Главная | Обратная связь

ОСКАРЖЕННЯ ТА ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ 5 страница

Завдяки реалізації своїх повноважень апеляційний суд забезпечує виправлення судових помилок, які є наслідками незаконності та необ­ґрунтованості рішень суду першої інстанції. Судова статистика свід­чить про кількісні та якісні показники діяльності апеляційних судів щодо перегляду судових рішень.

У 2008 р. у провадженні апеляційних судів за апеляційними скар­гами на рішення та ухвали місцевих судів перебувало 110,2 тис. ци­вільних справ і матеріалів. Розглянуто за апеляційними скаргами 77 тис. справ, або 69,9 % від тих, що перебували у провадженні (без урахування повернених та залишених без розгляду). У тому числі роз­глянуто 53,8 тис. цивільних справ за апеляційними скаргами тільки на рішення (без ухвал) місцевих судів. Апеляційні скарги задоволено в 25,6 тис. справ, або 47,6 % від кількості розглянутих¹.

Упродовж 2009 р. розгляд справ апеляційними судами збільшився. До апеляційних судів у 2009 р. за апеляційними скаргами на судові рішення місцевих судів надійшло 112,3 тис. справ та матеріалів, що на 15,5 % більше, ніж у 2008 р.; у тому числі 74,7 тис. скарг на рішення місцевих судів, або 8,2 % від числа справ, розглянутих з ухваленням рішення. За апеляційними скаргами на рішення та ухвали місцевих судів у 2009 р. розглянуто 83,6 тис. справ, або 68,3 % від тих, що пере­бували у провадженні (без урахування повернених та залишених без розгляду). У тому числі розглянуто 57,6 тис. цивільних справ за апе­ляційними скаргами тільки на рішення (без ухвал) місцевих судів,

¹ Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. 11 юктронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs. nsf/0/9DD І S25F47D1FAF3C225766A0041 BF8D?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCateg ory=9DDE825F47D 1FAF3C225766A0041 BF8D&Count=500&.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

 

з яких апеляційні скарги задоволено в 27,3 тис. справ, або 47,4 % від кількості розглянутих¹.

У першому півріччі 2010 р. порівняно з аналогічним періодом 2009 р. кількість цивільних справ за апеляційними скаргами на рішення та ухвали місцевих судів, що перебували у провадженні апеляційних судів, збільшилась у 3,6 разу і становила 244,7 тис. Збільшення відбулося за рахунок оскарження до апеляційних судів судових рішень, прийнятих місцевими судами за результатами розгляду спорів з приводу призна­чення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пен­сійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речово­го майна, пайків або грошової компенсації. Згідно з даними Державної судової адміністрації України у І півріччі 2010 р. до апеляційних судів надійшло 170,3 тис. справ за апеляційними скаргами на зазначені рішен­ня. На розгляді апеляційних судів перебувало майже 43 тис. цивільних справ за апеляційними скаргами тільки на рішення (без ухвал) місцевих судів, що на 5,8 % менше порівняно із 2009 р. Розглянуто 26,9 тис. справ, або 62,5 % від тих, що перебували у провадженні².

Проблеми дослідження першої групи повноважень апеляційного суду є актуальними у зв'язку із визнанням законності й обґрунтованос­ті рішення, що оскаржується. Також це пов'язано із протидією зло­вживань заінтересованими особами правом апеляційного оскарження з метою зупинити набранням рішенням суду першої інстанції законної сили. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з до­держанням вимог матеріального і процесуального права. Так, розгля­нувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 21 червня 2010 р. по справі за позовом П. до ви-

¹ Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2009 р. (за
даними судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.
scourt. gov. ua/clients/vs. nsf/0/09F805995C5F5CA6C2257752002A196D?OpenDocum
ent&CollapseView&RestrictToCategory=09F805995C5F5CA6C2257752002A196D&C
ount=500&.

² Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 1 півріччі 2010 р. (заданими судової
статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. scourt. gov. ua/clients/
vs. nsf/0/DB726E471 C0C7D96C22577CB0043223F?OpenDocument&CollapseView&Re
strictToCategory=DB726E471 C0C7D96C22577CB0043223F&Count=500&.

Глави XXXV. Апеляційне провадження

щевказаного Управління про оскарження дій та зобов'язання здійсни­ти перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення Калінінсько-го районного суду м. Горлівки від 21 червня 2010 р. без змін. Правовою підставою ухвали стало правильне дотримання судом першої інстанції під головуванням судді Круподері Д. О. при розгляді справи норм ма-терального і процесуального права¹.

Частина 2 ст. 308 ЦПК закріплює неможливість скасування пра­вильного по суті і справедливого рішення суду з одних лише формаль­них міркувань. При цьому в процесуальному законодавстві не закріп­люється зміст «справедливості» рішення. О. Т. Боннер зазначає, що поняття «справедливість» найтісніше пов'язане з поняттям законності й обгрунтованості. У той же час це різні речі, котрі визначають якісні характеристики судового або іншого правозастосовного акта. Поняття «справедливість» судового рішення включає моральний, соціальний та юридичні аспекти, котрі нерозривно пов'язані між собою. При здій­сненні правосуддя суд повинен намагатись досягти не історичної, со­ціальної, моральної чи ще будь-якої, а правової справедливості. За­конне й обгрунтоване рішення, за загальним правилом, є також спра­ведливим у моральному та соціальному відношенні. Так, відмовляючи Т. у позові про відібрання дитини до подружжя Є., суд посилався на погодження позивача на усиновлення дитини, а також на нерівність соціальних можливостей сторін щодо виховання дитини. Остання об­ставина мала вирішальне значення. У даному випадку рішення суду є явно несправедливим у соціальному відношенні².

На нашу думку, правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обгрунтованості, оскільки при порушенні останніх рішення суду першої інстанції підлягає зміні або скасуванню. У випадку порушення інших вимог, які ставляться до судового рішення (чіткість, ясність), останні можуть бути виправлені тим судом першої інстанції, який розглянув справу по суті, а не апеля­ційним судом. У юридичній літературі зазначається, що норму про­цесуального права щодо заборони скасування правильного і справед­ливого по суті рішення з одних лише формальних міркувань не можна

¹ Справа № 2-5136/10 р. [Текст] //Архів Калінінського районного суду м. Горлів­
ки Донецької обл.

² Боннер, А. Т. Избранные труды по гражданскому процессу [Текст] / А. Т. Бон­
нер. - СПб.: Изд. дом С. -Петерб. гос. ун-та, Изд-во юрид. фак. С.-Петерб. гос. ун-та,
2005.-С. 470-471, 516-519.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

 

розширено тлумачити. Вбачається, рішення суду слід залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які були усунуті при розгляді справи місцевим судом, або ж таких, які можуть бути виправ­лені судом першої чи апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального права, охоронюваних законом прав та ін­тересів осіб, які беруть участь у справі. Крім того, такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після відкриття цивільної справи, відсутність у позовній заяві підпису позивача (коли він брав участь у справі та підтримував свої вимоги), відсутність підпису в журналі судового засідання секретаря або судді, невідповідність дат у журналі судового засідання та в рішенні суду, помилки у визначенні даних про сторони, необговорення відводу, коли підстави для цього відсутні¹.

