Главная | Обратная связь

Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підпри­ємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону Украї­ни "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", — неспроможність суб'єкта підприємницької ді­яльності виконати після настання встановленого строку їх спла­ти грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі із заро-

бітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати подат­ків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, визнається Законом боржником.

Слід зазначити, що на відміну від чинного Цивільного кодек­су (ст. 212) Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" досить детально визна­чає поняття та склад грошових зобов'язань, під якими розуміють зобов'язання боржника заплатити кредиторові певну грошову су­му відповідно до цивільно-правового договору та з інших під­став, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кре­дитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити борж­ник, визначаються на день подачі до арбітражного суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено зазначеним Законом. До складу грошових зобов'я­зань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), ви­значена на день подання заяви до арбітражного суду, а також зо­бов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагоро­ди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникають з такої участі.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутст­во може бути лише письмова заява до арбітражного суду, яка на­зивається "заява про порушення справи про банкрутство" (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до арбітражного суду може звер­нутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають право об-'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7).

Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбіт­ражного суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.

Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

— задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

— орган боржника, уповноважений відповідно до установчих Документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію

-180-

-181-

боржника, прийняв рішення про звернення до арбітражного суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

— при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою бан­крутства встановлено неможливість боржника задовольнити ви­моги кредиторів у повному обсязі;

— в інших випадках, передбачених Законом (п. 5 ст. 7). Справу про банкрутство порушує арбітражний суд, якщо без-

спірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не пе­редбачено Законом (п. З ст. 6).

Тут слід враховувати, що:

по-перше, безспірні вимоги кредиторів — це вимоги кредито­рів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання кош­тів з рахунків боржника;

по-друге, з 1 липня 2000 р. мінімальний розмір заробітної пла­ти становить 118 грн. (отже розмір безспірних вимог сукупно має бути не менше 35 тис. 400 Ірн.).

Законом встановлено окремі особливості щодо розмірів без­спірних вимог і строку їх непогашення. Наприклад, заява про по­рушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бу­ти подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань (п. 1 ст. 52); підста­вою для визнання банкрутом селянського (фермерського) госпо­дарства є його неспроможність задовольнити протягом шести мі­сяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів (п. 1 ст. 50).