеме о конституционных основаниях гражданского
судопроизводства [Текст] / В. В. Комаров // Современная доктрина гражданского,
арбитражного процесса и исполнительного судопроизводства: Теория и практика. -
Краснодар ; СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - С. 96.

Глава IX. Цивільна юрисдикція

«гнівається «цивільна юрисдикція, а ст. 15 ЦПК — компетенція судів № ю розгляду цивільних справ. На наш погляд, поняття «юрисдикція» имГязане із суміжним поняттям «компетенція», але їх ототожнювати н можна. За своїми суттєвими ознаками юрисдикція характеризує \ кжу владу з точки зору повноважень суду щодо розгляду і вирішен­ім цивільних справ. Що стосується компетенції, то вона є більш ши-жим поняттям. Деякі автори вважають, що судова компетенція зводиться до право-гності суду, що вона є умовою, за наявності якої суд може здійснювати ЮЮ діяльність. При цьому процесуальна правоздатність суду збігається і його дієздатністю і виникає одночасно з організацією суду¹.

З такою думкою погодитися важко, оскільки суд у цьому випадку прирівнюється до положення учасників цивільного процесу. Суд, по-исрше, є органом судової влади, а інші учасники процесу займають щодо Цього підвладне положення. По-друге, правоздатність визначається як ибстрактна можливість мати всі можливі цивільні права й обов'язки. v чв'язку з цим відносно суду слід говорити не про його можливість бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, а про існуючі про­цесуальні права і обов'язки суду, тобто компетенцію.

Компетенція визначає перш за все функції суду при здійсненні правосуддя. У цьому розумінні змістом компетенції суду є здійснення ним правосуддя по цивільних справах. У загальному вигляді така функція проголошена у ст. 124 Конституції України: правосуддя в Укра­пи здійснюється виключно судами.

Крім функцій, змістом компетенції суду в цивільному процесі І повноваження суду щодо предметів його ведення, тобто об'єктів, на и к і поширюється судова влада. Таким об'єктом згідно зі ст. 124 Кон-I гитуції України є всі правовідносини, що виникають у державі. По Суті це і є предметна юрисдикція (юрисдикційні повноваження суду). До змісту компетенції входить також і метод судової діяльності » реалізації судової влади. Згідно зі ст. 1 ЦПК таким методом є спра-иедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних чірав у відповідності до законодавства про цивільне судочинство. Його ій иікретний зміст становлять численні процесуальні засоби і способи, що містяться в ЦПК і використовуються судом при розгляді справ рі иіих видів судочинства.

¹ Див.: Чечот, Д. М. Избранные труды по гражданскому процессу [Текст] І Д. М. Че-101 СПб. : Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. - С. 103.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

Таким чином, на наш погляд, компетенція характеризує орган су­дової влади з точки зору системи його повноважень і ролі як органу правосуддя. Вона складається із функцій суду зі здійснення правосуд- І дя по цивільних та інших справах, предметів юрисдикції і мет< здійснення судом своїх функцій. Отже, юрисдикція є елементом ком- ! петенції, а у сфері судової юрисдикції з огляду на наявність різних видів судочинства в цілому слід розрізняти цивільну, господарську, адміністративну, кримінальну і конституційну юрисдикції.

Цивільна юрисдикція як визначення сфери судової влади може бути предметною, територіальною і функціональною. Виходячи з побудови судової системи, предметна юрисдикція визначає повноваження судів | по розгляду тих чи інших цивільних справ по суті, територіальна —■ щодо повноважень між судами цивільної юрисдикції по розгляду справ по першій інстанції (підсудність), а функціональна — повноваження апеляційних та касаційного суду щодо перегляду судових рішень. Та- ] ким чином, цивільна юрисдикція — це владні повноваження суду із розгляду і вирішення цивільних справ, яка включає до свого змісту як складову й інститут підсудності.

__—. § 2. Юрисдикція суду щодо справ позовного провадження

Частина 1 ст. 15 ЦПК закріплює правила предметної юрисдикції. У ній зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочин­ства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, сі­мейних, трудових відносин; 2) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочин­ства. Із змісту цієї статті, а також ст. 17 ЦПК випливає, що суди роз­глядають перш за все справи по спорах про право. Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової юрисдикції чи вста­новлює спрощений порядок їх розгляду. Наприклад, до ведення дер­жавних органів РАЦС віднесені справи про розірвання шлюбу за зая­вою подружжя, яке не має дітей (ст. 106 СК України). Заяви громадян, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, розглядають відповід­ні районні, Київська чи Севастопольська міська державна адміністра­ція або сільські, селищні, міські ради, за місцезнаходженням земельної

Глава IX. Цивільна юрисдикція

ділянки (ст. 118 ЗК України). У справах окремого провадження, оскіль­ки в них відсутній спір про право, порядок їх розгляду судами дещо спрощений.