Попри законодавчу заборону скасування правильного по суті і спра­ведливого судового рішення, не можна не зважати на наявність ви­падків у діяльності апеляційних судів, коли рішення судів першої ін­станції скасовуються виключно за формальними ознаками, що є недо­пустимим. Наприклад, у справах про визнання угод недійсними як треті особи без самостійних вимог, як правило, притягаються нотарі­уси. Будь-яке рішення у справах цієї категорії інтереси нотаріусів не зачіпає, тому найчастіше вони до судового засідання не з'являються, рішень не оскаржують. Як справедливо зазначають В. В. Комаров та В. В. Баранкова, спори про право цивільне, що виникають із право­відносин, які одержали нотаріальне оформлення, традиційно розгля­даються в позовному провадженні. Труднощі тут викликає визначення процесуального становища нотаріуса як суб'єкта цивільного процесу. Нерідко в судовій практиці нотаріуси в таких справах виступають співвідповідачами, що є неправильним. Варіанти визначення процесу­ального становища нотаріуса полягають у такому: нотаріус може бути свідком або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки заінтересованості у предметі спору, яким є спірні матеріальні правовідносини, нотаріус не має. При цьому слід виходити зі складу фактів, що становлять предмет доказування у тій чи іншій справі².

¹ Див.: Гузь, Л. Е. Апелляционное и кассационное производство. Теория, проблемы
и практика применения судами первой, апелляционной и кассационной инстанции
[Текст] / Л. Е. Гузь. - Харьков : Харьков юрид., 2003. - С. 80-81.

² Комаров, В. В. Нотаріат: перспективи унормування, законодавство, судова прак­
тика [Текст] / В. В. Комаров, В. В. Баранкова. - X.: Право, 2008. - С 25-26.

 

Глава XXXV. Апеляційне провадження

При застосуванні судом апеляційної інстанції повноваження щодо відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін у випад­ку, якщо рішення суду першої інстанції містить недоліки, які не є під­ставою для його скасування чи зміни (наприклад, порушення строків провадження у справі до судового розгляду чи строків розгляду спра­ви), то суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення (ухвали) без змін. В остан­ньому випадку судом апеляційної інстанції має бути вказано на до­пущені судом недоліки у спеціально винесеній окремій ухвалі.

Під час характеристики повноважень апеляційного суду одним із проблемних питань є визначення підстав для скасування рішення місцевого суду й ухвалення нового рішення або його зміни.

Скасування судового рішення й ухвалення судом апеляційної ін­станції нового рішення відбувається за умови порушення вимог за­конності й обгрунтованості судового рішення. Це повноваження апе­ляційного суду сприяє найбільш оперативному розгляду цивільної справи з винесенням рішення по суті спору та виходячи з цього є основ­ним із повноважень апеляційного суду. Таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження — завершити провадження у справі на цій стадії цивільного процесу й усунути судову помилку.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухва­лення апеляційним судом нового рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;.

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи непов-новажним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було за­явлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів в неупере­дженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної ін­станції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправиль­но застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

 

На сьогодні не існує офіційного узагальнення судової практики апеляційних судів щодо застосування вказаного повноваження, оскіль­ки зміст останнього по-новому викладений у Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Раніше динаміка статистичних даних діяльності судів апеляційної інстанції свідчила про підвищення якісного рівня винесених рішень судами першої інстанції. Це зумовлювалося поступовим скороченням рішень місцевих судів, котрі оскаржувались в апеляційному порядку¹.

Зміни у ст. 309 ЦПК щодо кола повноважень апеляційного суду стосуються, насамперед, позбавлення судів апеляційної інстанції пов­новаження щодо скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У цілому позбавлення апеляційного суду повноваження скасуван­ня судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції має позитивні риси. Однак у той же час вважаємо, що доцільно все ж таки передбачити існування такого повноваження до таких порушень законодавства, які взагалі нівелюють судовий захист порушених прав (інтересів). Так, в окремих випадках не можна гово­рити про здійсненність судового захисту навіть із порушенням норм матеріального і процесуального права, а судове рішення має тільки зовнішні атрибути процесуального документа. Мова в даному випадку йде про розгляд цивільної справи неповноважним судом, про ухвален­ня чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав справу. У таких обставинах не можна говорити про здійсненність судового захисту навіть у тому разі, якщо рішення ухвалене та справа розгляну­та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У той же час слід погодитись із О. О. Борисовою в тому, що повно­важення апеляційного суду, спрямоване на скасування рішення місце­вого суду і направлення справи на новий розгляд, може іменуватись касаційним, оскільки характерне для суду касаційної інстанції, котрий у порядку касаційного провадження здійснює перевірку правової сто­рони судового рішення, що набрало законної сили². Саме така «каса-

¹ Див.: Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р.
(за даними судової статистики) [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2006. - № 6
(70). - С. 42; Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2006 р.
(за даними судової статистики) [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - № 6 (82). -
С. 38-39; Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р.
[Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2009. -№5(105). - С 27.

² Борисова, Е. А. Апелляция в гражданском (арбитражном) процессе [Текст] І
Е. А. Борисова. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : Городец, 2008. - С. 186.

Глава XXXV. Апеляційне провадження

цінна» характеристика зазначеного повноваження є додатковим аргу­ментом, що свідчить про логічність позиції законодавця щодо зміни кола повноважень апеляційного суду.

Науковцями даються різні тлумачення зміни рішення суду першої інстанції як засобу усунення судової помилки¹. Ураховуючи багато поглядів на зміст вказаної дії, уявляється, що зміна рішення суду пер­шої інстанції відбувається у випадках зміни будь-якої його частини без зміни суті рішення (наприклад, зміна мотивувальної частини судового рішення або резолютивної в частині вимог, заявлених у суді першої інстанції). Втім законодавство не розкриває змісту понять «зміна», «скасування» та «винесення нового рішення».

За правилами ст. 309 ЦПК зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального, а й процесу­ального права. Зміна рішення при порушенні норм процесуального права відбувається, наприклад, при зміні розміру судових витрат, вста­новлених судом першої інстанції.

За змістом ЦПК обгрунтованість судового рішення являє собою взаємозв'язок доведеності й аргументованості всіх висновків, що міс­тяться в рішенні. Обгрунтованість як вимога, яка пред'являється за­конодавцем до судового рішення, має включати також посилання на докази, що були досліджені під час розгляду справи.

Як підстава для скасування судового рішення неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, пов'язане з неправиль­ним визначенням судом першої інстанції предмета доказування — кола матеріально-правових фактів. Реалізація вказаної підстави для скасу­вання рішення суду першої інстанції може мати місце у випадку неякіс­ного проведення провадження у справі до судового розгляду. Скасу­вання рішення за зазначеною підставою може мати місце також при неналежній оцінці доказів, що мають значення для правильного роз­гляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної

' Див.: Балюк. М. І. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях та відповідях). Коментарі, рекомендації, про­позиції [Текст] / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. - X.: Харків юрид., 2008. - Сер. «Судова практика». - С 503-507; Гнатенко, А. В. Повноваження апеляційного суду при пере­гляді рішення суду: теорегичні та практичні спірні питання [Текст] / А. В. Гнатенко. Д. Д. Луспеник // Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 12. - С 38^*5; Гузь, Л. Є. Підстави для скасування судових рішень (ухвал) та способи запобігання їх виникнен­ня при розгляді цивільних справ в судах [Текст] / Л. Є. Гузь. - X.: Поліграфіст, 2006. -С 278-362.

 

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішен­ня могло б мати встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлен­ня такого факту не могло привести суд до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не повинно скасовуватись.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, є наслідком реалізації апеляційним судом пра­ва вільної оцінки доказів по справі з приводу неналежної їх оцінки судом першої інстанції. Висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції доходить у ви­падках, коли в нього с сумніви достовірності доказів, їх повноти, пра­вильності наданої їм оцінки. Висновок про доведеність чи недоведе­ність обставин, що мають значення для справи, можливий лише на підставі оцінки доказів. Призначення оцінки доказів апеляційною ін­станцією складається з перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції.