Для вирішення питання про можливість судового розгляду справи наявність спору про право є обов'язковою, оскільки звернення до суду в порядку позовного провадження за захистом свідчить про наявність спору про право цивільне. Відсутність спору про право між сторонами унеможливлює звернення до суду. Так, гр. К. звернувся з позовом до будівельно-монтажного управління Кримської споживспілки про чобов'язання виконати договір. Позивачка зазначила, що рішенням виконкому Сімферопольської міської ради будівельно-монтажному управлінню було дозволено провести реконструкцію будинку у м. Сімферополі з надбудовою двох-трьох поверхів. У зв'язку з цим вона уклала з будівельно-монтажним управлінням договір, відповідно до якого сплатила гроші з тим, щоб після здійснення реконструкції їй було надано двокімнатну квартиру. Посилаючись на те, що відповіда­чі не виконали умов і оселили у квартирі інших мешканців, позивачка просила суд зобов'язати їх виконати договір.

Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, суддя Центрального р-ну м. Сімферополя послався нате, що К. пред'явила позов про зобов'язання відповідачів надати їй жилу площу в реконструйованому будинку, а ви­рішення цього питання не входить до повноваження суду. Проте по­годитися з таким висновком не можна. Як видно зі справи, позивачка свої вимоги обґрунтовувала наявністю укладеного між нею та буді­вельно-монтажним управлінням договором, обов'язки за яким відпо­відачі не виконали. Отже, у даному разі йшлося не про розподіл жилої площі, що не підлягає судовому розгляду, а про порушення спору про право цивільне, який підвідомчий суду¹.

Таким чином, наявність спору про право слід розглядати як одну з ознак, яка характеризує судову юрисдикцію, а юрисдикційний про­цес — це процес по розгляду правового спору. Спір про право є базо­вим поняттям юрисдикційного процесу і цивільного процесу зокрема. Спір потрібно розрізняти як допроцесуальне і процесуальне явище. Спір до процесу означає перешкоду, опір, перепону здійснення права або таку поведінку, яка створює невпевненість, невизначеність у праві. Спір у суді (судовий спір) — продовження і вияв допроцесуального спору. Звернення до суду особи, яка перебуває в допроцесуальному

¹ Див.: Комаров, В. В. Цивільне процесуальне право України: практика застосу­вання [Текст] / В. В. Комаров. - X.: Основа, 1993. - С 41-42.

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

спорі з іншою особою, — це її реакція на неможливість врегулюї спір несудовими засобами. Звернення до суду з позовом, таким чине є використанням позивачем у спорі, який виник до суду, нового зас впливу на відповідача. Такий висновок підтверджується аналізом чі ного процесуального законодавства. Згідно зі ст. З ЦП К особа звер еться до суду «за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорі ваних прав, свобод чи інтересів». Тобто законодавець вважає, що рушення або спорювання проходить до звернення до суду. В судої ж процесі відбувається подальший розвиток спору, перехід його юридично новий — процесуальний — рівень. Сам факт звернення суду за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного прг є не що інше, як спір про право, який закінчується з моменту набраї рішенням законної сили.

Визначення спору має відбивати весь період існування спору процесуального явища. Під ним слід розуміти діяльність юридичі заінтересованих осіб, урегульовану цивільним процесуальним закої давством, на підставі якої висловлюються розбіжності сторін у сш щодо суб'єктивних матеріальних прав і обов'язків чи правовідносі у цілому й обґрунтовуються їх вимоги, а також заперечення з мете захисту цих прав і інтересів.

Спір про право має свій предмет, яким є обраний позивачем спо( захисту суб'єктивного права і проти якого заперечує відповідач. Пц ставою спору є наявність у позивача права вимоги до суду застосуваї той чи інший засіб захисту. Втім, оскільки суб'єктивне право чи праї відносина в цілому виводиться логічним шляхом і сприймається кргз призму юридичних фактів, останні у відповідній сукупності і вказ} ються в підставі спору про право, створюючи обгрунтування правої позиції сторін у спорі.

Наявність спору про право визначає певною мірою і форму суд( чинства — позовне провадження (цивільне, господарське й адміністра­тивне провадження). Загальне правило щодо розгляду судами правових спорів у порядку цивільного судочинства є пріоритетним. Воно сфор­мульовано в ч. 1 ст. 15 ЦПК: у порядку цивільного судочинства роз­глядаються справи, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Як можна виснувати, при аналізі ч. 1 ст. 15 ЦПК законодавець установив, що суди цивільної юрисдикції розглядають будь-які спори з відповідних правовідносин незалежно від їх суб'єктного складу. Не-

Глава IX. Цивільна юрисдикція

шлжаючи на те що в ЦПК немає такої критеріальної ознаки цивільної Юрисдикції, як суб'єктний склад цивільно-правового спору, такий критерій ще міститься у ст. 12 ГПК та ст. 17 КАС. Поряд із предметом і нору цей критерій має допоміжний характер. Відсутність подібного І ритерію в ЦПК означає в принципі те, що юрисдикція цивільних Іудів має пріоритет перед юрисдикцією господарських і адміністра­тивних судів.

Виходячи з цього, при вирішенні питання про юрисдикцію цивіль­них судів необхідно враховувати характер спору про право, який є пред­метом розгляду в господарських і адміністративних судах. Так, згідно і ч. 1 ст. 12 ГПК юрисдикція господарських судів поширюється на:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні
виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації

майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про нстановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конститу­ційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирі­шення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціоне­ром), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідно­сини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повно-

 

Частина друга. Провадження у суді першої інстанції

важень, владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічн формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або ферендуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-пр спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами вл них повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-право актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) сп з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.