Відмінність необґрунтованості судового рішення у вигляді недове­деності обставин, які мають значення для справи, від такого виду необ­ґрунтованості, як неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції, правильно визначивши предмет доказування та визнавши встановлени­ми істотні по справі обставини (юридичні факти матеріального права), не навів достатньо доказів щодо їх існування. У другому ж випадку суд поряд із неповним з'ясуванням обставин справи не визначив предмет доказування за колом цих обставин. У випадку обґрунтування висновків суду на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним доказах рішення суду не може бути визнане законним та обґрунтованим і під­лягає скасуванню. У рішенні суд повинен дати належну оцінку доказам або зазначити причини, з яких він не взяв їх до уваги¹.

Невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли з повно та правильно встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції зробив невірний висновок про фактичні взаємовідносини сторін. Нерідко невідповідний обставинам справи висновок суду, викладений у рішенні, породжує в апеляційного суду сумніви або у повноті з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, або в їх доведеності.

Невідповідність висновків суду обставинам справи може виявля­тися двояко. По-перше — у протиріччі висновків суду, викладених

¹ Ухвала військової колегії Верховного Суду України від 20 лютого 2001 р. [Текст] // Рішення Верхов. Суду України. - 2002. - С. 57-59.

Глава XXXV. Апеляційне провадження

у рішенні, встановленим ним фактам. По-друге — у протиріччі виснов­ків суду щодо правовідносин сторін або стосовно обставин справи.

І

Важливо чітко уявляти зазначені відмінності, оскільки від цього залежить правильність дій апеляційного суду. Невідповідність висновків суду обставинам справи може бути і на­слідком того, що суд не навів мотиви, з яких він відхилив одні докази та визнав достовірними інші. Такими, що не відповідають обставинам спра­ви, висновки суду, викладені у рішенні, мають визнаватись і в тому ви­падку, якщо ці висновки немотивовані чи мотивовані непереконливо.

В юридичній літературі зазначалося, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи може мати місце і тоді, коли у про­цесі використовуються непрямі докази, і їм суд надає перевагу¹. На наш погляд, з наведеним положенням навряд чи можна погодитись, оскільки в противному разі можна говорити про порушення принципу свободно^-! оцінки доказів, згідно з яким жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення чи непра­вильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або непра­вильно застосованими, якщо судом застосовано закон, який не поши­рюється на ці правовідносини. Неправильно застосованим слід роз­цінювати закон і у тому випадку, коли не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Характеризуючи зазначені випадки порушен­ня чи неправильного застосування норм матеріального права, необхід­но враховувати таке: порушення норм матеріального права, яке вияв­ляється у незастосуванні закону, що підлягає застосуванню, або у за­стосуванні закону, який не підлягає застосуванню, не завжди можливо чітко розрізнити. Тому для їх розмежування необхідно мати на увазі, що у випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, який має бути застосований; суд при вирішенні правового спору не застосовує у пов­ному обсязі норми матеріального права та виносить рішення, яке су­перечить чинному законодавству.

Неправильне застосування закону об'єднує і випадки, коли суд узагалі не керувався при розгляді справи жодним законом або у ви­падку, коли суд хоч і керувався законом, але не тим, що регулює спірні

¹ Див.: Пучинский, В. К. Кассационное производство в советском гражданском процессе [Текст] / В. К. Пучинский. - М., 1973. - С. 33.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

правовідносини. Згідно із ст. 8 ЦПК при неврегулюванні спірних пра­вовідносин певною, конкретною нормою права, суд не вправі повільно вирішувати справу, а має застосовувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд ви­ходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Суд, пере­глядаючи рішення в апеляційному порядку, має зазначити у своєму рішенні на недолік суду першої інстанції та вказати закон, на підставі якого слід розв'язувати справу.

При порушенні норм матеріального права суд посилається на не­діючі правові норми, неналежно вирішує питання належного застосу- І вання законодавства у випадку колізії законів, а також застосовує нормативний акт, виданий некомпетентним органом. Таким чином, перевіряючи законність рішення, суд має перш за все враховувати дію закону в часі та просторі. Матеріально-правові відносини регулюють­ся нормами, чинними в момент виникнення конкретних правовідносин, якщо закон, який пізніше набрав чинності, на час розгляду справи не має зворотної сили.

Порушення норм процесуального права також можуть бути під­ставою для скасування або зміни рішення за умови, якщо ці порушен­ня призвели до неправильного вирішення справи. При розгляді справи судом першої інстанції можуть мати місце і процесуальні порушення, які не впливають на суть рішення та не можуть бути підставою до його скасування. Наприклад, при порушенні строків розгляду справ чи при розгляді справи в закритому судовому засіданні з наступним встанов­ленням апеляційною інстанцією, що підстав для цього не було. Подібні порушення мають формальний характер, а згідно з процесуальним законом жодне правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Тому процесуальні порушення, які в конкретному випадку не могли вплинути на правильність роз­гляду спору про матеріальне право, не можуть служити причиною скасування рішення.

При виявленні судом апеляційної інстанції порушень норм про­цесуального права, що не впливають на правильність судового рішен­ня та не є підставами для скасування останнього, апеляційний суд вказує на такі порушення відповідному суду першої інстанції окремою ухвалою, застерігаючи його тим самим від повторювання таких по­милок.

Цивільне процесуальне законодавство у ст. 309^і в редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вперше закріпило підстави

⁸⁷⁸

Глава XXXV. Апеляїийне провадження

для скасування судового наказу. Вказаний документ підлягає скасуван­ню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсут­ність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога. Однак потребує, на нашу думку, критичної оцінки положення ч. 2 ст. 309^і ЦПК щодо остаточності та неможли­вості оскарження в касаційному порядку ухвали апеляційного суду про скасування судового наказу, оскільки положення вказаної норми проти-річить п. 1 ч. 1 ст. 324 ЦПК щодо кола об'єктів касаційного оскаржен­ня. Поряд з цим правила передбачені ч. 2 ст. 309^і ЦПК, уявляються такими, що суперечать гарантованому Конституцією України праву заінтересованої особи на касаційне оскарження судового рішення у ви­падках, установлених законом.

Наступне функціональне повноваження закріплене у ст. 310 ЦПК. Відповідно до вказаної норми рішення суду підлягає скасуванню в апе­ляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 ЦПК. При застосуванні вказаного повноваження апеляційні суди будь-яких сут­тєвих труднощів не зазнають.

У той же час не можна не зазначити таке. Якщо судом першої ін­станції ухвалено законне й обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони у спірних право­відносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступни-цтва, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 зазначеної норми.

Згідно із ст. 310 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню в апеля­ційному порядку із закриттям провадження у справі або із залишенням заяви без розгляду з підстав, зазначених у статтях 205 і 207 ЦПК. По­вноваження на скасування рішення із закриттям провадження у справі чи залишенням заяви без розгляду виникають, на відміну від повно­важень на винесення нового рішення або зміну раніше винесеного рішення, котре застосовується у зв'язку із порушенням норм матері­ального права, за наявності порушень процесуального закону.

Закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду обумовлюють закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення. Наслідком залишення заяви без розгляду є можли­вість повторного звернення до суду з тотожним позовом після усунен­ня умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

При закритті провадження у справі повторний розгляд справи судом того самого позову між тими ж сторонами неможливий. Ця форма за-

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

 

кінчення цивільних справ застосовується у випадках, коли суд неза­конно прийняв справу до судового провадження або коли продовження процесу стає неможливим або недоцільним¹.

Скасування судового рішення із залишенням заяви без розгляду відбувається за умов існування обставин, передбачених ст. 207 ЦПК. У науковій літературі вказується, крім зазначеного, на таку особливість реалізації вищевказаного повноваження: якщо при розгляді справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, що вирішу­ється в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без роз­гляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право по­дати позов на загальних підставах. Перелік підстав залишення заяви без розгляду є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.